20 листопада 2018 року справа № 812/302/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги представника позивача - ОСОБА_1, Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року (повний текст складено 16 квітня 2018 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 812/302/18 (суддя І інстанції - Пляшкова К.О.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити дії,-
06 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (далі - УПФУ в Станично-Луганському районі), Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі - УСЗН Станично-Луганської РДА), у якому просила суд: - визнати неправомірними порушення УПФУ в Станично-Луганському районі пункту 4.12. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; - визнати незаконним рішення начальника УСЗН Станично-Луганської РДА від 18.01.2018 № 51 щодо скасування довідки ВПО № 0000265629 позивача та скасувати його; - зобов'язати УПФУ в Станично-Луганському районі розрахувати та сплатити компенсацію втрати частини доходів з суми пенсії з липня 2014 року по лютий 2018 року за період з серпня 2017 року по лютий 2018 року включно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 14 липня 2017 року звернулася із заявою та необхідним пакетом документів до УПФУ в Станично-Луганському районі та мала у серпні 2017 року отримати всю заборгованість по виплаті пенсії, яка виникла з липня 2014 року. До теперішнього часу ні заборгованість, ні поточна пенсія не отримана, перерахунок пенсії з жовтня 2017 року не зроблений.
З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка регламентує виплату пенсії за минулий час, представник зазначає, що оскільки УПФУ в Станично-Луганському районі порушено строки, зумовлені пунктом 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виник обов'язок відповідача з виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, оскільки саме до компетенції управління належить і нарахування, і виплата такої компенсації.
Також представник позивача з посиланням на норми Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", Цивільного кодексу України, зазначає, що, виходячи із вказаних норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії та соціальних виплат, право громадянина на призначення йому пенсії чи соціальних виплат не можуть пов'язуватись з умовою постійного місця проживання.
Що стосується рішення УСЗН Станично-Луганської РДА про скасування довідки від 18.01.2018 № 51 щодо скасування довідки ВПО № 0000265629, представником позивача зазначено, що у відповідача відсутні законні підстави здійснювати обстеження матеріально-побутових умов позивача та підтверджувати фактичне проживання за вказаною у заяві адресою. Твердження відповідача про відсутність позивача за фактичним місцем проживання не відповідають дійсності, оскільки 16 січня 2017 року представник позивача перебувала за постійним місцем свого мешкання за адресою: 93650, АДРЕСА_1. Жодна комісія за вказаною адресою у цей день не приходила. Вранці 17.01.2018 у поштовій скриньці знайдено повідомлення від 16.01.2018 про необхідність прибути позивачу до УСЗН Станично-Луганської РДА для підтвердження фактичного місця проживання. Відповідно, представник позивача вважає, що в УСЗН Станично-Луганської РДА були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі № 812/302/18 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо не виплати ОСОБА_2 з 05 січня 2018 року раніше призначеної пенсії. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області поновити з 04 серпня 2014 року виплату пенсії ОСОБА_2 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України". У задоволенн вимог: про визнання неправомірними порушення Управлінням Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області пункту 4.12. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; про визнання незаконним та скасування рішення начальника Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 18.01.2018 № 51 щодо скасування довідки ВПО № 0000265629 - відмовлено.
Представником позивача та пенсійним органом на заначене судове рішення подано апеляційні скарги.
Представник позивача в апеляційній скарзі просить оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в поному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог є необ'єктивним та необгрунтованим, прийнятим з порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.
Пенсійний орган в апеляційній скарзі просить оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що Управління діяло на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законм України «Про забезпечення прав і свобод переміщених осіб», підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційних скарг, і дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, що підтверджено копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 8), картки платника податків від 14.07.2017 № 1229-17-01924 (арк. спр. 8 зв.), пенсійного посвідчення від 11.11.1988 № 151936, виданого Пенсійним фондом України (арк. спр. 9).
Дослідженням заяви ОСОБА_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.07.2017 встановлено, що позивач 14.07.2017 звернулася до УСЗН Станично-Луганської РДА із цією заявою, у якій зазначила, що фактичним місцем проживання з 03.07.2017 є: 93650, АДРЕСА_1. Факт проживання позивача за вказаною адресою підтверджено власником будинку, про що здійснено відповідний напис на заяві (арк. спр. 33-34).
Позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, про що видано довідку від 14.07.2017 № 0000265629, в якій зазначено, що позивач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1
Судом першої інстанції встановлено наступне.
За інформацією з Центральної бази даних одержувачів пенсій ОСОБА_2 перебувала на пенсійному обліку в УПФУ в Жовтневому районі м. Луганська, дата останнього нарахування та виплати пенсії 04.07.2014 (арк. спр. 181, 182);
Позивач звернулася до УПФУ в Станично-Луганському районі із заявою від 14.07.2018 про запит її пенсійної справи та взяття на облік (арк. спр. 174);
Разом із заявою позивачем подано довідку від 14.07.2017 № 0000265629 про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 175) та заяву про виплату пенсії на поточний рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України" (арк. спр. 180);
Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам 03.08.2017 прийнято рішення про призначення ОСОБА_2 соціальних виплат у вигляді пенсії (арк. спр. 173);
Розпорядженням від 29.12.2017 в УПФУ в Станично-Луганському районі взято на облік справу позивача (арк. спр. 170);
Розпорядженнями від 05.01.2018 повторно взято позивача на облік в УПФУ в Станично-Луганському районі, здійснено коригування показника середньої заробітної плати (арк. спр. 168, 169);
Згідно з протоколом від 05.01.2018 позивачу з липня 2014 року призначена виплата пенсії, починаючи з 01.10.2017 у розмірі 2264,58 грн (арк. спр. 183-185);
Виплату пенсії не розпочато внаслідок скасування 18.01.2017 начальником УСЗН Станично-Луганської РДА дії довідки ОСОБА_2
Будь-яке рішення УПФУ в Станично-Луганському районі про припинення виплати позивачу пенсії за віком, в матеріалах пенсійної справи відсутнє.
Також судом встановлено, що до УСЗН Станично-Луганської РДА надійшов лист Новоайдарського міжрайонного відділу управління Служби безпеки України в Луганській області від 15.01.2018 № 78/3/30/61, в якому зазначено, що у ході виконання заходів із забезпечення державної безпеки отримано інформацію щодо порушень вимог пункту 5 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" громадянами України, зокрема ОСОБА_2, перереєстрованою за адресою: 93650, АДРЕСА_1, які за наявними даними постійно проживають за межами Станично-Луганського району та на окупованій частині Луганської області. За результатами проведеної перевірки встановлено, що вказані громадяни подали завідомо недостовірні відомості щодо місця фактичного проживання. На підставі викладеного просили розглянути питання щодо призупинення дії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб з внесенням відповідних відомостей до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Прізвище ОСОБА_2 виправлено на прізвище ОСОБА_2 (арк. спр. 31-32).
16.01.2018 соціальним інспектором складено акт від 16.01.2018 № 374 обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, до якого внесено відомості, що на час обстеження факт проживання/перебування ОСОБА_2 за адресою: 93650, АДРЕСА_1 не встановлено. Господарі двері не відчинили. Залишили повідомлення про необхідність прибуття до УСЗН Станично-Луганської РДА протягом трьох робочих днів для проходження фізичної ідентифікації (арк. спр. 12, 29).
Рішенням начальника УСЗН Станично-Луганської РДА від 18.01.2018 № 51 скасовано дію довідки ОСОБА_2 від 14.07.2017 № 0000265629 на підставі листа СБУ від 15.01.2018 № 78/3/30/61 та акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 16.01.2018 № 374 (арк. спр. 15).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16.12.1993 № 3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що зазначений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення органом Пенсійного фонду встановлених строків виплати нарахованої пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 14 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Зазначений Закон є чинним, вказані положення Закону № 1706-VII неконституційними не визнавались.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством "Укрпошта" (далі - ПАТ "Укрпошта") з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Тобто, за приписами вищенаведених норм умовами призначення та продовження виплат пенсій особам, які проживають в населених пунктах, на території яких здійснюється антитерористична операція, є: отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується відповідною довідкою, та наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Таку правову позицію неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 234/11937/17.
З матеріалів пенсійної справи судом встановлено, що позивачем для поновлення виплати пенсії надано до УПФУ в Станично-Луганському районі довідку внутрішньо переміщеної особи та довідку про наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Отже, позивач, як взята на облік внутрішньо переміщена особа, реалізує право на пенсійне забезпечення відповідно до законодавства України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні, якій державою гарантовано право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Суд першої інстанції зазначив,що подальше скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, не є підставою для припинення виплати пенсії цій особі, оскільки такої підстави не передбачено у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, яка містить вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Твердження УПФУ в Станично-Луганському районі про наявність такої підстави для припинення виплати пенсії у постановах Кабінету Міністрів України, зокрема у постанові Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, та необхідність їх застосування у спірних правовідносинах, суд вважає безпідставними та відхиляє, оскільки застосування вимог статті 49 Закону № 1058-IV є пріоритетним порівняно з нормами постанов Кабінету Міністрів України.
Зазначену правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі № 233/4008/17.
Більш того, судом встановлено, що відповідачем взагалі не приймалося будь-якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу, що є також порушенням вимог статті 49 Закону № 1058-IV.
З огляду на вищевикладене, оскільки УПФУ в Станично-Луганському районі суду не надано жодних доказів на підтвердження існування підстав для припинення виплати пенсії позивачу, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, суд першої інстанції дійшов висновку, що припинення відповідачем виплати позивачу пенсії за віком з 05 січня 2018 року є безпідставним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Вищевказані висновки узгоджуються з висновками викладеними у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 10.11.2015 року у зразковій справі №805/402/18.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав в частині вимог до УПФУ в Станично-Луганському районі, судом першої інстанції зазначено таке.
Представником позивача в цій частині вимог обрано такий спосіб захисту, як визнання неправомірним порушення УПФУ в Станично-Луганському районі пункту 4.12. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, пунктом 4.12 якого визначено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З вищеописаних матеріалів пенсійної справи встановлено, що УПФУ в Станично-Луганському районі своєчасно направлено до Центральної бази даних одержувачів пенсій запит про отримання матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_5, що підтверджено відомостями про дату та час формування запиту - 14.07.2017 (арк. спр. 181).
Таким чином, судом встановлено, що УПФУ в Станично-Луганському районі у повній мірі дотримані вимоги Порядку № 22-1. Відповідно, вимога позивача про визнання неправомірним порушення УПФУ в Станично-Луганському районі пункту 4.12 Порядку № 22-1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Разом з тим, з огляду на обставини, якими обґрунтовано заявлені вимоги, а також на те, що порушення права позивача на отримання пенсії за віком сталося внаслідок невиплати їй пенсії без прийняття відповідного рішення з підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та обрав ефективний спосіб захисту, тобто такий, що забезпечить поновлення порушеного права, буде адекватним наявним обставинам.
Обираючи спосіб захисту, суд першої інстанції врахував, що в рамках адміністративного судочинства: дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм; бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України; рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Судом першої інстанції встановлено, що УПФУ в Станично-Луганському районі розпорядженнями від 05.01.2018 прийнято ОСОБА_2 на облік, проведено перерахунок розміру належної позивачу до виплати пенсії, тобто, прийнято рішення про поновлення виплати пенсії. Однак, без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV, виплату пенсії не розпочато. Відповідно, на думку суду першої інстанції відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням визначених частиною другою статті 245 КАС України способів захисту порушених прав позивача у разі задоволення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Станично-Луганському районі щодо не виплати позивачу з 05 січня 2018 року раніше призначеної пенсії.
Суд першої інстанції правомірно визнав спосіб повног захисту прав позивача, а сме - зобов'язати УПФУ в Станично-Луганському районі поновити з 04 серпня 2014 року виплату пенсії позивачу з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий у ПАТ "Державний ощадний банк України".
Що до вимог про визнання незаконним рішення начальника УСЗН Станично-Луганської РДА, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника, зокрема, відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання.
Як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають.
Пунктом 7-1 Порядку № 509 визначено, що у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до УСЗН Станично-Луганської РДА із заявою від 14.07.2017 про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи, у якій зазначила інформацію, зокрема, щодо свого фактичного місця проживання/перебування з 03.07.2017 за адресою: 93650, АДРЕСА_1. Позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу та видано відповідну довідку від 14.07.2017 № 0000265629.
До УСЗН Станично-Луганської РДА надійшов лист Новоайдарського міжрайонного відділу управління Служби безпеки України в Луганській області від 15.01.2018 № 78/3/30/61, в якому повідомлено про наявність підстав для прийняття рішення щодо зняття позивача з обліку внутрішньо переміщених осіб та скасування довідки - подання завідомо недостовірних відомостей про фактичне місце проживання. За наявними даними позивач постійно проживає за межами Станично-Луганського району на окупованій частині Луганської області. Також з цього листа слідує, що за зазначеним місцем фактичного проживання позивача одночасно зареєстровано 14 осіб.
Суд вважає, що у розумінні Порядку № 509 така інформація є самостійною підставою для скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи та не потребує будь-якого додаткового підтвердження.
Суд зазначає, що Порядком № 509 не передбачений обов'язок УСЗН Станично-Луганської РДА перевіряти надану управлінням Служби безпеки України в Луганській області інформацію, викладену у листі від 15.01.2018 № 78/3/30/61, а тому вимоги заявника апеляційної скарги - представника позивача у цій частині не можна вважати правомірними.
З огляду на отримання УСЗН Станично-Луганської РДА від визначеного у пункті 7-1 Порядку № 509 органу інформації про подання ОСОБА_2 завідомо недостовірних відомостей про її фактичне місце проживання, тобто про законодавчо визначену обставину, за наявності якої скасовується дія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, суд першої інстанції дійшов висновку, що керівник УСЗН Станично-Луганської РДА мав визначену пунктом 5 частини першої статті 12 Закону № 1706-VII підставу для прийняття рішення від 18.01.2018 № 51 про скасування дії довідки ОСОБА_2
Що стосується посилань представника відповідача на те, що перевірка фактичного місця проживання внутрішньо переміщених осіб є дискримінацією за ознакою місця проживання, судом першої інстанції зазначено таке.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме, спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення держаних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Порядок № 365 є спеціальним нормативно-правовим актом, виданим на вимогу Закону № 1706-VII, який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб як окремої категорії.
Крім того, зазначений Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій, довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, надання соціальних послуг, субсидій, пільг за рахунок коштів державного соціального страхування.
Статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що у даному випадку відсутня дискримінація позивача за ознакою місця проживання.
Відповідність Порядку № 365 як нормативно-правового акта вимогам чинного Законодавства була предметом доказування в адміністративних справах, зокрема у справі № 826/13784/16 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство юстиції України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство соціальної політики України про визнання протиправною та скасування постанови.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування Постанови № 365 від 08 червня 2016 року "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" залишені без задоволення, з підстав того, що постанова Кабінету Міністрів України № 365 видана на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця постанова.
За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення начальника УСЗН Станично-Луганської РДА від 18.01.2018 № 51 щодо скасування довідки ВПО № 0000265629 у повній мірі відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні вимоги до УСЗН Станично-Луганської РДА.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги представника позивача - ОСОБА_1, Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі № 812/302/18 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року у справі № 812/302/18- залишити без змін.
Повне судове рішення складено 20 листопада 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий А.А. Блохін
Судді І.В. Сіваченко
О.О. Шишов