ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
08 листопада 2018 року № 826/5897/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:
головуючої судді - Добрівської Н.А., суддів: Кузьменко А.І., Маруліної Л.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Шаповалової К.В.
представника відповідача - Польця Д.М.,
представника третьої особи-1 - Брюховецької М.С.,
представника третьої особи-4 - Грищенка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4
до Кабінету Міністрів України,
треті особи: 1. Міністерство освіти і науки України,
2. Державна фіскальна служба України,
3. Національний університет державної податкової служби України,
4. Університет державної фіскальної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії , -
ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_4, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - Кабмін, відповідач) із вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кабміну у частині ненадання статусу «національного» утвореному відповідно до Розпорядження Кабміну від 11.11.2015 року за №1184-р Університету державної фіскальної служби України;
- зобов'язати Кабмін внести зміни до Розпорядження Кабміну від 11.11.2015 року за №1184-р «Про утворення Університету державної фіскальної служби України», замінивши назву утвореного «Університету Державної фіскальної служби України» назвою «Національний університет Державної фіскальної служби України».
Позов мотивований тим, що Національний університет державної податкової служби України, а також трудовий колектив університету (як викладацький, так і студентський) на час прийняття оскаржуваного рішення Кабміну про його реорганізацію шляхом злиття, володів певними правами та обов'язками, що обумовлювалися у тому числі й наявністю статусу національного вищого навчального закладу. Однак, у порушення норм чинного законодавства Кабмін прийняв рішення про позбавлення новоутвореного вищого навчального закладу (у процесі реорганізації шляхом злиття) частини його прав, зокрема, зумовлених наявністю статусу «національного». Позивач наголошує, що на практиці відбулося навіть не злиття кількох вищих навчальних закладів (тобто, схожих за напрямом своєї статутної діяльності юридичних осіб) в один вищий навчальний заклад, а приєднання до базового вищого навчального закладу (Національного університету ДПС України) двох провідних науково-дослідних інститутів (Державного науково-дослідного інституту митної справи та Науково-дослідного інституту фінансового права) та утворення на їх основі нового вищого навчального закладу (Університету ДФС України), у складі якого функціонуватимуть зазначені науково-дослідні інститути. Таким чином, один із провідних вищих навчальних закладів України - Національний університет державної податкової служби України, по суті, посилили шляхом приєднанням до нього двох провідних науково-дослідних інститутів і при цьому відібрали у новоутвореного навчального закладу належний йому статус «національного». Необхідно також враховувати, що згідно чинного законодавства повторне набуття вищим навчальним закладом статусу національного передбачає вже додаткову спеціальну процедуру. В обґрунтування порушеного права позивача у спірних правовідносинах, останній вказує на те, що з квітня 2012 року є працівником Національного університету державної податкової служби України, правонаступником якого (згідно розпорядження Кабіну від 11.11.2015 за №1184-р) є Університет Державної фіскальної служби України, то втрата вищим навчальним закладом, в якому він буде працювати, статусу «національного» буде порушувати право позивача.
Ухвалою суду від 14.04.2016 позовна заява залишена без руху та надано строк для усунення виявлених судом недоліків.
04.05.2016 судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено до колегіального розгляду в судове засідання. Даною ухвалою також допущено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерство освіти і науки України, Державну фіскальну службу України, Національний університет державної податкової служби України та Університет державної фіскальної служби України.
08.06.2016 від Державної фіскальної служби України надійшли письмові пояснення, в яких третя особа вказує на те, що не погоджується з позовними вимогами та просить відмовити у їх задоволенні наголошуючи на тому, що ОСОБА_4 не навів обґрунтованих фактів та підстав, що свідчать про припинення чи неможливість реалізації його прав чи виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
24.06.2016 відповідачем подані заперечення, в яких уповноважений представник Кабміну просить відмовити у задоволенні позову та стверджує про безпідставність позовних вимог та їх необґрунтованість. Зокрема, представник відповідача наголошує, що відповідно до пункту першого спірного розпорядження утворення Університету державної фіскальної служби України відбулося шляхом злиття Національного університету державної податкової служби України, Державного науково-дослідного інституту митної справи, Науково-дослідного інституту фінансового права. В даному випадку дві із трьох юридичних осіб не лише не мали статусу національного, а й були нижчого типу, а саме інститутами. Ототожнення позивачем різних методів реорганізації та об'єднання різних типів вищих навчальних закладів є такими, що суперечать чинному законодавству. При цьому, ненадання новоутвореному вищому навчальному закладу статусу національного не є перешкодою для його отримання згідно зі статтею 29 Закону України «Про вищу освіту». Одночасно представник відповідача наголосив, що вказаним розпорядженням не вирішується питання зміни істотних умов праці, зокрема щодо оплати праці, пільг, режиму роботи, звільнення тощо. Представник відповідача також зауважив, що відповідно до частини другої статті 31 Закону України «Про вищу освіту» реорганізація чи ліквідація вищого навчального закладу не повинна порушувати права та інтереси осіб, які навчаються у цьому вищому навчальному закладі. Обов'язок щодо вирішення всіх питань продовження безперервного здобуття вищої освіти такими особами покладається на засновника (засновників) вищого навчального закладу. З огляду на викладене, Кабмін, видаючи розпорядження, діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України. До того ж, представник Кабміну вказує на те, що позивач безпідставно відносить себе до суб'єктів спірних публічно-правових відносин, оскільки, як вбачається із змісту оскаржуваного розпорядження, воно не регулює правовідносин між позивачем та Урядом, не наділяє Кабін ознаками суб'єкта владних повноважень по відношенню до позивача, не наділяє Уряд владними управлінськими функціями у відносинах з позивачем.
У зв'язку з припиненням повноважень судді Данилишина В.М. щодо здійснення правосуддя, розпорядженням від 09.02.2017 дана справа передана на повторний автоматичний розподіл.
Ухвалою від 10.05.2017 справа прийнята суддею Абловим Є.В. до свого провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні.
На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 №4376 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/5897/16 та вказану справу 20.10.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А.
Ухвалою від 04.12.2017 справа прийнята суддею до свого провадження та призначено попереднє судове засідання.
Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України - викладено його в новій редакції.
Пунктом 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку з наведеним, розгляд даної справи продовжується судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017.
19.01.2018 від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач наголошує на тому, що спірне розпорядження безпосередньо впливає на його права, як штатного працівника Національного університету ДПС України, що підлягав відповідній реорганізації. Також позивач вказує, що згідно ч.1 ст.104 та ін. Цивільного кодексу України, п.4 ч.7 ст.24, ч.2 ст.31 та ін. Закону України «Про вищу освіту», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців» та інших нормативно-правових актів, під час реорганізації юридичних осіб шляхом злиття, усі їх майнові та немайнові права та обов'язки переходять до нововиниклих юридичних осіб. Своїм розпорядженням, за твердженням позивача, Кабмін фактично скасував правовий акт іншого суб'єкта владних повноважень - Президента України, який своїм указом від 03.04.2015 за №279/2006 «Про надання Університету державної податкової служби України статусу національного». Крім того, позивач наголошує, що п.16 Порядку надання закладу вищої освіти статусу національного, підтвердження чи позбавлення цього статусу, затвердженого постановою Кабміну від 22.11.2017 №921, у разі злиття за участю хоча б одного закладу вищої освіти із статусом національного такий статус національного зберігається за новоутвореним закладом вищої освіти протягом семи років з наступним підтвердженням в установленому порядку.
У підготовчому засіданні 11.04.2018 судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до розгляду в судовому засіданні колегією у складі трьох суддів.
26.04.2018 від третьої особи - Університету державної фіскальної служби України надійшли письмові пояснення, в яких представник фактично підтримав позов та наголошував, що указ Президента України від 21.08.2003 за №870/2003 «Про надання Академії державної податкової служби України статусу національної», не визнавався незаконним чи протиправним, не скасовувався, ні повністю, не частково, тобто на даний момент є чинним. Крім того, не приймалося відповідно до чинного законодавства України з питань освіти та вищої освіти рішення про позбавлення статусу національного як Університету державної податкової служби України так і Університету державної фіскальної служби України. Однак, Кабмін, порушуючи чинне законодавство України щодо правонаступництва, зокрема норми Цивільного кодексу України та указів Президента України від 21.08.2003 за №870/2003 і від 03.04.2006 №279, незаконно позбавив Університет державної фіскальної служби України, як вищого навчального закладу, статусу національного.
За наслідками розгляду 05.06.2018 клопотання третьої особи-4 про виключення Національного університету державної податкової служби України з числа третіх осіб без самостійних вимог, судом було відмовлено у його задоволені.
18.06.2018 Міністерством освіти і науки України подані пояснення, за результатами дослідження яких у судовому засіданні судом покладено на представника Міністерства обов'язок щодо надання додаткових доказів.
13.08.2018 від Міністерства освіти і науки України, а 21.08.2018 від Кабміну, надійшли додаткові докази, що надані представниками на вимогу суду.
У зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання 08.11.2018, суд, на підставі пункту 2 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив продовжувати розгляд справи у відсутність позивача, який скористався своїм правом щодо надання своїх пояснень у судовому засіданні.
Заслухавши наведені в обґрунтування позову доводи позивача, заперечення відповідача і третьої особи-1 і пояснення представника третьої особи-4, ознайомившись з письмово викладеними позиціями учасників справи по суті позовних вимог, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.
11.11.2015 Кабінетом Міністрів України видано розпорядження за №1184-р «Про утворення Університету державної фіскальної служби України», відповідно до змісту якого Кабмін вирішив погодитися з пропозицією Міністерства освіти і науки та Державної фіскальної служби щодо утворення Університету державної фіскальної державної податкової служби України, реорганізувавши шляхом злиття Національний університет державної податкової служби України, Державний науково-дослідний інститут митної справи, Науково-дослідний інститут фінансового права з віднесенням його до сфери управління Державної фіскальної служби, а також взяти до відома, що реорганізація зазначених установ і закладу здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених Державній фіскальній службі.
Відповідно до пункту 2 студенти Національного університету державної податкової служби України продовжують навчання в Університеті державної фіскальної служби України.
В пункті 3 спірного розпорядження Державній фіскальній службі доручено затвердити у двомісячний строк статут, структуру та штатний розпис новоутвореного вищого навчального закладу і здійснити інші заходи щодо його матеріально-технічного та кадрового забезпечення, а також заходи, пов'язані з реорганізацією Національного університету державної податкової служби України, Державного науково-дослідного інституту митної справи, Науково-дослідного інституту фінансового права.
Згідно Пояснювальної записки до цього розпорядження, його проект розроблено з метою виконання вимог Коаліційної Угоди у частині оптимізації вищих навчальних закладів України та пункту 1 доручення Прем'єр-міністра від 12.08.2015 за №33862/19/1-14 щодо стану виконання зобов'язань, взятих Українською Стороною згідно з листом про наміри Уряду України та Національного банку України до Міжнародного валютного фонду від 21.07.2015.
Запропоноване Міністерством освіти і науки та Державною фіскальною службою щодо утворення Університету державної фіскальної служби України (далі - Університет), реорганізувавши шляхом злиття: Національного університету державної податкової служби України, Державного науково-дослідного інституту митної справи, Науково-дослідного інституту фінансового права, із віднесенням його до сфери управління Державної фіскальної служби забезпечить практичне навчання в Університеті у спеціалізованих комп'ютерних навчальних лабораторіях, підготовка в яких здійснюється з використанням конфіденційної інформації автоматизованого банку даних про платників податків, зовнішньоекономічні операції, які моделюють робочі місця працівника фіскальної служби та не доступні Міністерству освіти і науки У країни.
Метою розроблення і прийняття проекту розпорядження, згідно пункту 2 Пояснювальної записки, є створення сприятливих умов для ефективної організації навчального процесу підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників Державної фіскальної служби, що дасть можливість вирішити комплексно завдання, а саме підготувати якісні кадри, з урахуванням потреб Державної фіскальної служби України.
Так, ще у 2013 році Міністерством доходів і зборів України зверталась увага Міністра освіти і науки України щодо значення Національного університету державної податкової служби України у вирішенні важливих соціальних питань, запланованого розширення переліку навчально-методичних програм та актуалізації існуючих з метою досвідчених фахівців податкової митної справи. При цьому відзначалось, що відокремлення підпорядкованих вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ зруйнує цілісну систему кадрового забезпечення та наукове супроводження практичної діяльності Міндоходів та його регіональних органів, що у подальшому призведе до негативних наслідків у роботі з надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів та інших платежів (лист від 26.04.2013 за №2276/99-99-04-05-16).
При вирішенні питання щодо дотримання Кабінетом Міністрів України вимог чинного законодавства при винесенні розпорядження №1184-р «Про утворення Університету державної фіскальної служби України», зокрема у частині, яка, згідно наведених у позовній заяві мотивів, призвела до протиправної «втрати» Університетом державної фіскальної служби України статусу «національного», колегія суддів виходить з наступного.
У відповідності до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як визначено у статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України, зокрема: забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (п.3); розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України (п.4); забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону (п.5); спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (п.9); здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (п.10).
Деталізуючи повноваження Кабміну у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, Закон України «Про Кабінет Міністрів України» в пункті 2 статті 20 до основних повноважень Кабміну в даній сфері відносить, крім іншого, забезпечення проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішення питання профорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулювання міграційних процесів, забезпечення виконання положень Генеральної угоди у межах взятих на себе зобов'язань.
Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Перевірка законності актів Кабінету Міністрів України полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України, загальним принципам верховенства права.
Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про вищу освіту» (тут і далі в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) рішення про утворення, реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, перетворення) чи ліквідацію вищого навчального закладу державної форми власності приймається Кабінетом Міністрів України.
За своїм правовим статусом заклади вищої освіти є юридичними особами, що набувають статусу закладу вищої освіти (крім наукової установи) з моменту отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності і як суб'єкти господарювання можуть діяти в одному із таких статусів: бюджетна установа; неприбутковий заклад вищої освіти; прибутковий заклад вищої освіти (стаття 27 Закону України «Про вищу освіту»).
Згідно положень частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
За змістом даної норми та з урахуванням положень статей 106, 107 Цивільного кодексу України, злиття означає припинення діяльності двох або кількох юридичних осіб та передачу належних їм активів і пасивів (майнових прав і зобов'язань) до правонаступника, який створюється в результаті злиття.
Отже, на підставі оскаржуваного розпорядження Кабміну від 11.11.2015 за №1184-р, три вищі навчальні заклади: Національний університет державної податкової служби України, Державний науково-дослідний інститут митної справи і Науково-дослідний інститут фінансового права - припиняють свою діяльність та передають свої права і обов'язки до створеної на їх основі нової юридичної особи - Університету державної фіскальної державної податкової служби України.
При цьому, колегія суддів визнає помилковими твердження позивача, що до новоствореного закладу вищої освіти, окрім майнових прав і обов'язків, мали б перейти і немайнові права припиненого Національного університету державної податкової служби України, серед яких, як вважає позивач, і статус «національного».
Так, у відповідності до частини 1 статті 29 Закону України «Про вищу освіту» університету, академії, інституту незалежно від форми власності відповідно до законодавства може бути надано статус національного.
Однак, зважаючи на законодавчо визначену процедуру набуття, підтвердження такого статусу, а також враховуючи окремо визначене коло прав закладу вищої освіти із таким статусом і особливості управління даним закладом, статус «національний» є спеціальним і надається закладу за умови його відповідності певним критеріям, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 29 Закону України «Про вищу освіту»).
З урахуванням наведеного, статус «національний» не міг бути віднесений на час прийняття Кабміном спірного розпорядження до прав, що передаються від припиненого закладу вищої освіти до новоствореного.
Крім того, судом враховується, що відповідно до розпорядження Кабміну від 11.11.2015 за №1184-р серед закладів вищої освіти, які реорганізуються шляхом злиття тільки один був наділений таким статусом - Національний університету державної податкової служби України. А два інших, як правильно наголошує відповідач, відносяться до іншого типу закладів вищої освіти.
Так, згідно із визначеннями, викладеними у пункті 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про вищу освіту», університет - це багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.
В свою чергу, інститут - є галузевим (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов'язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність (пункт 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про вищу освіту»).
Таким чином, на підставі оскаржуваного розпорядження відбулась реорганізація закладів вищої освіти з різними за своїм рівнем типами.
Зважаючи на вимоги законодавства, чинні на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та наведені вище обставини в сукупності засвідчують необґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав для визнання протиправним і скасування рішення Кабміну у частині ненадання статусу «національного» утвореному відповідно до Розпорядження Кабміну від 11.11.2015 року за №1184-р Університету державної фіскальної служби України.
Одночасно, суд наголошує, що спірним розпорядженням утворено новий заклад вищої освіти шляхом реорганізації (злиття) трьох закладів вищої освіти і не вирішувалось питання щодо надання, підтвердження чи позбавлення спеціального статусу, що спростовує твердження позивача про позбавлення Університету спірним розпорядженням статусу національного.
При цьому, згідно частини 2 статті 29 Закону України «Про вищу освіту», надання закладу вищої освіти статусу національного здійснюється за пропозицією Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, що подається в порядку та за критеріями, встановленими Кабінетом Міністрів України. Встановлення відповідності діяльності національного закладу вищої освіти визначеним критеріям для підтвердження чи позбавлення його такого статусу здійснюється раз на сім років Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.
Станом на день постановлення рішення у даній справі, діє нормативно-правовий акт, який визначає Порядок надання закладу вищої освіти статусу національного, підтвердження чи позбавлення цього статусу, а також Критерії надання та підтвердження статусу національного закладу вищої освіти. Вказані Порядок і Критерії були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 за №912.
Водночас, посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин положення пункту 16 Порядку надання закладу вищої освіти статусу національного, підтвердження чи позбавлення цього статусу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 за №912, не ґрунтуються на вимогах законодавства щодо дії нормативного акта в часі, оскільки спірне розпорядження Кабміну було прийнято за два роки до прийняття наведеної вище постанови.
Наведені положення законодавства унеможливлюють покладення судом на Кабінет Міністрів України за вимогою позивача обов'язку надати утвореному на підставі розпорядження від 11.11.2015 за №1184-р Університету державної фіскальної служби України статусу національного.
Стосовно аргументів позивача про порушення оскаржуваним розпорядженням його трудових прав, вони не можуть бути прийняті судом за відсутності належних, достатніх і допустимих доказів наявності між позивачем і Кабміном трудових правовідносин.
Згідно з положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що в даній адміністративній справі позивачем не доведено існування станом на момент розгляду справи факту порушення його законних прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволені позову ОСОБА_4 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Головуючий суддя: Н.А. Добрівська
Судді: А.І. Кузьменко
Л.О. Маруліна
Повний текст складено 21.11.2018