ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
15 листопада 2018 року № 826/12922/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Стринадко О.Г., представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача Пирожка О.Б., Шевченка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
13.08.2018 ОСОБА_4 (ОСОБА_4) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (УДМС України в Київській області) про визнання протиправним та скасування рішення УДМС України в Київській області від 30.07.2018 про скасування рішення УДМС України в Київській області від 31.07.2013 про оформлення набуття громадянства України та зобов'язання УДМС України в Київській області поновити громадянство ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1
В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване рішення відповідача підлягає скасуванню, оскільки його видано всупереч визначеної законодавством процедури, без належних і допустимих доказів, з порушенням принципу об'єктивності, добросовісності. Позивач також послався на порушення відповідачем його прав, оскільки він не був повідомлений про прийняте рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2018 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом сторін.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та зазначив, що позбавлення позивача громадянства України є грубим порушенням його прав, оскільки виходячи з документів, які надавались відповідачу, ОСОБА_4 має право на отримання громадянства за територіальним походженням.
Крім того, представник позивача ствержував, що відповідач діяв упереджено, оскільки оскаржуване рішення ґрунтувалось на припущеннях, а не на належних та допустимих доказах, натомість, докази на яких наголошують представники відповідача під час судового розгляду даної справи, зібрані та отримані вже після подання даного позову до суду, тобто вони не були покладені в основу оскаржуваного рішення. При цьому, відповідач не навів причин та обставин, які унеможливлювали здійснення перевірку до прийняття оскаржуваного рішення та з'ясування всіх істотних обставин, які впливали на правильність, обґрунтованість та законність вирішення питання про скасування рішення УДМС України в Київській області про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_4
Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на адміністративний позов. Зазначили, що позивач не обґрунтував належним чином того, що УДМС України в Київській області порушило законні права позивача при прийнятті рішення про скасування оформлення набуття громадянства України ОСОБА_4 за територіальним походженням. При цьому контролюючий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представники відповідача стверджували, що позивач не виконав подане відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом 2 років, не повернув паспорт громадянина Російської Федерації до уповноважених органів цієї держави та надав завідомо неправдиві відомості та фальшиві документи під час оформлення набуття громадянства України, а саме - відомості про те, що його баба - ОСОБА_7 (ОСОБА_7) народилася на території України та довідку про припинення громадянства Російської Федерації, яка не відповідає вимогам наказу Міністерства закордонних справ Російської Федерації від 10.07.2012 №11434.
В свою чергу суд, розглянувши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Російської Федерації, місце народження - місто Ташкент Республіка Узбекистан, звернувся до ГУ ДМС України в Київській області із заявою від 31.07.2013 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням. На підтвердження права на оформлення громадянства зазначив, що його баба - ОСОБА_7, народилася на території України, що відповідно є підставою набуття громадянства України за територіальним походженням згідно статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Як вбачається з наданих відповідачем матеріалів особової справи ОСОБА_4, до заяви від 31.07.2013 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням він додав: копію власного паспорта; копію власного свідоцтва про народження, копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_8; копію свідоцтва про народження ОСОБА_8; копію довідки про укладення шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_7; копію довідки з державного реєстру актів цивільного стану про реєстрацію народження ОСОБА_7 (а.с. 9-33 т. 2).
Окрім того, 31.07.2013 ОСОБА_4 підписав зобов'язання припинити іноземне громадянство, згідно якого зобов'язався протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство Російської Федерації і подати до органу, який видав тимчасове посвідчення громадянина України документ про припинення громадянства Російської Федерації, виданий уповноваженим на те органом цієї держави.
Позивач надав відповідачу довідку №269098152 про припинення громадянства Російської Федерації, видану 12.08.2013 Посольством Російської Федерації в Україні у якій зазначено, що рішенням Посольства Російської Федерації в Україні від 09.08.2013 дозволено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, вийти з громадянства Російської Федерації (а.с. 69 т. 2).
Отже, за результатами розгляду заяви позивача про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням та переліку долучених до неї документів, УДМС України в Київській області прийнято рішення від 13.08.2013 про оформлення громадянства України ОСОБА_4 за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Броварським районним відділом УДМС України в Київській області 16.08.2013 позивачу видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2. Окрім того, позивачу видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, тип Р, орган, що видав - 8090, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, тип Р, орган, що видав - 8034.
Однак 26.07.2018 відповідачем підготовлено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_4 (а.с. 72 т. 2), до якого додано: паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий 16.08.2013 Броварським районним відділом УДМС України в Київській області; довідку про вихід з громадянства Російської Федерації від 12.08.2013 №269098152.
30.07.2018 відповідачем складено довідку №27 (а.с. 74 т. 2) про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням щодо громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який набув громадянство України за територіальним походженням на підставі статті 8 Закону України «Про громадянство України» шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, а саме: 1) не виконав подане відповідно до частини п'ятої статті 8 вказаного Закону зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом 2 років з моменту набуття громадянства України, а незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства немає; 2) не повернув паспорт громадянина Російської Федерації до уповноважених органів цієї держави; 3) подав інші неправдиві відомості та фальшиві документи для набуття громадянства України, або приховав будь-який суттєвий факт, за наявності якого не може набути громадянства України відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Врешті, на підставі подання від 26.07.2018 про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, відповідачем винесено оскаржуване рішення від 30.07.2018, яким скасовано рішення УДМС України в Київській області від 31.07.2013 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що позивач подав довідку про вихід із іноземного громадянства, проте, не повернув паспорт громадянина Російської Федерації до уповноважених органів цієї держави (а.с. 73 т. 2).
Крім того, представники відповідача у відзиві на адміністративний позов та під час судового розгляду справи стверджували, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 30.07.2018 є стаття 21 Закону України «Про громадянство України», а також те, що в результаті додаткової перевірки відповідачем встановлено, що за інформацією інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України «Аркан» було виявлено, що після надання довідки про припинення громадянства Російської Федерації від 12.08.2013 №269098152 позивач не повернув паспорт громадянина Російської Федерації та продовжив користуватись цим паспортом при перетині кордону, чим порушив законодавство України.
Вважаючи рішення відповідача від 30.07.2018, яким скасовано рішення УДМС України в Київській області від 31.07.2013 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом про його скасування та зобов'язання відповідача вчинити дії по поновленню громадянства України.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню відповідача та доказам наявним у матеріалах справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Спірні правовідносини сторін врегульовано Законом України «Про громадянство України», який визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, а також передбачає підстави оформлення набуття громадянства України та підстави для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Відповідно до частини сьомої статті 8 цього Закону датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
Статтею 21 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Згідно статті 17 Закону України «Про громадянство України», громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Статтею 19 Закону України «Про громадянство України» визначено, що підставами для втрати громадянства України є: добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27.03.2001 №215, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 88 цього Порядку, для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону).
Отже, положення чинного законодавства передбачають, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує доведеності та наявності письмових доказів щодо встановлення факту подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів або приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Такі обставини повинні мати місце та бути доведеними на момент прийняття відповідного рішення, оскільки тільки за таких обставин рішення можна вважати обґрунтованим, законним, справедливим та неупередженим.
З аналізу положень Закону України «Про громадянство України» та провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, вбачається, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відбувається на підставі двох документів, які в обов'язковому порядку оформляються для прийняття такого рішення, а саме, довідки органу міграційної служби та подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, а також документів, які підтверджують факт подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів або приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Суд з'ясував, що подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_4 оформлене 26.07.2018, а довідка органу міграційної служби про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України датована 30.07.2018, тобто в день прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення на підставі вказаних довідки та подання, належним чином не перевірив зазначену в них інформацію та не звернув увагу, що всупереч вимог чинного законодавства до них не додано документів, які підтверджують факт подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів або приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, а відтак, дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України позивачу.
Зокрема, додатками до подання від 26.07.2018 про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України зазначено паспорт позивача та довідку про вихід ОСОБА_4 з громадянства Російської Федерації від 12.08.2013 №269098152.
Проте, ці документи не підтверджують наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства ОСОБА_4 Окрім того, відповідач не пояснив та не надав доказів на підтвердження наявності в нього оригіналу паспорту позивача, в той час, коли з наданих матеріалів особової справи ОСОБА_4 вбачається, що в них міститься саме копія паспорту ОСОБА_4
В поданні не зазначено докази на підставі яких відповідач дійшов висновку про подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів або приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Представник УДМС України в Київській області в якості основної підстави для прийняття оскаржуваного рішення зазначає про те, що позивач не повернув паспорт громадянина Російської Федерації до уповноважених органів цієї держави та використовував паспорт громадянина Російської Федерації при перетинанні державного кордону при виїзді з України після набуття громадянства України.
Перевіряючи правомірність вказаного висновку відповідача, який слугував підставою для прийняття оскаржуваного рішення про скасування попереднього рішення про надання громадянства України ОСОБА_4, суд зазначає про наступне.
Необхідною та обов'язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України», є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів чи приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що в результаті перевірки встановлено, що за інформацією інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України «Аркан» було виявлено, що після надання довідки про припинення громадянства Російської Федерації від 12.08.2013 №269098152 позивач не повернув паспорт громадянина Російської Федерації та продовжив користуватись цим паспортом при перетині кордону, чим порушив законодавство України.
Так, ні в поданні про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України від 26.07.2018, ні в довідці органу міграційної служби про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, ні в оскаржуваному рішенні не зазначено про те, що підставою для прийняття вказаного рішення була інформація з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України «Аркан».
Відповідач не надав суду будь-які документи, що підтверджують факт проведення службової перевірки та документ, складений за її результатами (акт чи висновок службової перевірки).
Крім того, суд звернув увагу, що інформація з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи «Аркан» викладена у вигляді таблиці та не містить відомостей про дату її формування, а також не містить інформацію ким, коли та на якій підставі здійснено вибірку інформації щодо перетину кордону ОСОБА_4
Окрім того, у наданій відповідачем таблиці щодо перетинання ОСОБА_4 кордону України не вказано номер проїзного документу, який використовувся при перетині державного кордону. Отже, висновки відповідача з приводу використання ОСОБА_4 паспорту громадянина Російської Федерації ґрунтуються на припущеннях, а не на безспірних доказах.
Натомість, з довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 16.08.2018 №1-1608 (а.с. 127 т. 1) вбачається, що ОСОБА_4 під час перетинання державного кордону використовував паспорти громадянина України, адже в графі громадянство (особи, яка перетинає кордон) зазначено: Україна та вказано номер паспорту, який використано при перетині кордону.
Більше того, з наявного в матеріалах справи листа Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації від 30.08.2018 №3/177703642322 (а.с. 171 т. 2) вбачається, що ОСОБА_4 05.01.2014 приїхав до Російської Федерації та 07.01.2014 виїхав з Російської Федерації як іноземний громадянин, що додатково спростовує в даному випадку інформацію про використання позивачем паспорту громадянина Російської Федерації.
Таким чином, суд наголошує, що факт використання позивачем паспорту громадянина Російської Федерації після набуття громадянства України як на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, так і на час розгляду даної справи в межах обставин прийняття цього рішення, доказами не підтверджено.
Окрім того, суд з'ясував, що оскаржуваним рішенням відповідача від 30.07.2018 скасовано рішення УДМС України в Київській області від 31.07.2013 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_4, разом з тим, рішення щодо оформлення набуття громадянства України позивачу прийнято відповідачем 13.08.2018.
Так, з наявних у матеріалів справи доказів вбачається, що 31.07.2013 позивач подав заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням і рішення УДМС України в Київській області про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням датоване 13.08.2013.
В судовому засіданні судом з'ясовувалось чи відповідачем перевірено та виправлено помилки в датах рішень та інших офіційних документах щодо ОСОБА_4 Проте, представники відповідача не надали доказів та пояснень щодо помилки у даті рішення та зазначили, що виправлень дати не було. При цьому слід зазначити, що обов'язковим реквізитом документів є «Дата документа». В інакшому випадку постає питання щодо фактичного скасування рішення від 13.08.2013.
Що стосується доводів представника відповідача про те, що довідка про припинення громадянства Російської Федерації від 12.08.2013 позивачу не видавалась, на підтвердження чого надано лист консульського відділу Посольства Російської Федерації від 05.09.2018, то суд врахував наступне.
Як власне звернення відповідача мало місце у серпні 2018 року після прийняття оскаржуваного рішення, так і лист консульського відділу Посольства Російської Федерації датований 05.09.2018, тобто УДМС України в Київській області стало відомо про відповідні обставини під час судового розгляду справи, а не під час прийняття оскаржуваного рішення.
Крім того, відповідно до частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Доказів того, що для оформлення набуття громадянства заявник подав фальшиві документи, в тому числі обвинувального вироку відносно позивача, або особи, яка складала надані позивачем документи, яким би була встановлена вина у службовому підробленні та поданні свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем до суду не надано.
Водночас, вказана обставина і не була підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Суд з'ясував, що кримінальне провадження щодо позивача відкрито вже після вирішення питання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України. Таким чином, інформація, яка наявна у матеріалах кримінального провадження не досліджувалась відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.
Щодо посилання відповідача на те, що надана позивачем довідка про припинення громадянства Російської Федерації від 12.08.2013 не відповідає вимогам наказу Міністерства закордонних справ Російської Федерації від 10.07.2012 №11434, а відомості про те, що баба позивача народилась на території України не відповідають дійсності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як з'ясовано судом, всі ці відомості та документи на їх підтвердження витребовувались та перевірялись відповідачем вже після винесення оскаржуваного рішення, тобто ці обставини не були взяті за основу прийняття оскаржуваного рішення.
Водночас, суд звернув увагу, що надана відповідачу довідка про припинення громадянства Російської Федерації ОСОБА_4 датована 12.08.2013, тобто відповідач повинен був її перевірити ще у 2013 році під час вирішення питання про оформлення набуття громадянства України позивачу, враховуючи двоступеневу перевірку пакету документів для надання особі громадянства України. Більше того, вказані УДМС України в Київській області посилання на недійсність довідки станом на час прийняття оскаржуваного рішення обґрунтовані виключно невірно зазначеною формою довідки у верхньому правому куті, що додатково вказує на існування цієї обставини у 2013 році та було прийнято уповноваженою особою органу міграційної служби.
Заходи щодо з'ясування обставин припинення громадянства Російської Федерації, здачі позивачем паспорту чи інші заходи УДМС України в Київській області до прийняття рішення не вчинялися.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає передчасним, необґрунтованим та недоведеним висновок відповідача про наявність підстав для скасування рішення про оформлення громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_4
Суд вважає за необхідне зазначити, що докази отримані відповідачем після 30.07.2018, які не долучались до подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України від 26.07.2018, при прийнятті рішення відповідачем не досліджувались, відповідно не оцінюються судом, оскільки можуть слугувати самостійною підставою для проведення перевірки та прийняття контролюючим органом відповідного рішення.
Крім того, судом враховано, що перевірка доказів на їх достовірність та допустимість при прийнятті рішення суб'єктом владних повноважень не містить чітко визначених законодавством України умов та вимог на відміну від перевірки доказів в адміністративному провадженні.
Однак, незалежно від виду провадження ознаки допустимості виключають суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях встановив критерії, які національні суди повинні застосовувати при здійсненні контролю за оцінкою доказів, яку адміністративний орган проводить перед прийняттям дискреційного рішення.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); п. 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); п. 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); п. 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria №38780/02).
У рішенні від 22.11.1995 у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» зазначається, що суд повинен встановити, чи не є висновки адміністративного органу щодо фактів у справі «довільними та нераціональними». Європейський суд з прав людини визнав такими, що відповідають Конвенції національні законодавство та практика, при яких суди мають право скасувати дискреційні адміністративні акти, коли: 1) ці акти ґрунтуються на висновках, що зроблені на основі неналежних доказів або без зважання на належні докази, 2) докази, на які спирається адміністративний орган, не здатні обґрунтувати висновок щодо обставин у справі; 3) жодна посадова особа за належного підходу на основі відповідних доказів не дійшла б тих висновків, на яких ґрунтується оскаржений адміністративний акт (п. 44 CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM).
УДМС України в Київській області, заперечуючи проти позову, всупереч вимог статті 73 та статті 74 КАС України не надало доказів правомірності та законності прийнятого рішення та не надало доказів на підтвердження обставин щодо набуття позивачем громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховуванням будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд у рішенні не може посилатись на припущення, а оцінює наявні допустимі та належні докази.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано належних та допустимих доказів належного, об'єктивного та всебічно розгляду питання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем та, як наслідок, правомірності оскаржуваного рішення.
Відповідач не довів правомірність та обґрунтованість прийнятого спірного рішення, з огляду на вимоги, встановлені частиною другою статті 19 Конституції України та статтею 2 КАС України, а отже, на підставі вищезазначеного суд доходить висновку про протиправність рішення УДМС України в Київській області від 30.07.2018 про скасування рішення УДМС України в Київській області від 31.07.2013 про оформлення набуття ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянства України, та наявність правових підстав для його скасування.
Суд доходить висновку про задоволення позовних вимог і в частині зобов'язання відповідача поновити громадянство України ОСОБА_4, зважаючи на нижчевикладене.
Позовні вимоги про поновлення громадянства ОСОБА_4 є взаємопов'язаними з вимогами про визнання протиправним та скасування оскаржуваного у даній справі рішення відповідача та є способом захисту порушених прав позивача.
Крім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Частиною третьою статті 245 КАС визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Ця норма кореспондується з нормою частини першої статті 2 КАС щодо захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб'єктів владних повноважень як завдання адміністративного судочинства та нормою частини другої статті 5 КАС, якою передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавство (п. 145 рішення).
У пункті 50 рішення від 13.01.2011 у справі «Чуйкіна проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства»(Golder v. the United Kingdom), п. 28-36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10.07.2003 у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002 II).
Конституційний Суд України в Рішенні від 25.11.1997 №6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (п. 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (ч. 5 ст. 125 Конституції України).
Стаття 8 Загальної декларації прав людини 1948 року проголосила «право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом». Це положення відтворено в Конституції України (стаття 55) і має застосовуватися системно, оскільки гарантується судовий захист як національними, так і міжнародними судовими установами.
Отже, суд повинен захистити позивача та обрати ефективний засіб захисту прав позивача за наслідками визнання незаконним рішення суб'єкта владних повноважень.
Згідно повідомлень від 20.08.2018, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, тип Р, орган, що видав - 8090, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3, тип Р, орган, що видав - 8034 ОСОБА_4 визнані недійсними.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання УДМС України в Київській області поновити ОСОБА_4 громадянство України.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 143, 242-246, 255 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 30.07.2018 про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 31.07.2013 про оформлення набуття ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянства України.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Київській області поновити громадянство ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1
Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) гривень.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).
Відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Київській області (місцезнаходження юридичної особи: 04073, місто Київ, вулиця Петропавлівська, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств, установ та організацій України: 37826158).
Повний текст рішення складено 20.11.2018.
Суддя О.М. Чудак