ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 листопада 2018 року 14:04 № 826/14997/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивача, від відповідача - Глущенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомОСОБА_2
доГоловного управління МВС України в м. Києві
простягнення,
ОСОБА_2 (далі - позивач/ ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління МВС України в м. Києві (далі - відповідач/ ГУ МВС України), в якій просить суд стягнути з Головного управління МВС України в м. Києві на користь позивача заробітну плату, у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6296,20 грн. щомісячно по день прийняття рішення судом (без урахування обов'язкових податків та зборів, які повинні з неї утримуватись).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 травня 2018 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року № 826/7971/17, Головне в управління МВС України в місті Києві видало наказ № 19 о/с, яким позивача поновлено на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві, із 06 листопада 2015 року, виплативши середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6296 гривень 20 копійок. Однак, ГУМВС України в місті Києві, всупереч ст. 43 Конституції України, п. 12 Положення про проходження служби рядовим та Конституції України, п. 112 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 відмовило позивачу в призначенні посадового окладу, щомісячно виплачувати середній заробіток , а також здійснити розрахунок з 26.03.2018 по час звернення з позовом до суду, що порушує право позивача на своєчасне одержання винагороди за працю.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, вказавши на необґрунтованість позовної заяви, відсутності порушеного конституційного права у позивача.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
07 травня 2018 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року № 826/7971/17, Головне в управління МВС України в місті Києві видало наказ № 19 о/с, відповідно до якого ОСОБА_2 поновлено на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві, виплативши середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6296,20 грн.
ОСОБА_2 звертався із заявами до Ліквідаційної комісії ГУ Міс України в м. Києві, в яких просив, відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (справа № 826/7971/17) від 26 березня 2018 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду (справа № 826/7971/17) від 26 червня 2018 року, ознайомити з функціональними обов'язками, призначити посадовий оклад та повідомити: про дату та час виходу на службу, про місце подальшого проходження служби (адреса, назва органу, розпорядження до якого керівника прибути ), повідомити причину затримки виплати щомісячної заробітної платні, та здійснити грошовий розрахунок з 26 березня 2018 року по теперішній час, відповідно до рішення суду.
Листом від 13.06.2018 №К-72зі/125/26/05-2018, ГУ МВС у м. Києві повідомило позивача, що у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про Національну поліцію" № 580 - VIII 07.11.2015, Закон України «Про міліцію» втратив чинність, в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, проводяться заходи, пов'язані з його ліквідацією. Ураховуючи вищевикладене, через відсутність штатного розпису, структурних підрозділів Головного управління (служб), працівників міліції - Головне управління не має можливості та повноважень допустити позивача до виконання обов'язків, як працівника міліції, ознайомити з функціональними обов'язками, призначити посадовий оклад.
Відповідно до листа ГУ МВС України в м. Києві від 19.06.2018 вказано, що оскільки позивач перебуває в трудових відносинах з Головним управлінням Національної поліції у м. Києві, в тому числі зі структурним підрозділом - Святошинським УП ГУ НП у м. Києві, тому виконати прохання щодо допущення до виконання службових обов'язків не є можливим, оскільки структурний підрозділ, в якому позивач поновлений на службі ліквідовано.
Вважаючи такі дії щодо невиплати позивачу заробітної плати протиправними, а свої права за охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.
Відповідно до пункту 17 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спірні правовідносини врегульовані також Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), Законом України "Про міліцію" від 20 грудн6я 1990 року № 565-ХІІ, який був чинним до 07 листопада 2015 року (далі - Закон № 565-ХІІ), Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VІІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" (далі - Постанова № 730).
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Відповідно до пункту 1 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ він набирає законної сили через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, а пунктом 8 цього ж Розділу Закону передбачено, що всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе наступне звільнення через скорочення штатів.
Закон № 580-VІІІ опубліковано в газеті Голос України 06 серпня 2015 року № 141-142, отже позивач був попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону із моменту опублікування закону за три місяці.
За приписами пунктів 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими до посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Таким чином, Законом передбачена альтернатива вибору працівника міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Отже, працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ.
Крім того, підпунктом "з" пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби у запас (з постановкою на військовий облік у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, а згідно з підпунктом "г" пункту 64 того ж Положення № 114 звільняються зі служби у запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як вбачається з Витягу з Наказу відповідача "Щодо особового складу" від 06.11.2015 року №1016 о/с, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_2 (М-096444), начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського районного управління ГУ МВС України у м. Києві, звільнено з 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року у справі №826/1584/16 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління МВС України в місті Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії у задоволені позовних вимог відмовлено.
Проте, Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року у зазначеній справі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року задоволено частково; Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року скасовано; позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправним та скасовано Наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 1016 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_2 з 06.11.2015 року з посади начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів); поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві з 06.11.2015 року; зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві розглянути поданий 04.11.2015 року підполковником міліції ОСОБА_2 Рапорт про звільнення за пунктом 64 "з" у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в Національній поліції; зобов'язано Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути кандидатуру ОСОБА_2 у відповідності до порядку, передбаченого Розділом VI та пунктом 9 Розділу XI Закону України "Про Національну поліцію"; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Як зазначено у Витязі з Наказу Відповідача "Щодо особового складу" від 30.12.2016 року №49 о/с, на підставі Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року у справі №826/1584/16, поновлено підполковника міліції ОСОБА_2 (М-096444) на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського районного управління ГУ МВС України у м. Києві з 06 листопада 2015 року.
Відповідно до Витягу з Наказу Відповідача від 22.02.2017 року №9 о/с, згідно з пунктами 10 та 11 Розділу ХІ Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_2 (М-096444), начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського районного управління ГУ МВС України у м. Києві, звільнено з 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2018 у справі №826/7971/17 , залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві від 22 лютого 2017 року № 9 о/с про звільнення з посади начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві підполковника міліції ОСОБА_2, поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві з 06 листопада 2015 року, стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 08592201) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 08131) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 лютого 2017 року по 26 березня 2018 року у розмірі 85 628 грн. 32 коп. (вісімдесят п'ять тисяч шістсот двадцять вісім грн. 32 коп.) за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.
На виконання вказаного рішення, 07 травня 2018 року видано наказ №19 о/с про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу кримінальної міліції у справах дітей Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Як вбачається з пояснень позивача, що не спростовано відповідачем, позивач, після видання відповідного наказу про поновлення на посаді, не приступив до роботи, оскільки посада на яку його поновили була ліквідована.
При цьому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог ГУ МВС у м. Києві зазначає, що позивач не вжив жодних законом визначених заходів для можливості реалізації Закону України «Про Національну поліцію" та виконання судового рішення. На думку відповідача, спір виник саме через відсутність бажання у позивача продовжувати службу в поліції відповідно до порядку встановленому законодавством, шляхом проходження конкурсу. Так як, Міністерством внутрішніх справ України працівникам (поновленим за рішенням суду), які пройшли конкурс і призначені посади, що заміщуються поліцейськими гарантовано надаються компенсації (за стаж і та інші).
Суд вбачає вказані твердження відповідача необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року у справі № 826/1584/16, наданої до матеріалів справи, а також ухвали від 09 листопада 2016 року у цій же справі, зазначено, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач дійсно, як працівник міліції, виявив бажання проходити службу в Національній поліції, склав та подав 04 листопада 2015 року відповідний рапорт про звільнення його у зв'язку з переходом на роботу до поліції, внаслідок чого позивач після видачі наказу від 06 листопада 2015 року був допущений до виконання службових обов'язків, як працівник правоохоронних органів, і вказане підтверджено відповідними доказами, а саме: Журналом обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Журналом єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві та Книгою прийому та здачі чергувань черговими Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Таким чином, суд вважає доведеним факт подання позивачем рапорту від 04 листопада 2015 року про звільнення його у зв'язку з переходом на роботу до поліції та заяви від 07 листопада 2015 року про прийняття на службу до Національної поліції України, які відповідачем не розглянуті та щодо яких не прийнято жодних рішень.
Доказів зворотного відповідачем протягом розгляду справи до суду не надано.
В рішенні від 26.03.2018 у справі №826/7971/17 судом встановлено, що звільняючи позивача наказом № 9 о/с від 22 лютого 2017 року, відповідач не виконав судового рішення апеляційної інстанції від 09 листопада 2016 року в частині зобов'язання ГУ МВС України у м. Києві розглянути рапорт, поданий 04 листопада 2015 року підполковником міліції ОСОБА_2 про звільнення за пунктом 64 "з" у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку з виявленням бажання проходити службу в Національній поліції України, та зобов'язання ГУ МВС України у м. Києві розглянути кандидатуру ОСОБА_2 у відповідності до порядку, передбаченого розділом VІ та пунктом 9 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію".
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. При цьому, відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 передбачено, що негайно виконуються рішення щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Частиною 4 ст.372 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.34 постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Водночас, аналіз трудового законодавства вказує, що виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення. Вказане свідчить про те, що є обґрунтованими доводи позивача, що працівник має право вимагати виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня, коли він фактично приступить до роботи.
Таким чином, прийняття відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді було суто формальним, фактично судове рішення про поновлення на роботі не виконано.
Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Відповідач не заперечує тієї обставини, що за заявлений в позовних вимогах період не виплачувалось грошове забезпечення. Водночас, причини, з яких не виплачувалось грошове забезпечення суд вважає необґрунтованими, оскільки при відсутності бюджетних асигнувань та кошторису в УМВС, відповідач мав можливість вжити заходи щодо прийняття (переведення) позивача до Національної поліції.
Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено в рішенні суду у справі №826/7971/17 середньоденний заробіток позивача становив 12592,52 грн./40 робочих днів = 314, 81 грн.
Таким чином, при вирішенні даного адміністративного спору суд враховує, що середньоденна заробітна плата позивача, яка підлягає врахуванню при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, становить 314,81 грн. Період затримки виконання судового рішення слід обраховувати з 27.03.2018, оскільки 26.03.2016 вже включене в розрахунок виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до судових рішень у справі № 826/7971/17.
За таких обставин, розрахунковим періодом затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі слід вважати період з 27.03.2018 по 12.11.2018, в якому було 158 робочих днів.
При цьому суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену в ухвалі від 22 листопада 2017 року у справі 299/967/15-ц (6-1660цс16), Верховного Суду, викладену в постановах від 01.03.2018р. №818/149/17, від 31.01.2018р. №2а-1711/1377/11, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п. п. 2, 3 частини 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення позивача на посаді допустити до негайного виконання.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1.Позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
2. Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 08592201) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 08131) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 березня 2018 року по 12 листопада 2018 року в сумі у розмірі 49739 грн. 98 коп. ( сорок дев'ять тисяч сімсот тридцять дев'ять грн. 98 коп.) за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6 296 грн. 20 коп.(шість тисяч двісті дев'яносто шість грн. 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 21.11.2018.
Суддя С.К. Каракашьян