20 листопада 2018 року справа №805/4091/17-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сіваченка І.В.,
суддів Блохіна А.А., Шишова О.О.,
секретар судового засідання Романченко Г.О.,
за участі представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Орлатого В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (повне судове рішення складено 22 грудня 2017 року у м. Слов'янську) у справі № 805/4091/17-а (суддя в І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до Слов'янського міського відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулись до суду з позовом до Слов'янського міського відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - відповідач, Відділ ДМС), Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії (далі - відповідач, ГУ ДМС) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач через свої релігійні вірування та переконання заперечує, щоб паспорт громадянина України їй виготовляли у формі картки з безконтактним електронним носієм, який міститиме її персональні дані. З посиланням на норми пунктів 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2235-ІІІ, а також на положення статті 13, частин другої, четвертої та шостої статті 14 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» позивачка стверджує, що паспорт громадянина України може виготовлятися як у формі картки, так і у формі книжечки. Тож виготовлення паспорта громадянина України у формі безконтактної картки є правом, а не обов'язком громадянина і за можливості вибору форми цього документа відмова відповідача у виготовленні паспорта громадянина України у паперовому варіанті (паспортної книжечки), за відсутності для цього підстав, встановлених статтею 16 названого вище Закону, є неправомірною, отже просили суд:
- вважати дії Слов'янського міського відділу ГУ ДМС України в Донецькій області щодо не оформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 pоку № 2503-Х11 протиправними;
- зобов'язати Головне Управління ДМС України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу ГУ ДМС України в Донецькій області оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних;
- зобов'язати Слов'янський міський відділ ГУ ДМС України в Донецькій області та Головне Управління ДМС України в Донецькій області вести облік щодо ОСОБА_4 за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у т.ч за серією та номером паспорту), без внесення інформації про нього до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі його персональних даних, передбаченої Законом України від 20.11.2012 №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Законом № 5492-VI).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_3 та ОСОБА_1, не погодившись з судовим рішенням, подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до норм Закону України «Про громадянство України», Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затверджених постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, законодавцем передбачено два рівнозначні альтернативні варіанти оформлення документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки та паспортна картка.
Також апелянти звертають увагу суду, що відповідачем відмовлено в оформленні та видачі паспорту у формі книжечки з непередбачених чинним законодавством підстав та не дотримано вимог щодо оформлення такої відмови. Окрім цього, наголошують, що спонукання до оформлення паспорту у вигляді картки порушує релігійні переконання ОСОБА_4 та її батьків (а.с.61-67).
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду скасувати з таких підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_4 та його законні представники, батько - ОСОБА_3 та мати - ОСОБА_1, звернулись до територіального підрозділу ДМС за місцем проживання сина, - Відділу ДМС із заявою від 20.10.2017, про оформлення паспорту громадянина України виключно у формі паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та просили видати йому паспорт виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України від 18.01.2001 № 2235 «Про громадянство України», а не у формі пластикової картки типу ID, від присвоєння йому будь-яких ідентифікаторів особистості, будь-то унікальний номер запису в реєстрі, ІПН, номер облікової картки платника податків, інші ідентифікатори особистості відмовились. В заяві також було заявлено про не надання згоди на обробку його персональних даних та просили проставити відмітку реєстрації місця проживання у паспорті. У разі відмови оформити бланк паспорта у вигляді паспортної книжечки, просили дати чітку відповідь та повідомити про це письмово.
Разом із заявою було надано документи для оформлення паспорту (дві фотокартки для оформлення бланку паспорту, копія свідоцтва про народження).
На вищезазначену заяву відповідачем було надано письмову відповідь від 20.10.2017, вих. № 58-11326, якою до відома сім'ї ОСОБА_1 доведено, що згідно п.2 Постанови КМУ від 25.03.2015 р. № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) в редакції Постанови КМУ № 745 від 26.10.2016 р., з 1 січня 2016 року засобами Єдиного державного демографічного реєстру паспорт громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою, паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку на 4 роки, а особам, які досягли 18 річного віку, на кожні 10 років. Відділ ДМС здійснює оформлення паспортів громадянина України тільки у формі ID-картки.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оформлення та видача ОСОБА_4 паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки не є обов'язком відповідача. Виконання ж свого обов'язку з отримання паспорту громадянина України повинно відбуватися відповідно до вимог Закону № 5492-VI і жодних привілеїв, переваг чи додаткових прав релігійні переконання не надають.
Суд апеляційної інстанції із наведеним висновком не погоджується та зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до преамбули Закону № 5492-VІ, цей Закон визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилаються на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки особа згоди на таку обробку не надає.
Суд апеляційної інстанції такі доводи вважає обґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (також чинного на момент виникнення правовідносин) не лише звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд звертає увагу, що в межах спірних правовідносин відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Конвенція була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення ЄСПЛ у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Таким чином скасування права громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних є порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Встановлення обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, судом враховано, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Для належного захисту порушених прав позивачів слід зобов'язати Відділ ДМС оформити та видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідачів не передавати будь-які дані до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 76822787), правові висновки якої, відповідно до ч.3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, мають враховуватись судом.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що відповідно до вимог ст. 317 КАС України рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому додані представником відповідача документи про отримання ОСОБА_4 ID-паспорту не можуть бути враховані апеляційним судом як підставу не задовольняти апеляційну скаргу в зв'язку з начебто відсутнім предметом спору. Так, законний представник позивача в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, зауважила, що не відмовляється від позовних вимог, та її син має намір звернутись із заявою про заміну ID-паспорту на паспорт у формі книжечки.
Керуючись статтями 23, 33, 139, 195, 292, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року в справі № 805/4091/17-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до Слов'янського міського відділу Головного Управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Слов'янського міського відділу ГУ ДМС України в Донецькій області у видачі паспорту ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 pоку № 2503- ХІІ.
Зобов'язати Головне Управління ДМС України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу ГУ ДМС України в Донецькій області оформити та видати паспорт ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.
В решті позовних вимог - відмовити.
Повне судове рішення - 20 листопада 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Сіваченко
Судді А.А. Блохін
О.О. Шишов