20 листопада 2018 року справа №408/5213/17-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів Шишова О.О., Блохіна А.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 27 лютого 2018 року (повне судове рішення складено 27 лютого 2018 року у смт. Біловодську Луганської області) у справі № 408/5213/17-а (суддя в І інстанції Карягіна В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, третя особа: Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, третя особа: Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій неправомірними та дискримінаційними з зобов'язанням поновити виплату пенсії.
В обґрунтування зазначила, що вона є пенсіонером за віком, перебуває на обліку в Управлінні з травня 2017 року, де так і не почали виплачувати пенсію. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, враховуючи уточнені позовні вимоги, просила суд:
- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1;
- скасувати рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23.02.2017 № 34 про відмову у виплаті соціальної виплати у вигляді пенсії ОСОБА_1;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області відновити нарахування та виплату пенсії за віком з лютого 2017 року та сплатити заборгованість з моменту припинення за попереднім місцем перебування на обліку ОСОБА_1;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що наявність статусу внутрішньо переміщеної особи та відповідної довідки, яку скасовано, створює перешкоди в отримані пенсії на відміну від інших громадян України, відповідач припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). На думку позивача, такі дії Управління є незаконними, оскільки порушують її право на пенсійне забезпечення.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 306 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що також підтверджено пенсійним посвідченням НОМЕР_1.
Згідно довідки № 0000109836 від 09.02.2017, ОСОБА_1 взята на облік, як внутрішньо переміщена особи в Управлінні соціального захисту населення Станично-Луганської РДА Луганської області, з якою була поставлена 13.02.2017 на облік в Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, яким в свою чергу так і не розпочато виплату пенсії.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що в частині 1 статтею 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, в інших випадках, передбачених законом. Оскільки довідка про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи була скасована (тобто, відсутній факт реєстрації позивача як внутрішньо переміщеної особи), то відповідачем, в даному випадку, правомірно було припинено виплату позивачеві пенсії.
Суд апеляційної інстанції із наведеними висновками не погоджується та зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Згідно з наявною в матеріалах справи копією витягу з протоколу комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23 лютого 2017 року № 34, рішення про припинення соціальних виплат прийнято на підставі п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у вигляді пенсії.
Проте, колегія суддів наголошує на тому, що припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, так само як і рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову у проведенні відновлення виплат у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, суперечать принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте, наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII, цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Слід також зазначити, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
Отже, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, судова колегія вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили постановою Великої палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вирішив, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову, неправильно вирішив справу за суттю вимог, в зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.
Щодо задоволення позовних вимог в частині скасування рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи не залучив у якості відповідача - Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, тому колегія суддів з урахуванням вимог ч.5 ст. 308 КАС України позбавлена можливості прийняти рішення стосовно позовних вимог в цій частині.
Щодо вимоги позивача про звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць суд виходить з наступного.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконується рішення суду про присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць підлягають задоволенню.
Пунктом 4 частини 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вирішив, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову, неправильно вирішив справу за суттю вимог, в зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає, що зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 травня 2018 року, (№ судового рішення в ЄДРСРУ 74002808).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною другою статті 133 КАС України передбачено, якщо оплату судових витрат відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, витрати розподіляються відповідно до судового рішення.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вказаною нормою передбачено стягнення з суб'єкта владних повноважень документально підтверджених судових витрат, які були здійснені позивачем. У справі № 408/5213/17-а ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 28 листопада 2017 року відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення по справі в сумі 640 грн., ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі в сумі 704 грн.
ОСОБА_1 не було понесено жодних судових витрат, в тому числі і по сплаті судового збору, отже відсутні процесуальні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області судового збору.
Відповідно до статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
За таких обставин, враховуючи характер спірних правовідносин, майновий стан та похилий вік апелянта, колегія суддів вважає за необхідне звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Як визначено п. 3 ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції на виконання положень ст. 317 КАС України та частково задовольнити позовні вимоги позивача.
Керуючись статтями 139, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 27 лютого 2018 року у справі № 408/5213/17-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, третя особа: Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області відновити нарахування та виплату пенсії за віком з лютого 2017 року та сплатити заборгованість з моменту припинення за попереднім місцем перебування на обліку ОСОБА_1.
Звернути постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 27 лютого 2018 року у справі № 408/5213/17-а.
Повне судове рішення - 20 листопада 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Сіваченко
Судді А.А. Блохін
О.О. Шишов