20 листопада 2018 року справа №805/3766/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сіваченка І.В.,
суддів Блохіна А.А., Шишова О.О.,
секретар судового засідання Романченко Г.О.,
за участі прокурорів Сущенка В.А., Шалати С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року (повне судове рішення складено 23 серпня 2018 року у м. Слов'янську) у справі № 805/3766/18-а (суддя в І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання направити відповідь на звернення, -
В травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання направити відповідь на звернення.
В обґрунтування зазначив, що згідно відповіді з Адміністрації Президента України, звернення ОСОБА_1 від 30.03.2018 направлено за належністю до відповідача для подальшого розгляду, станом на 21.05.2018 відповіді не надійшло, вважаючи своїх права порушеними, просив суд визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Прокуратури Донецької області щодо не направлення відповіді на звернення від 30.03.2018 та зобов'язати направити рекомендованим листом відповідь на звернення від 30.03.2018.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суд, приймаючи таке рішення, виходив з того, що у цій справі спір стосується дій слідчого при розгляді заяви позивача про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, тому дійшов висновку, що зазначений спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відповідь на звернення була надана відповідачем після відкриття провадження у даній справі в рамках Закону України «Про звернення громадян», а не в рамках КПК України, наполягав, що ним було направлено до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, проте провадження у справі вже було закрито.
В судовому засіданні представники відповідача заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Позивач до апеляційного суду не прибув.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.
30 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України із проханням повідомити, який слідчий проводить розслідування по кримінальному провадженню та вказати засоби зв'язку зі слідчим, зобов'язати слідчого ознайомити з процесуальними правами та допитати ОСОБА_1 у якості потерпілого.
3 квітня 2018 року листом №22/015581-05 адміністрацією Президента України повідомлено про те, що звернення ОСОБА_1 надіслано за належністю на розгляд до Прокуратури Донецької області.
26 квітня 2018 року Прокуратурою Донецької області надана відповідь №17/1-1285вих.18, яка надіслана на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Згідно із ч.1 п.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини третьої статті 17 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
В той же час юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Зі змісту доводів та обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив про те, що підставою звернення є ненадання відповіді на заяву від 30 березня 2018 року, в якій він просив:
- повідомити який слідчий проводить розслідування по кримінальному провадженню
- вказати засоби зв'язку зі слідчим,
- зобов'язати слідчого ознайомити з процесуальними правами та допитати ОСОБА_1 у якості потерпілого.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду, що посилання позивача на те, що він звернувся до Президента України в порядку Закону № 393/96-ВР є безпідставними, оскільки зі змісту вказаного вище звернення вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача в порядку КПК України із заявою в рамках досудового розслідування в кримінальному провадженні.
Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Статтею 2 цього Кодексу визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Крім того, імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
При цьому Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1666а15, і суд не вбачає правових підстав відступити від вказаного висновку.
Враховуючи те, що у цій справі спір стосується дій слідчого при розгляді заяви позивача про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що зазначений спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами КПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Надаючи оцінку доводам апелянта про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, якщо надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду.
В матеріалах справи міститься клопотання ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду, яке надійшло засобами електронного зв'язку на адресу суду 28 серпня 2018 року (а.с.74,75). Ухвала Донецького окружного адміністративного суду про закриття провадження у справі прийнята 23 серпня 2018 року.
Враховуючи наведене вище, з огляду на зміст заявлених позовних вимог, вимоги процесуального законодавства в частині закриття провадження у справі місцевим судом застосовано вірно.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм процесуального права. У зв'язку з викладеним, доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 23, 33, 195, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року справі № 805/3766/18-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 20 листопада 2018 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Сіваченко
Судді А.А. Блохін
О.О. Шишов