20 листопада 2018 року справа № 805/3972/17-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сіваченка І.В.,
суддів Блохіна А.А., Шишова О.О.,
секретар судового засідання Романченко Г.О.,
за участі представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року (повне судове рішення складено 28 листопада 2017 року в м. Слов'янську) в справі № 805/3972/17-а (суддя в І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 (далі - позивачі) звернулись до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області (далі - відповідач, орган міграційної служби, ГУ ДМС) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання оформити та видати бланк у формі паспортної книжечки. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що ОСОБА_3 по досягненню нею 16-річного віку звернулась із письмовою заявою до Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області про видачу паспорта громадянина України у формі паперової книжечки зразка 1994 року, на що отримала лист, в якому зазначається, що паспорт виготовляється лише у формі пластикової картки ІD-1, який містить безконтактний електронний носій. Оскільки родина є віруючою та через свої релігійні переконання відмовляється від отримання та користування будь-якими біометричними документами, що містять інформацію, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, а також від внесення даних до Єдиного демографічного реєстру та зняття біометричної інформації, позивачі вважають протиправною бездіяльність відповідача щодо не оформлення паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки.
У зв'язку з цим просили суд визнати противоправною бездіяльність Краматорського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області щодо не видачі неповнолітній особі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки й зобов'язати оформити та видати бланк паспорту зазначеній особі у формі паспортної книжечки (а.с. 4-6).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року здійснено процесуальне правонаступництво відповідача, замінено Краматорський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області на Головне управління Державної міграційної служби України у Донецькій області.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до норм Закону України «Про громадянство України», Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затверджених постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, законодавцем передбачено два рівнозначні альтернативні варіанти оформлення документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки та паспортна картка.
Також апелянт звертає увагу суду, що відповідачем відмовлено в оформленні та видачі паспорту у формі книжечки з непередбачених чинним законодавством підстав та не дотримано вимог щодо оформлення такої відмови. Окрім цього, ОСОБА_1 наголошує, що спонукання до оформлення паспорту у вигляді картки порушує релігійні переконання ОСОБА_3 та її батьків (а.с. 49-53).
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає за необхідне у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а постанову суду залишити без змін з таких підстав.
Згідно з матеріалами справи 19 жовтня 2017 року ОСОБА_3 та її законні представники: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подали до ГУ ДМС через Краматорський міський відділ заяву, в якій просили оформити та видати паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки та проставити відмітку реєстрації місця проживання у паспорті.
Листом № 50-9748 від 27.10.2017 Краматорський міський відділ ГУ ДМС роз'яснив позивачам порядок звернення та вимоги законодавства щодо оформлення заяви для отримання паспорта громадянина України.
Вважаючи, що орган міграційної служби всупереч вимог чинного законодавства не вчинив дій щодо оформлення паспорту громадянина України на підставі поданої заяви, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в інтересах своєї неповнолітньої доньки звернулись до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд першої інстанції дійшов наступних висновків.
У ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» зазначено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 25.03.2015 № 302 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745) про «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Так відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
Як зазначено у пп. 1 п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України»,оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються: особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Відповідно до п. 35 постанови Кабінету міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» заявник для оформлення паспорта подає, в тому числі, такі документи:
свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави (далі - свідоцтво про народження);
оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або у разі, коли батьки чи один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями або особами без громадянства, або у разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України;
документи, що підтверджують відомості для внесення додаткової змінної інформації до безконтактного електронного носія та у паспорт (за наявності таких документів):
довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття;
одну фотокартку розміром 10 х 15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування із застосуванням засобів Реєстру Фотокартка повинна відповідати вимогам рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.
Заява про видачу паспорта має певну форму, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ № 582 від 10.07.2017.
Крім того, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України».
Згідно з матеріалами справи, позивачем надана письмова заява з доданими до неї документами, яка не відповідає приписам п. 35 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України», оскільки до заяви позивач надав лише фотокартки розміром 3,5х4,5 см та копію свідоцтва про народження ОСОБА_3, а сама форма заяви не відповідає наказу Міністерства внутрішніх справ № 582 від 10.07.2017.
Також, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Частиною 4 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Таким чином, законодавством встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, а у формі книжечки може бути виготовлено інший документ залежно від змісту та обсягу інформації.
Між тим, п. 2 Постанови Кабінету міністрів України № 302 визначено, що з 01.01.2016 запроваджується оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобі Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформлюється вперше, з урахуванням вимог п. 21 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 302 була передбачена можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки лише до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою.
Суд зазначає, що 19.10.2017, на день звернення позивачів та неповнолітньої ОСОБА_3 з відповідною заявою, Краматорський МВ ГУ ДМС у Донецькій області забезпечено матеріально технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 302, у зв'язку з чим, прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року припинено, що свідчить про обов'язок відповідача оформити та видати паспорт громадянина України відповідно до вимог чинного законодавства України.
Таким чином, на день звернення позивачів із заявою до Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області були відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.
Крім того, статтею 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко визначено, у чому полягає право на свободу совісті, а саме: кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання, та яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.
Отже, жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ані Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 Постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ, на день звернення позивачів до Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області не містили.
З огляду на вищевказане, місцевий суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для оформлення та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року.
Суд апеляційної інстанції із наведеним висновком не погоджується та зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до преамбули Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VІ (далі - Закон № 5492-VІ), цей Закон визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .
ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.
Суд апеляційної інстанції такі доводи вважає обґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (також чинного на момент виникнення правовідносин) не лише звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд звертає увагу, що в межах спірних правовідносин відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Конвенція була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення ЄСПЛ у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Таким чином скасування права громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних є порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Встановлення обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, судом враховано, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), правові висновки якої, відповідно до ч.3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, мають враховуватись судом.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1, що його донька ОСОБА_3 має право на отримання паспорта у формі книжечки відповідно до своїх релігійних переконань, тому відмова Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області щодо видачі неповнолітній особі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, викладена в листі від 27.10.2017 № 50-9748, є протиправною, а порушене право особи підлягає відновленню шляхом зобов'язання оформити та видати бланк паспорту цій особі у формі паспортної книжечки.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення.
Главою 8 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано процесуальні питання, пов'язані зі сплатою судового збору та розподілом судових витрат.
За приписами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 674,00 грн., а в прохальній частині позивачі просять стягнути ці кошти з відповідача.
Разом з тим, спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України «Про судовий збір». Статтею 5 цього Закону встановлені пільги щодо сплати судового збору, за приписами якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.
Оскільки ОСОБА_3 є неповнолітньою особою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як її законні представника (батьки) звернулись до суду за захистом її прав. Тобто, в цій справі позивачі звільнені від сплати судового збору, про що зазначено в апеляційній скарзі.
Повернення судового збору, у тому числі помилково сплаченого, регламентовано ст. 7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.
Враховуючи викладене, понесені позивачами судові витрати не підлягають розподілу шляхом стягнення з відповідача в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, але можуть бути повернуті відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», в разі звернення із клопотанням до суду, за реквізитами якого сплачено судовий збір.
Керуючись статтями 23, 33, 139, 195, 292, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 - задовольнити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року в справі № 805/3972/17 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області у видачі неповнолітній особі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Донецькій області оформити та видати паспорт ОСОБА_3 у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Повне судове рішення - 20 листопада 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Сіваченко
Судді А.А. Блохін
О.О. Шишов