Справа № 521/5582/18
Провадження № 2/521/2759/18
07 листопада 2018 року
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Бобуйка І.А.
секретаря судового засідання - Богуш М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: 65091, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: 65091, АДРЕСА_1) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення,-
Позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення в обґрунтування позову зазначив наступне.
Позивач ОСОБА_1, прописаний в квартирі АДРЕСА_1
Дана квартира з 03 червня 2013 року до 03 березня 2018 року належала позивачу на праві власності на підставі договору довічного утримання, укладеного з його померлою дружиною ОСОБА_4, посвідченого Філімоновою Г.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 13.12.2003 року за реєстровим № 9489, право власності на яку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.06.2013 року, номер запису про право власності: 1303605.
03 березня 2018 року між позивачем та його онукою ОСОБА_6 був укладений договір довічного утримання, посвідчений Філімоновою Г.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 03.03.2018 року за реєстровим №357, право власності на яку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.03.2018 року, номер запису про право власності: 25116124.
Таким чином, ОСОБА_3 є єдиним власником, а позивач належним користувачем нерухомого майна: квартири №37, розташованої в будинку. Інших власників та користувачів даного житлового приміщення немає.
Проте, Відповідач, ОСОБА_2, ще з 2012 року незаконно зайняла вказану квартиру та безпідставно проживає у ній, порушуючи права позивача на безперешкодне користування даним житловим приміщенням та права власності Третьої особи, онуки позивача ОСОБА_3.
Більш того, з 2012 року, позивач, як законний користувач квартири АДРЕСА_1 та її єдиний законний володілець, ОСОБА_3, не можуть потрапити до відповідного житла через зміну замків вхідної двері Відповідачем та постійними погрозами від останньої щодо фізичної розправи.
Свої дії, Відповідач мотивує тим, що вона є донькою та єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_4, проте жодного документу, яке б давало їй право користуватися квартирою АДРЕСА_1 немає.
На сьогоднішній день я та ОСОБА_3 не маємо постійного місця проживання та вимушені постійно орендувати житло, витрачаючи чималі кошти.
Позивач ОСОБА_1 свій позов у судовому засіданні підтримав повністю та просив його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала у повному обсязі, просили у його задоволенні відмовити.
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце судового слухання була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, будь-яких заяв суду не надала.
Дослідивши всі матеріали справи та вислухавши пояснення сторін, суд вважає, що у задоволенні позову повинно бути відмовлено на підставі наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, є донькою ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 12.05.1969 р.
Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено 25.05.2002р. шлюб, який пізніше був розірваний рішенням Іллічівського районного суду м. Одеси від 20.10.2002р. та 15.06.2006р. в Книзі реєстрації розірвання шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 203.
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір довічного утримання від 13.12.2003р., згідно з яким ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29.11.2006р. позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання було задоволено, розірвано вищевказаний договір довічного утримання та визнано за ОСОБА_4 право власності на вказану квартиру.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.09.2007р. заочне рішення за заявою ОСОБА_1 було скасовано.
Рішенням Малиновського районного суду м .Одеси від 23.10.2007р. у вказаній справі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1., що підтверджується свідоцтвом про смерть, яке видане 25.10.2012р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Одеського управління юстиції, актовий запис № 10142.
У зв'язку зі смертю ОСОБА_4 під час апеляційного розгляду її позову про розірвання договору довічного утримання до справи правонаступником вступила ОСОБА_2, як донька померлої.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2013 року розірвано договір довічного утримання, укладений 13 грудня 2003 року між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. Повернуто ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру.
Вказане рішення набуло законної сили та на теперішній час не скасовано.
Раніше ОСОБА_1 також намагався вселитися у спірну квартиру, але Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17.12.13 р. по справі №1519/22669/12 (провадження №22-ц/785/7213/13) відмовлено ОСОБА_1 у вселенні в житлове приміщення (квартиру АДРЕСА_1).
При цьому апеляційний суд встановив факт того, що на даний час ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, крім того не набув права користування нею, оскільки в ній ніколи не був зареєстрований та не вселявся : неї в якості члена сім'ї її колишнього власника.
Позивач ОСОБА_1 проживав у спірній квартирі тимчасово в якості її наймача в період з 09.11.2010 р. по 09.05.11 р., про що свідчить договір про здавання йому житлового приміщення в найом від 08 листопада 2010 року колишньою власницею ОСОБА_4
Таким чином, ОСОБА_1 втратив право власності на спірну квартиру за Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2013 року.
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2013 року, яким розірвано договір довічного утримання не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть ті самі особи.
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 12.05.1969 р. ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4.
Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00011325659 від 08.11.2012 р. - ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2.
Згідно листа Приватного нотаріуса Пашичевої Г.Л. від 17.05.13 р. № 239/02-14 спадкоємцем за законом на все майно ОСОБА_4 є її донька ОСОБА_2 /спадкова справа №23/2012/
У зв'язку з чим ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_4 за законом на все майно, а ОСОБА_1 не є власником спірної квартири.
Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.
Згідно п. 6 Постанови ВССУ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» суди повинні мати на увазі, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.
Таким чином, ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_4 за законом на все майно, а ОСОБА_1 не був власником спірної квартири з часу ухвалення Рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2013 року, яким було розірвано договір довічного утримання.
Стаття 744 ЦК України вказує, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
За вимогами ст. 744 ЦК України квартира може бути передана за договором довічного утримання тільки її власником або уповноваженою особою.
Стаття 316 ЦК України вказує , що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Стаття 317 ЦК України вказує , що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 319. ЦК України вказує , що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Стаття 321 ЦК України вказує , що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
На день укладання договору довічного утримання від 03.03.2018 р. ОСОБА_1 не був власником спірної квартири та не міг передати право власності ОСОБА_3.
Укладаючи договір довічного утримання від 03.03.2018 р. ОСОБА_1 розпорядився майном ОСОБА_2 без її волі та відома, чим порушив вимоги ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України та право позивачки.
Оскільки ОСОБА_2 не уповноважувала ОСОБА_1 на вчинення правочину тому власність вибула з володіння позивачки поза її волею.
Системний аналіз діючого законодавства вказує на те, що договір довічного утримання від 03.03.2018 р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, було вчинено в порушення ст. 203, 316, 317, 319, 321, ст. 744 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не був власником квартири і спірна квартира не могла бути предметом договору відчуження майна без відома та згоди позивачки.
Відсутність у позивачки реєстрації права власності на спірне житлове приміщення не позбавляє її як власника речового права на майно та не свідчить про відсутність такого права.
А наявність реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 не свідчить про наявність у нього права власності на спірну квартиру, оскільки він втратив право власності на спірне нерухоме майно за рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2013 року, яким розірвано договір довічного утримання, укладений 13 грудня 2003 року між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. Повернуто ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей (Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" від 28.01.2013 р. N 24-150/0/4-13).
Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі вищевикладеного, суд робить висновок, що ОСОБА_1 не мав права звертатись до суду з позовною вимогою про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення, у зв'язку з недоведеністю його права на житло за адресою АДРЕСА_1. Тому права ОСОБА_1 щодо користування квартирою АДРЕСА_1 не порушені. Та вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 також неможливо бо на час смерті ОСОБА_4 ОСОБА_1 не був членом її сім'ї.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 29, 270, 275, 310,316, 317, 319, 321, 391,744 ЦК України, ст.ст. 12, 76, 77, 79, 80, 81, 141, 206, 246, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-
У задоволені позову ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: 65091, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: 65091, АДРЕСА_1) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлений 15.11.2018 року.