23.10.2018
Справа № 522/13614/18
Провадження № 3/522/7208/18
23 жовтня 2018 року
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Куцаров В.І., розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли з Управління захисту економіки в Одеській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, непрацюючої, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,1.кв.5, та проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.
- за ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
30 липня 2018 року ОСОБА_1, перебуваючи на посаді головного державного інспектора сектору координації бюджетного процесу відділу моніторингу доходів та обліко-звітніх систем Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, будучи суб'єктом на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно подала щорічну декларацію особи, упоноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агенства, чим порушила вимоги ч.1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» та вчинила правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не визнала та пояснила, що умислу на вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення вона не мала оскільки в період, в який потрібно було подати декларацію, вона знаходилася на лікуванні. Також на її думку досудова перевірка по вказаній справі проводилась неналежним органом, оскільки згідно чинного законодавства України після встановлення, що суб'єкт декларування несвоєчасно подав декларацію, чи не повідомив про суттєві зміни в майновому стані, уповноважені здійснювати виключно працівники НАЗК. Враховуючи вищезазначені обставини, просила суд закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення.
У судовому засіданні прокурор надала пояснення про те, що в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності наявний склад адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим просить накласти на правопорушника адміністративне стягнення.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку.
Обставини правопорушення і вина правопорушника підтверджується зібраними по справі доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення пов'язаного з корупцією № 509 від 30.07.2018 року,
- поясненнями ОСОБА_1, в яких остання описала обставини події;
- витягами з сайту НАЗК;
- та іншими адміністративними матеріалами.
Таким чином, в діях ОСОБА_1 дійсно вбачається склад інкримінованого їй діяння, тому суд вважає за необхідне кваліфікувати її дії за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Проте, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна ( умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а в даному випадку про адміністративне корупційне правопорушення, в числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» або, з огляду на час вчинення правопорушення чи розгляду в суді, Законом України «Про запобігання корупції»; чи є особа винною в його вчиненні, отже чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
При цьому, при розгляді справ цієї категорії слід керуватися Конституцією України, Конвенцією ООН проти корупції (Нью-Йорк, 31 жовтня 2003 року), Кримінальною конвенцією Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 27 січня 1999 року), додатковим протоколом до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 15 травня 2003 року), Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон), Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими нормативно-правовими актами України, а також практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Крім того в своїх поясненнях ОСОБА_1 повідомила, що вона не мала умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Враховуючи викладені обставини, звертаю увагу на те, що рішенням ЄСПЛ, від 14 жовтня 2010 року, у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Крім того, статтею 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості. Обов'язок встановлення всіх обставин умовного правопорушення та доведення вини особи покладається на сторону обвинувачення. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У відповідності до ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігань вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При вирішенні питання про застосування положень ст.22 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд вирішує з урахуванням Узагальнення практики Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України та узагальнення судової практики Верховного Суду України щодо розгляду судами справ про адміністративні правопорушення де зазначено, що визначення малозначного правопорушення законодавчо не закріплено. Проте, у кожному конкретному випадку судом має вирішуватися питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної шкідливості, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.
Однак, беручи до уваги особу правопорушника ОСОБА_1, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, відсутність умислу та посягання на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, відсутність завданої шкоди й суспільної шкідливості, обставини справи, обставини при яких вчинено правопорушення, а також малозначність вчиненого, оскільки вказані дії не тягнуть за собою тяжких правових чи будь-яких інших наслідків, так як ОСОБА_1 подала щорічну декларацію із запізненням всього на 3 дні, а саме 03.04.2018 року, суд вважає можливим застосувати до ОСОБА_1 ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення і провадження по даній справі закрити, звільнивши ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.
Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 22, 172-6, 221, 247, 268, 284 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.
ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності звільнити, обмежившись усним зауваженням.
На постанову може бути подана апеляція до апеляційного суду Одеської області через районний суд протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя