23.10.2018
Справа № 522/14974/18
Провадження № 3/522/7929/18
23 жовтня 2018 року
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Куцаров В.І., розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли з Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, працюючого, зареєстрованого: м.Одеса, вул ОСОБА_2, 47/3, кв.70
- за ч.2 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1, будучи начальником відділу оперативних розробок і боротьби з незаконним обігом зброї та вибухівки, управління карного розшуку ГУ НП в Одеській області - суб'єктом, на якого поширюються вимоги ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» та як суб'єкт декларування має у обов'язковому, визначеному законом порядку, подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функції держави та виконувати додаткові заходи фінансового контролю порушив вимоги фінансового контролю та не повідомив НАЗК про суттєві зміни у майновому стані, а саме про отримання доходу на суму 150 000 гривень 30.05.2017 року, від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, що перевищує 50 прожиткових мінімумів встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не визнав та пояснив, що умислу на вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення він не мав оскільки в період, в який потрібно було подати повідомлення про суттєві майнові зміни, він не отримав всієї суми коштів від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, а лише частину, що підтверджується доданими матеріалами та про що зазначив у поясненнях до самого протоколу про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією.
Також на його думку досудова перевірка по вказаній справі проводилась неналежним органом, оскільки згідно чинного законодавства України після встановлення, що суб'єкт декларування несвоєчасно подав декларацію, чи не повідомив про суттєві зміни в майновому стані, уповноважені здійснювати виключно працівники НАЗК. Враховуючи вищезазначені обставини, просив суд закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повністю підтвердили вказані вище ОСОБА_1 обставини.
Прокурор у судовому засіданні надала пояснення про те, що в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності наявний склад адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.2ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим просить накласти на правопорушника адміністративне стягнення.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку:
Відповідно до ч.1,2 ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а в даному випадку про адміністративне корупційне правопорушення, в числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» або, з огляду на час вчинення правопорушення чи розгляду в суді, Законом України «Про запобігання корупції»; чи є особа винною в його вчиненні, отже чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність передбачено за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про суттєві зміни у майновому стані.
Тобто, об'єктивна сторона зазначеного правопорушення полягає в тому, що:
1) в суб'єкта правопорушення відбулись суттєві зміни в майновому стані;
2) суб'єкт правопорушення не повідомив про такі зміни в десятиденний строк.
Визначаючи першу складову об'єктивної сторони правопорушення - «суттєві зміни в майновому стані», слід зазначити, що існує певна невизначеність в законодавстві, яка перешкоджає однозначному тлумаченню та застосуванню вказаної правової норми.
Зокрема, поняття «майновий стан» законодавчо не визначено.
Між тим, зміст такого поняття можливо визначити шляхом розкриття змісту його складових «майно» та «стан».
Згідно з положеннями ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно майно особи це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки цієї особи.
Відповідно до положень ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Стан - це сукупність ознак, рис, що характеризують предмет, явище в даний момент відповідно до певних вимог щодо якості, кількості, ступеня готовності і т. ін. (Словник української мови в 11 томах СУМ-11)
Відповідно, майновий стан особи можливо визначити як сукупність матеріальних цінностей, речей, майнових прав та обов'язків, які належать особі, в певній кількості та якості.
За таких обставин, можливо дійти до висновку про те, що майновий стан особи характеризується щонайменше двома показниками: 1) кількісним, який можливо визначити в кількості об'єктів або в їх грошовому еквіваленті; 2) якісним - рухоме майно, нерухоме майно, ювелірні вироби, історичні та культурні цінності, предмети тваринного та рослинного світу, тощо.
Поняття «суттєві зміни у майновому стані» та строки повідомлення про такі зміни розкрито в ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закону), відповідно до положень якої, у разі суттєвої зміни у майновому стані суб'єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, зазначений суб'єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов'язаний письмово повідомити про це Національне агентство.
Таким чином, зазначена правова норма передбачає необхідність повідомлення про зміну в майновому стані, яка пов'язана в Законі з кількісним показником майнового стану, оскільки Законом передбачено, що обов'язок повідомлення про зміну в майновому стані виникає в разі його зміни на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів.
Зрозуміло, що кількісний показник майнового стану особи може змінюватись як в бік збільшення, так і в бік зменшення.
Але, оскільки суттєві зміни у майновому стані суб'єкта декларування, пов'язані в Законі з отриманням доходу, або придбанням майна, відповідно Закон вимагає повідомлення про суттєві зміни в майновому стані в бік його збільшення.
Щодо отримання суб'єктом декларування доходу, слід зазначити таке.
Дохід це гроші або матеріальні цінності, одержувані фізичною особою внаслідок якої-небудь діяльності. ( Дохід // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і гол. ред. ОСОБА_5. - 5-те вид. - К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. - ISBN 966-569-013-2.)
Однак, отримання від продажу певного майна грошових коштів, сума яких відповідає вартості цього майна, свідчить про зміну лише якісного показнику майнового стану (один вид майна змінюється на інший), але при цьому не змінюється кількісний показник майнового стану, за умови отримання грошової суми, еквівалентної вартості проданого майна.
Оскільки поняття «зміна майнового стану» пов'язується в Законі з кількісним показником, відповідно можливо вважати, що зміна якості майнового стану знаходиться поза межами контролю «Закону».
Відтак зміна майнового стану (його кількісного показника) з точки зору Закону відбувається лише за умови безоплатного збільшення кількісних показників майнового стану (отримання подарунку, спадщини, виграшу і т.і.), або оплатного,- але коли вартість придбаного майна завідомо більша розміру фактично виплачених грошових коштів (при купівлі), або сума отриманих грошових коштів завідомо більша вартості придбаного майна (при продажу).
При цьому такі обставини є предметом доказування, з врахуванням конституційного принципу презумпції невинуватості.
За таких обставин можливо дійти до висновку про те, що придбання майна (або його продаж) за відповідною вартістю, не змінює майновий стан особи, оскільки змінюється лише якісний показник майнового стану, в той час як кількісний показник при цьому не змінюється.
Крім того, слід зазначити, що зміна якісного показника майнового стану суб'єкту декларування при таких обставинах не залишається непідконтрольною державі, оскільки має знайти своє відображення в щорічних деклараціях про майновий стан та доходи.
Викладені обставини свідчать про наявність невизначеності в застосуванні ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, при розгляді справ цієї категорії слід керуватися Конституцією України, Конвенцією ООН проти корупції (Нью-Йорк, 31 жовтня 2003 року), Кримінальною конвенцією Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 27 січня 1999 року), додатковим протоколом до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 15 травня 2003 року), Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон), Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими нормативно-правовими актами України, а також практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Більш того, в своїх поясненнях ОСОБА_1 повідомив, що він не мав умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Так, згідно розписки від 30.05.2017р., гр. ОСОБА_4 зобов'язується, за придбану ним квартиру, розташовану за адресою: м. Кіровоград (Кропивницький), АДРЕСА_2, до кінця 2018 року, сплатити ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 150000 грн.
Відповідно розписки від 09.06.2018р., гр. ОСОБА_4 зобов'язується, за придбану ним квартиру №63, розташовану за адресою: м. Кіровоград (Кропивницький) АДРЕСА_2, до кінця 2018 року, сплатити ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 110000 грн.
Таким чином, частину коштів за продану квартиру, в розмірі 40 000грн., ОСОБА_1 отримав лише 09.06.2018р.
Крім того, п.3 частини 1 Постанови Правління Національного банку України № 210 від 06.06.2013р. ( в редакції 04.01.2017р) «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою», встановлено граничну суму розрахунків готівкою для фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 50 000 грн.
Тобто, розрахунок по договору купівлі-продажу від 30.05.2017р. в розмірі 150 000 грн. повинен був бути в без рахунковій формі. Але, на підтвердження пояснень ОСОБА_1, матеріали нотаріальної справи не містять виписок банку про зарахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1
П.1 частини 2 Форми повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб'єкта декларування, затвердженої рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.06.2016р. №3, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.07.2016р. за № 961/29091, наголошує, що відповідно до частини другої статті 52 Закону України “Про запобігання корупції” у разі суттєвої зміни у майновому стані суб'єкта декларування зазначений суб'єкт не пізніше ніж на десятий календарний день з дня отримання доходу або придбання майна зобов'язаний повідомити про це Національне агентство з питань запобігання корупції.
Під суттєвою зміною у майновому стані суб'єкта декларування розуміється отримання ним одноразового доходу або придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня року, у якому подається повідомлення. Якщо вартість майна перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня, але була сплачена частинами, то повідомлення про суттєві зміни в майновому стані подається після переходу права власності на таке майно. Дохід, який був нарахований, але не сплачений (не отриманий), не повідомляється.
При цьому, ОСОБА_1 усвідомлюючи свій обов'язок щодо декларування як суб'єкта декларування, жодних намірів на приховування інформації й ухилення від подання декларації не мав, та у встановлений законом строк подав до Національного агентства з питань запобігання корупції, декларацію особи уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, до якої крім іншого були внесені дані про продаж вищезазначеної квартири.
Враховуючи викладені обставини, звертаю увагу на те, що рішенням ЄСПЛ, від 14 жовтня 2010 року, у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Крім того, статтею 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості. Обов'язок встановлення всіх обставин умовного правопорушення та доведення вини особи покладається на сторону обвинувачення. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Викладені обставини свідчать про недоведеність наявності в діянні ОСОБА_1 об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.2 ст.176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виключає можливість притягнення її до адміністративної відповідальності за вказаною правовою нормою.
Крім того, суддею встановлена відсутність в діянні ОСОБА_1 суб'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.2 ст.176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки правопорушення, передбачене ч.2 ст.176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення є правопорушенням, пов'язаним з корупцією.
Суб'єктивна сторона правопорушень, пов'язаних з корупцією, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Умисною є форма вини, яка характеризується тим, що особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає можливість настання негативних наслідків та бажає настання таких наслідків (прямий умисел), або байдуже ставився до їх настання чи свідомо допускав їх настання (непрямий умисел).
Необережна форма вини характеризується тим, що особа не усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, не передбачає можливість настання негативних наслідків, хоча могла і повинна була усвідомлювати та передбачати - недбалість, або коли особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає можливість настання негативних наслідків, але легковажно розраховує на ненастання таких наслідків - самовпевненість.
Таким чином, для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протокол та додані до нього матеріали мали мати докази того, що ОСОБА_1 усвідомлював суспільну небезпечність неповідомлення (несвоєчасного повідомлення) про суттєві зміни в майновому стані, передбачав можливість настання негативних наслідків - неможливості здійснення фінансового контролю з боку держави, та бажав настання таких наслідків (прямий умисел), або байдуже ставився до їх настання чи свідомо допускав їх настання.
Обґрунтованими, на думку судді є також твердження ОСОБА_1 про те, що в Одеському управлінні Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України відсутні повноваження на здійснення перевірки декларацій.
З матеріалів провадження вбачається, що перевірка стосовно ОСОБА_1, проводилась виключно працівниками Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, які відбирали пояснення, робили запити, збирали докази, складали протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1
При цьому в матеріалах провадження відсутні дані щодо проведення НАЗК відповідної перевірки стосовно ОСОБА_1
Відповідно до п.1, п.п.1 п.3, п.5 «Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (далі Порядку), затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 56 від 10.02.2017 року, цей Порядок визначає механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон).
Згідно п.2 - п.5 розділу II Порядку, НАЗК здійснює контроль щодо своєчасності подання декларацій. У разі отримання інформації (повідомлень), передбаченої у підпунктах 1, 2 пункту 2 цього розділу, НАЗК перевіряє факт неподання або несвоєчасного подання декларації суб'єктом декларування. У випадку встановлення факту неподання декларації НАЗК письмово повідомляє про це суб'єкта декларування та спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції у визначеному НАЗК порядку.
Одеське управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, не відноситься до суб'єктів, які наділені правом перевірки як декларацій, так і повідомлень про суттєві зміни у майновому стані суб'єктів декларування. Такими повноваженнями наділені виключно працівники структурного підрозділу апарату НАЗК, діяльність яких пов'язана зі здійсненням такої функції.
В той же час, усі обов'язкові дії по проведенню перевірки, у тому числі після встановлення, що суб'єкт декларування несвоєчасно подав декларацію, чи не повідомив про суттєві зміни в майновому стані, уповноважені здійснювати виключно працівники НАЗК, у тому числі на підставі листа отримати пояснення від такої особи і вирішувати питання щодо її притягнення до відповідальності.
На підставі викладеного суддя приходить до висновку про обґрунтованість доводів ОСОБА_1 стосовно того, що досудова перевірка по справі проведена не уповноваженим органом, що дає підстави визнати недопустимими всі докази по справі, та є підставою для закриття провадження по справі.
Викладені обставини свідчать про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в зв'язку з чим провадження по адміністративній справі стосовно нього підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі зазначеного, керуючись п. 1 ст. 247 ст. ст. 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.172-6 ч.2 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
На постанову може бути подана апеляція до апеляційного суду Одеської області через районний суд протягом 10 діб з дня його проголошення.
Суддя: