Справа № 344/12026/16-к
Провадження № 11-кп/4808/62/18
Категорія ч.1 ст.115 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
14 листопада 2018 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №120160900000000110 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2018 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Гнильче Підгаєцького району Тернопільської області, без постійного місця проживання, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше:
- 29.10.2010 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області за ст.186 ч.2 КК України до двох років обмеження волі,
- 26.04.2013 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області за ст.185 ч.3 КК України до трьох місяців арешту,
- 20.08.2015 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ст.185 ч.3 КК України, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.10.2015 року, до одного року позбавлення волі,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначено покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 - тримання під вартою - залишено без зміни до набрання вироком законної сили.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_8 вирішено рахувати з 31 травня 2016 року, з моменту затримання. Відповідно до ст.72 КК України зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_8 строк попереднього ув'язнення: з 31.05.2016 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Стягнуто із обвинуваченого ОСОБА_8 в користь держави 1055 (одну тисячу п'ятдесят п'ять) грн. 52 коп. за проведення судових експертиз.
Вирішено питання про речові докази в порядку передбаченому ст. 100 КПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Злочин скоєно за наступних обставин. 31.05.2016 року обвинувачений ОСОБА_8 спільно з своєю співмешканкою ОСОБА_10 протягом дня розпивав спиртні напої. Близько 14-30 год., ОСОБА_8 , перебуваючи біля будинку № 62 по вул.Молодіжна в м.Івано-Франківську, під час розпивання спиртного, на побутовому ґрунті розпочав сварку з ОСОБА_10 . Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту з останньою, ОСОБА_8 діючи умисно, з метою позбавлення життя ОСОБА_10 , наніс останній цілеспрямований удар заздалегідь приготовленим ножем в життєво-важливу ділянку тіла - грудну клітку, спричинивши ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітки справа, ушкодженням прикісткової плеври та легеневої тканини справа, масивної зовнішньої і внутрішньої крововтрати від яких наступила смерть потерпілої на місці. Після вчинення злочину ОСОБА_8 залишив місце події. Згідно висновку експерта №240 від 19.09.2016 року смерть ОСОБА_10 настала у наслідок проникаючої коло-різаної рани грудної клітки справа з ушкодженням пристінкової плеври та легеневої тканини справа, яка ускладнилась масивною внутрішньої та зовнішньою крововтратою.
В апеляційних скаргах:
- прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_7 , не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій обвинуваченого, вважає вирок суду незаконним з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Зокрема, вважає безпідставним призначення такої мікої міри покарання особі, яка вчинила особливо тяжкий злочин і не визнала вини у вчиненому та не розкаялася.
Просить вирок Івано-Франківського міського суду від 07.09.2018 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у скоєнні кримінального правопорушення,передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначити покарання у виді 11 років позбавлення волі.
- обвинувачений ОСОБА_8 вважає висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а також судом допущені істотні порушення кримінального процесуального закону. Зокрема, посилається на те, що в ході судового розгляду не допитано жодного свідка, не встановлено за яких обставин і де саме потерпіла ОСОБА_10 отримала поранення, проте судом взято до уваги слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_11 , яка в суді не допитувалася, та разом з тим, судом не враховано те, що ОСОБА_11 того ж дня разом з ними вживала спиртні напої і в тій же кількості. Також вказує на те, що суд не встановив хто був на місці події після того як він пішов звідти. Таким чином, вважає, що доказів його вини в ході судового розгляду не здобуто.
Просить вирок Івано-Франківського міського суду від 07.09.2018 року, яким його визнано винуватим за ст.115 ч.1 КК України - скасувати.
- захисника ОСОБА_9 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вважає висновки суду першої інстанції, викладені у вироку такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а також вирок суду ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування апеляційних доводів посилається на те, що під час судового розгляду не доведено вини ОСОБА_8 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_10 . Зокрема, ОСОБА_8 пояснив суду, що вживав спиртні напої разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_10 , знайомими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 30.05.2016 року у себе вдома, а наступного дня - біля колишнього опорного пункту міліції по вул.Миру. Всі пили багато, він особисто випив близько літра розведеного спирту. Через деякий час ОСОБА_11 повідомила, що ОСОБА_13 поранена, він пішов за ОСОБА_14 і біля будинку побачив поранену співмешканку, наказав ОСОБА_11 викликати швидку допомогу, а сам залишив місце події тому, що не бажав спілкуватися з працівниками поліції, оскільки недавно звільнився в місць позбавлення волі. Того ж дня ножа з собою не мав, поранення ОСОБА_15 не спричиняв, вважає, що ОСОБА_11 дала щодо нього неправдиві показання.
Вказує, що в ході судового розгляду було допитано тільки двох свідків - продавців магазину «Продукти» ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , яким нічого не відомо про обставини поранення ОСОБА_15 , вони викликали швидку допомогу для останньої на прохання невідомої жінки, яка забігла в магазин. Натомість свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 судом не допитувалися взагалі і обвинувачений ОСОБА_8 був позбавлений можливості задати запитання вказаним свідкам, що є порушенням права на захист.
Захисник звертає увагу на те, що вина ОСОБА_8 обґрунтовується недопустимими доказами:
- протоколом освідування ОСОБА_8 від 31.05.2016 року, відповідно до якого на його обличчі було виявлено сліди речовини бурого кольору, проте що це за речовина судом не з'ясовано і яким чином її наявність доводить його вину в умисному вбивстві ОСОБА_15 не зрозуміло;
- висновком судово-медичного експерта №240 від 19.06.2016 року (дослідження трупа ОСОБА_15 ), згідно якого смерть ОСОБА_10 настала від проникаючої колото-різаної рани грудної клітки справа, ушкодженням прикісткової плеври та легеневої тканини справа, яка ускладнилася масивною зовнішньою та внутрішньою крововтратою, проте суд не звернув увагу на те, що згідно п.13 вказаного висновку, після отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_10 могла виконувати самостійні рухи (рухатися, пересуватися, кричати та інш.), що ставить під сумнів правильність кваліфікації дій винної особи за ст.115 КК України;
- висновком експерта №410 від 29.06.2016 року, згідно якого кров, яка виявлена на листках трави, вилучених під час огляду місця події, не виключає можливості належності крові як самій потерпілій ОСОБА_10 , так і підозрюваному ОСОБА_8 , при цьому відповідно до протоколу освідування особи від 31.05.2016 року у ОСОБА_8 не було виявлено ушкоджень, які могли бути джерелом кровотечі. Це ж стосується і висновків експертів №103, №104, №418, в яких вказано про можливу належність крові ОСОБА_10 на ножі та футболці ОСОБА_8 при умові змішування її з кров'ю ОСОБА_8 ;
- протоколом слідчого експерименту з участю ОСОБА_18 від 01.06.2016 року, однак суд не взяв до уваги та не дав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_18 вживала спиртні напої 31.05.2016 року разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_10 . Водночас згідно довідки Івано-Франківського ОНД від 01.06.2016 року ОСОБА_8 перебував в стані алкогольної інтоксикації, а в крові трупа ОСОБА_15 виявлено алкоголь в кількості 4,71 проміле. Крім того, суд не звернув уваги, що при відтворенні відеозапису слідчого експерименту з участю ОСОБА_11 більшості її пояснень не чути, а чути лише голос слідчого, що вказує на недопустимість вказаного доказу;
- протоколом пред'явлення ОСОБА_11 речей (ножа) для впізнання від 02.06.2016 року, згідно якого остання впізнала ніж, який вона бачила 31.05.2016 року у ОСОБА_8 . Однак, суд не звернув увагу на те, що під час досудового розслідування свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_21 та ОСОБА_20 надали опис ножа, який повністю не відповідає ножу, вилученому 02.06.2016 року працівниками поліції і визнаному знаряддям вчинення злочину;
- протоколом пред'явлення осіб для впізнання, в якому вказано, що ОСОБА_20 впізнав обвинуваченого, який 31.05.2016 року о 15 год. у дворі будинку по вул. Миру тримав в руках закривавлений ніж, який витирав листям та мив у воді. При цьому, вказаний свідок судом не допитувався.
Просить вирок Івано-Франківського міського суду від 07.09.2018 року скасувати, провадження у справі закрити.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав вимоги поданої ним апеляційної скарги, просив її задовольнити. Заперечив з приводу поданої захисником обвинуваченого ОСОБА_9 , апеляційної скарги, просив її відхилити;
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 ,підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, скасувати вирок суду, а кримінальне провадження закрити за відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді; просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, вирок суду необхідно скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції за наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Однак зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані не були.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив вирок з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до вимог ст.374 КПК України суд першої інстанції в мотивувальній частині обвинувального вироку повинен дати аналіз всім зібраним у справі доказам щодо їх допустимості, достовірності і достатності, викласти формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обґрунтувати свій висновок в частині доведеності вини обвинуваченого конкретними доказами, вказати які саме фактичні дані підтверджують обставини вчиненого злочину і навести мотиви за якими суд не бере до уваги окремі докази.
Однак, суд першої інстанції, обмежившись простим перерахуванням доказів, досліджених в судовому засіданні, не проаналізувавши їх зміст, не вказав які саме фактичні дані вони підтверджують, як співвідносяться між собою та чи достатні для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. (Справа "Салов проти України").
Необхідно звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст.368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв'язку з чим суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
Відсутність належної мотивації висновків суду призводить до того, що сторона позбавляється можливості обґрунтувати свою позицію під час оскарження вироку суду, а суд вищої інстанції - переглянути його.
Відповідно до ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.4.ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Однак, суд першої інстанції в порушення вказаних вимог, безпідставно послався на показання свідка ОСОБА_18 , які вона надала на стадії досудового розслідування під час проведення слідчого експерименту 01.06.2016 року (Т.2 а.п.56-58), чим порушив право обвинуваченого на захист.
Відповідно ч. 3 ст. 23 КПК України, забезпечення присутності під час судового розгляду справи свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом покладається на сторону обвинувачення.
Відповідно до вимог ст.327 КПК України прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик і суд тільки сприяє сторонам у забезпеченні явки свідка шляхом здійснення судового виклику та може постановити ухвалу про привід свідка та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до п. d) ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.
Так, в рішенні у справі «Жуковський проти України» Європейський суд з прав людини вказав на те, що національні органи влади повинні докласти всіх розумних зусиль для забезпечення явки свідка для безпосереднього допиту в суді першої інстанції.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі „Жогло проти України" також зазначив, що усі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки з цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту. Як загальне правило, пункти 1 та 3 (d) статті 6 вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечити, а також ставити запитання свідкові обвинувачення, - або під час давання показань, або на пізнішому етапі. Обвинувачення не повинно ґрунтуватись на тих показаннях, які сторона захисту не могла оскаржити.
Стосовно показань свідків, яких неможливо допитати в присутності підсудного чи його адвоката, Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 в поєднанні з пунктом 3 вимагає від держав-учасниць дій з надання підсудному реальної можливості допитати або вимагати допиту свідків обвинувачення.
Пояснення, відібрані у свідків в умовах, коли права обвинуваченого не дотримуються у тій мірі, як цього вимагає Конвенція, мають бути досліджені надзвичайно уважно. У будь-якому разі засудження обвинуваченого не може базуватись на показаннях таких свідків.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 327 КПК України, сприяв стороні обвинувачення в забезпеченні явки свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 шляхом їх виклику до суду та піддавав їх приводу у судове засідання.
За таких обставин, сторона обвинувачення з огляду на вимоги Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка є частиною національного законодавства України, мала вжити усі необхідні заходи для встановлення місця перебування та доставки в судове засідання свідків у даному кримінальному провадженні.
Разом з тим, в матеріалах провадження наявні тільки рапорти працівників поліції Івано-Франківського ВП ГУНП та Тлумацького ВП ГУНП, з яких вбачається, що забезпечити участь свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 неможливо в зв'язку з тим, що вони не проживають за місцем реєстрації та ведуть антигромадський спосіб життя.
Колегія суддів вважає, що всі зусилля сторони обвинувачення щодо забезпечення участі свідків у суді першої інстанції носили формальний характер і не були достатньо ефективними.
Сторона обвинувачення, обмежившись вказаними рапортами працівників поліції, не вчинила жодних заходів для встановлення місця перебування свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та для виконання ухвал суду про їх привід. Зокрема, матеріали справи не містять підтверджуючих даних про те, що зазначені свідки проживають чи зареєстровані за вказаними в матеріалах провадження адресами, відсутні запити в адресне бюро щодо місця їх реєстрації, а також в прикордонну службу щодо можливого виїзду свідків за кордон.
Колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення не доведено, що під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції було докладено необхідних розумних зусиль для забезпечення явки свідків для безпосереднього допиту в суді.
Так, зі змісту мотивувальної частини вироку суду першої інстанції вбачається, що суд прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_24 , які вони надали під час досудового розслідування та які прямо вказують на обвинуваченого ОСОБА_8 , як на особу, яка безпосередньо вчинила умисне вбивство потерпілої ОСОБА_10 .
Зокрема, суд першої інстанції послався на протокол проведення слідчого експерименту від 01.06.2016 року за участю свідка ОСОБА_18 , яка показала, що бачила, як ОСОБА_10 лежить спиною на землі, а в руках в обвинуваченого ОСОБА_8 знаходився ніж, який був у крові, а також кров була на його руках (а.с.56-58 т.2).
Суд першої інстанції також послався на протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.06.2016 року та вказав, що свідок ОСОБА_24 впізнав обвинуваченого, який 31.05.2016 року близько 15-00 год. у дворі будинку по АДРЕСА_1 тримав в руках закривавлений ніж, який він витирав листям та мив у воді. (а.с.42-45 т.2).
Колегія суддів наголошує на тому, що засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду. Недотримання її судом, виходячи із змісту ч.2 ст.23, ст.ст.86, 95 КПК України означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, а судове рішення відповідно до ст.370 цього Кодексу не може бути визнано законним і обґрунтованим та згідно з ч.1 ст.412 КПК України підлягає скасуванню, як таке що постановлене з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ст.54 КПК України, передбачено право підозрюваного, обвинуваченого відмовитися від захисника або замінити його. Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 під час судового розгляду в суді першої інстанції подав клопотання про заміну захисника ОСОБА_9 через розбіжності в позиції та у зв'язку з неналежним виконанням її обов'язків щодо його захисту (Т.1 а.п.227). Однак судом вказане клопотання не було розглянуто по суті, чим фактично було порушено право обвинуваченого на захист.
Сукупність вищевказаних порушень, допущених судом першої інстанції при судовому розгляді кримінального провадження є істотними, оскільки такі порушення, безперечно, ставлять під сумнів законність і обґрунтованість оскаржуваного вироку.
За таких обставин вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Задовольняючи частково апеляційні скарги та призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.2 ст.415 КПК України, не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність чи недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, а тому доводи апеляційних скарг підлягають ретельній перевірці при новому розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, в тому числі і доводи апеляційної скарги прокурора, щодо необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_8 більш суворого покарання.
Призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції відбувався з істотним порушенням вимог щодо розумності строків розгляду кримінального провадження.
Колегія суддів, вирішуючи питання щодо розумності строків судового розгляду враховує складність кримінального провадження, наявність тільки одного обвинувачуваного та незначної кількості учасників провадження, приймає до уваги правову кваліфікацію кримінального правопорушення; характер обставин, що підлягають доказуванню; обсяг та специфіку процесуальних дій, необхідних для всебічного та повного дослідження обставин кримінального правопорушення.
Зокрема, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції протягом двох засідань 09.12.2016 року та 06.02.2017 року, допитавши свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , дослідивши письмові докази протягом одного судового засідання, неодноразово відкладав розгляд кримінального провадження з метою забезпечення в судовому засіданні інших свідків сторони обвинувачення та фактично не розглядав кримінальне провадження по суті.
Колегія суддів наголошує на тому, що судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків.
Вирішуючи у відповідності до ч.1 ст.419 КПК України питання щодо запобіжного заходу, колегія суддів виходить із наступного. Оскільки обвинувачений тримається під вартою до набрання вироком законної сили, у зв'язку з тим, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції і під час апеляційного розгляду не встановлені підстави для зміни зазначеного запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів вважає за необхідне строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 продовжити на шістдесят днів, тобто до 12.01.2019 року, включно.
При цьому, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на те, що кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово (частина четверта статті 28 КПК України, справа "Тодоров проти України" ).
Керуючись ст.ст. 176,177, 183, 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2018 року щодо ОСОБА_8 скасувати, призначити новий розгляд кримінального провадження в Івано-Франківському міському суді Івано-Франківської області.
Продовжити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 12.01.2019 року включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5