36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
08.11.2018 Справа № 917/1001/18
м. Полтава
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРІАЛ К", вул. Польова, буд. 8, м. Первомайський, Харківська обл., 64100
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕГРАЛ-4", вул. Котляревського, 22Б, м. Полтава, 36020
про стягнення 271039,27 грн.,
Суддя господарського суду Полтавської області Семчук О.С.
Секретар судового засідання Лепій О.В.
Представники сторін:
від позивача: Хабарова А.В. (адвокат, ордер про надання правової допомоги № 086488 від 17.05.18.);
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРІАЛ К" (далі - позивач/ ТОВ "ФАКТОРІАЛ К") звернулося з позовною заявою до господарського суду Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕГРАЛ-4" (далі - відповідач/ ТОВ "ІНТЕГРАЛ-4") 271039,27 грн., в тому числі 185272,20 основного боргу, 80037,59 грн. пені, 2193,00 грн. 3% річних, 3536,48 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки № 2/01/2018 від 02.01.2018.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.08.2018. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 25.09.2018.
Ухвалою суду від 25.09.2018. підготовче засідання відкладено на 10.10.2018.
В підготовчому засіданні 10.10.2018. судом оголошено перерву до 17.10.2018.
Ухвалою від 17.10.2018. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 08.11.2018.
В судове засідання 08.11.2018. відповідач не з'явився.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового розгляду справи по суті, що підтверджується відповідною розпискою його представника. Таким чином, неявка в судове засідання відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
В судовому засіданні 08.11.2018. представник позивача надав суду клопотання про залучення додаткових доказів. Оскільки вказане клопотання подано позивачем під час розгляду справи по суті, а також з врахування того, що позивачем не надано докази направлення копій наданих суду додаткових доказів на адресу відповідача, суд керуючись п. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України не приймає до розгляду надані позивачем додаткові докази. Отже, вказане клопотання позивача не підлягає задоволенню.
Відповідач у відзиві визнав позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 165272,20 грн., в іншій частині позов заперечує, посилаючись на часткову оплату суми боргу в розмірі 20000,00 грн., а також на те, що позивачем не надано доказів отримання ним будь-яких збитків від прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
В судовому засіданні 08.11.2018. представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі.
Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд, -
02.01.2018. між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) було укладено договір поставки № 2/01/2018 (далі - Договір, копія договору - в матеріалах справи).
Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, виготовити за замовленням покупця та передати у власність останнього обладнання та інструмент, далі «Товар», а покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар.
Пунктом 7.1. Договору сторони погодили порядок передачі товару - відповідно до міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС-2010 на умовах ЕХW (склад Постачальника) - м. Первомайський, вул. Польова, буд, 8 або в м. Полтава, вул. Злагоди, буд. 40, - та оформляється видатково-прибутковою накладною.
Згідно п. 4.1.1. Договору покупець здійснює попередню оплату шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100% загальної вартості Товару, розмір якої вказаний у відповідній Специфікації.
Сторони можуть дійти згоди щодо інших умов оплати Товару, виклавши їх у відповідній Специфікації до цього Договору (п. 4.2. Договору).
На виконання умов Договору позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 39 від 12.02.2018. на оплату Товару вартістю 185272,20 грн.
Згідно видаткової накладної № 47 від 23.03.2018. позивач поставив відповідачу товар на суму 185272,20 грн. (копія видаткової накладної - в матеріалах справи).
Позивач стверджує, що відповідач не оплатив товар отриманий ним від покупця по видатковій накладній № 47 від 23.03.2018.
Згідно п. 9.3. Договору у випадку порушення строків оплати Товару встановлених в п. 4.1 цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,3 відсотка від розміру неоплаченої вартості Товару за кожний день прострочення.
На підставі вказаного пункту договору та ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу:
- пеню в розмірі 0,3 відсотка від розміру неоплаченої вартості Товару за кожний день прострочення за період з 24.03.2018. по 15.08.2018. на суму 80037,59 грн.;
- 3% річних за період з 24.03.2018. по 15.08.2018. на суму 2193,00 грн.;
- інфляційні втрати за період з березня 2018р. по червень 2018р. на суму 3536,48 грн.
З метою врегулювання спору 11.05.2018. позивач звернувся до відповідача з претензією про оплату заборгованості № 200/18.
У відповідь на вказану претензію листом від 08.06.2018. відповідач повідомив позивачу, що заборгованість за даним договором виникла внаслідок затримки розрахунків контрагентів з ТОВ "Інтеграл-4"; з огляду на це відповідач планував розрахуватися з позивачем до кінця червня 2018 року.
Позивач стверджує, що відповідач до цього часу вказану суму боргу не сплатив.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 185272,20 основного боргу, 80037,59 грн. пені, 2193,00 грн. 3% річних, 3536,48 грн. інфляційних втрат.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що платіжним дорученням № 1022 від 19.09.2018. на виконання своїх зобов'язань по вказаному вище договору ним було перераховано грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. Відтак, станом на поточний момент заборгованість складає 165272,20 грн. Вимоги позивача про стягнення пені, річних та інфляційних нарахувань відповідач заперечує, посилаючись на те, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. При цьому, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів отримання ним будь-яких збитків від прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
Позивач у запереченнях на відзив зазначив, що грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. відповідачем були перераховані платіжним дорученням № 1022 від 19.09.2018. згідно рахунку № 12 від 17.01.2018., в той час, як позивачем здійснюється стягнення боргу згідно рахунку № 39 від 12.02.2018. Таким чином, вказана оплата відповідача не стосується позовних вимог позивача.
При вирішенні позову суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Матеріалами справи підтверджується і не заперечується відповідачем факт здійснення позивачем поставки товару відповідачу на суму 185272,20 грн. по видатковій накладній № 47 від 23.03.2018. (рахунок № 39 від 12.02.2018.).
Згідно п. 4.1.1 Договору покупець здійснює попередню оплату шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100% загальної вартості Товару, розмір якої вказаний у відповідній Специфікації.
Оскільки відповідач не здійснив передоплату за товар, він мав оплатити отриманий товар відразу після його прийняття, тобто 23.03.2018. (дата видаткової накладної).
Відповідач стверджує, що він частково оплатив отриманий товар на суму 20000,00 грн. На підтвердження оплати відповідачем надано копії платіжного доручення № 1022 від 19.09.2018. на суму 20000,00 грн. В графі "Призначення платежу" вказаного платіжного доручення зазначено: за перехідник згідно рахунку № 12 від 17.01.2018.
Відповідач, в свою чергу, зазначає, що в межах Договору за видатковою накладною № 29 від 01.02.2018. позивачем була здійснена поставка перехідників в кількості 7 штук на загальну суму 150385,08 грн. На оплату вказаної поставки позивачем був виставлений рахунок № 12 від 17.01.2018., який був оплачений в повному обсязі 01.02.2018. платіжним дорученням № 164 (копія платіжного доручення - в матеріалах справи). Відтак, перерахування грошових коштів в сумі 20000,00 грн. платіжним дорученням № 1022 від 19.09.2018. було здійснено на оплату заборгованості по рахунку № 39 від 12.02.2018., оскільки на дату звернення позивача з даним позовом до суду між позивачем та відповідачем відсутній інший правочин, окрім вказаного вище, та тільки цей рахунок не був оплачений. В призначенні платежу платіжного доручення № 1022 від 19.09.2018. зроблена друкарська помилка.
Листом № 10/10 від 10.10.2018. відповідачем поставлено питання перед позивачем про зміну призначення платежу і зарахування його в оплату рахунку № 39 від 12.02.2018. (копія вказаного листа та докази його направлення позивачу - в матеріалах справи).
Відповідач стверджує, що твердження Позивача, що проведена оплата не стосується його позовних вимог, не відповідає дійсності та свідчить про недобросовісність останнього. Відтак станом на поточний момент заборгованість по даному позову дійсно складає 165272,20 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що відповідно до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 17 від 23.03.2018. позивачем, як виконавцем, були надані послуги відповідачу (замовнику) вартістю 28253,88 грн. по шліфовці 5-лопастного центратора. Позивачем виставлено рахунок відповідачу на оплату вказаних послуг на суму 28253,88 грн. На лист відповідача про зміну призначення платежу він надав відповідачу 22.10.18 відповідь про те, що плата згідно платіжного доручення від 19.09.2018. № 1022 на суму 20000,00 грн. була зарахована ТОВ "ФАКТОРІАЛ К" в рахунок погашення іншої заборгованості, а саме заборгованості згідно рахунку-фактури № 38 від 12.02.2018. за надані послуги. Підтвердженням наявності заборгованості за іншим правочином є посилання на нього (рахунок-фактуру № 38 від 12.02.18) у претензії до відповідача від 11.05.18 № 200/18, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Отже, на думку суду, з врахуванням того, що рахунок № 12 від 17.01.2018., на який відповідач посилається у платіжному дорученні № 1022 від 19.09.2018., на момент оплати був погашений, позивач правомірно зарахував оплачені відповідачем 20000,00 грн. в рахунок заборгованості по рахунку-фактурі № 38 від 12.02.2018.
Таким чином, судом встановлено, що сума основного боргу по Договору складає саме 185272,20 грн. Вказана сума боргу підлягає стягненню з відповідача.
Щодо вимог позивача про стягнення пені, річних та інфляційних суд зазначає наступне.
Згідно п. 9.3. Договору у випадку порушення строків оплати Товару встановлених в п. 4.1 цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,3 відсотка від розміру неоплаченої вартості Товару за кожний день прострочення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 24.03.2018. по 15.08.2018. на суму 2193,00 грн. і встановив його правильність.
Таким чином, вимога позивача про стягнення 2193,00 грн. 3% річних підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що позивач правомірно нарахував відповідачу пеню в розмірі 0,3 відсотка від розміру неоплаченої вартості товару за кожний день прострочення, проте, при нарахуванні пені позивачем не враховані вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі Закон). Так, згідно ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 2 Закону).
Судом встановлено, що пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, нарахована на суму боргу 185272,20 грн. за період прострочення з 24.03.2018. по 15.08.2018. складає 25197,02 грн.
Тобто, розмір пені, нарахованої позивачем згідно умов договору, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що порушує ст. 2 Закону.
Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково, в сумі 25197,02 грн. В іншій частині стягнення пені позов задоволенню не підлягає.
Щодо твердження відповідача про необхідність застосування судом ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд зазначає, що відповідно до даної норми зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду. Враховуючи розмір основного зобов'язання та суму пені, яка підлягає стягненню з відповідача, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд встановив, що при нарахуванні суми інфляційних позивачем не дотримано вимоги п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Так, позивач неправомірно нараховує інфляційні втрати на суму, яку відповідач повинен був сплатити по 23.03.2018. з березня 2018 року, тобто з місяця, у якому мав бути здійснений платіж.
З врахуванням вказаної норми стягненню підлягають інфляційні втрати за загальний період з квітня 2018 року по червень 2018 року в розмірі 1482,18 грн. В іншій частині стягнення інфляційних втрат позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 20000,00 грн. На підтвердження понесення витрат на послуги адвоката позивачем надано копії договору про надання правової допомоги від 07.05.2018., укладеного між адвокатом Хабаровою А.В. та ТОВ "ФАКТОРІАЛ К" з додатком № 1 калькуляцією вартості правової допомоги, акту прийому-передачі послуг на суму 20000,00 грн., ордер ПТ № 086488 від 17.05.2018. на надання правової допомоги, копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 1307 від 31.10.2017., копію видаткового касового ордеру від 15.08.2018. на суму 20000,00 грн., а також звіт адвоката Хабарової А.В. стосовно надання правової допомоги від 04.10.2018. та додаток до звіту.
Відповідач у письмових поясненнях від 12.10.2018. просить визнати стягнення з нього судових витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 20000,00 грн. неспівмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та часом витраченим на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг.
Так, відповідачем надано наступні заперечення на звіт адвоката Хабарової А.В. стосовно надання правової допомоги:
- в наданому звіті адвокатом виведено загальну кількість годин, затрачених на надання правової допомоги в рамках Договору від 07.05.2018 року, але не вказано погодинну ставку, що позбавляє відповідача можливості перевірити розрахунок вартості наданих послуг;
- в графі 2 вказаного Звіту адвокатом зазначено, що вивчення та правовий аналіз матеріалів справи для складання та ведення досудового врегулювання спору зайняло 4 години. На думку Відповідача, аналіз кількох сторінок типового договору поставки, рахунку-фактури та видаткової накладної за своєю складністю не може зайняти такий тривалий проміжок часу для кваліфікованого спеціаліста;
- в графі 4 адвокатом вказано, що 3 години зайняла підготовка позовної заяви. 1 година - погодження її з клієнтом та 4 години - підготовка готової та погодженої позовної заяви з додатками та її реєстрація через канцелярію суду. Зважаючи на місцезнаходження адвоката за адресою: м. Полтава, вул. Гоголя, 12, та місцезнаходження суду в тому ж місті на вул. Зигіна, 1, фактичну готовність документів та неодноразовий їх аналіз, затрати такої кількості часу на вказану роботу є явно завищеними;
- в графі 5 звіту вказано, що 25.09.2018. адвокатом затрачено 1 годину на участь у судовому засіданні з урахуванням дороги до суду. Але в Ухвалі господарського суду Полтавської області від того ж числа по даній справі зафіксовано, що в судове засідання представник позивача не з'явився. Включення вказаного часу до звіту є безпідставним.
Крім цього, відповідач звертає увагу суду на те, що Хабарова А.В. працює в ТОВ «Факторіал К» на посаді юрисконсульта і надані нею послуги адвоката могла виконати як свої безпосередні посадові обов'язки. Відтак, Відповідач вважає, що залучення Хабарової A.B. до справи у якості адвоката зроблено позивачем умисно для збільшення суми стягнення з відповідача.
Адвокат Хабарова А.В. не заперечує факту її перебування у трудових відносинах з відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" несумісною з діяльністю адвоката є: 1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"; 2) військова або альтернативна (невійськова) служба; 3) нотаріальна діяльність; 4) судово-експертна діяльність.
Тобто чинне законодавство України не встановлює для адвокатів заборони працювати за трудовим наймом. Отже, адвокат має право поєднувати адвокатську діяльність із трудовими відносинами, якщо вони не стосуються випадків, зазначених у ч. 1 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Таким чином вказані заперечення відповідача судом до уваги не приймаються.
Щодо заперечень відповідача стосовно того, що витрати позивача на правову допомогу є неспівмірними із складністю справи та розміром позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини (п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 131 рішення у справі "Заїченко проти України" від 26 лютого 2015 року) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд погоджується з твердженням відповідача, що розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній справі є завищеним. Враховуючи складність справи та ціну позову, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 7000,00 грн.
Витрати на професійну правничу допомогу адвоката, з урахуванням їх зменшення судом до 7000,00 грн., підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕГРАЛ-4" (вул. Котляревського, 22Б, м. Полтава, 36020; код ЄДРПОУ 40625702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРІАЛ К" (вул. Польова, буд. 8, м. Первомайський, Харківська обл., 64100; код ЄДРПОУ 38609880) 185272 грн. 20 коп. основного боргу, 25197 грн. 02 коп. пені, 2193 грн. 00 коп. 3% річних, 1482 грн. 18 коп. інфляційних втрат, 3212 грн. 17 коп. судового збору, 5530 грн. 60 коп. витрат на правничу допомогу адвоката.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 19.11.2018.
Суддя О.С. Семчук