вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" листопада 2018 р. м. Київ Справа № 911/1784/18
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія
"Нафтогаз України"
до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильський спецкомбінат"
про стягнення заборгованості у розмірі 41 763,71 грн.,
за участю представника:
позивача: Лисенка В.О. (довіреність №14-187 від 24.11.2017 року);
відповідача: не з'явився,
13 серпня 2018 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильський спецкомбінат" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 41 763,71 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору купівлі - продажу природного газу №1561/14-ТЕ(Т)-17 від 17.01.2014 року, згідно з якими позивач зобов'язувався поставити відповідачу природний газ, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Відповідач наданий позивачем газ оплатив із порушенням встановленого договором строку.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 41 763,71 грн.
Ухвалою суду від 13.08.2018 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання на 19 вересня 2018 року.
10 вересня 2018 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №242-2483 від 05.09.2018 року, а також клопотання про розгляд справи без його участі, яке підлягало задоволенню судом.
Ухвалою суду від 10.09.2018 року підготовче засідання відкладено на 26 вересня 2018 року.
19 вересня 2018 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 17.09.2018 року.
У засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 26.09.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 31 жовтня 2018 року.
31 жовтня 2018 року в засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.10.2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 14 листопада 2018 року.
14 листопада 2018 року в судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:
17 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) та Державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильський спецкомбінат" (далі - відповідач) був укладений договір купівлі - продажу природного газу №1561/14-ТЕ(Т) - 17 (далі-договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача природний газ, а відповідач зобов'язувався прийняти його та оплатити.
30 квітня 2014 року сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі - продажу природного газу від 17 січня 2014 р. №1561/14-ТЕ(Т)-17 (далі - додаткова угода №1), відповідно до умов якої пункт 1.2 статті 1 "Предмет договору" викладено в наступній редакції: "Газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням".
28 серпня 2014 року сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору купівлі - продажу природного газу від 17 січня 2014 р. №1561/14-ТЕ(Т)-17 (далі - додаткова угода №2), відповідно до умов якої пункт 2.1 статті 2 "Кількість та якість газу" викладено в наступній редакції: "Позивач передає відповідачу з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 771 тис. куб.м. (сімсот сімдесят одна тисяча куб. м.), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.)
Крім цього, відповідно до умов п. 2 додаткової угоди №2, пункт 5.5 статті 5 "Ціна газу" договору викладено в наступній редакції: "Загальна вартість цього договору становить 841 161,00 грн., крім того ПДВ - 168 232,20 грн., разом з ПДВ - 1 009 393,20 (один мільйон дев'ять тисяч триста дев'яносто три грн. 20 коп.)".
Згідно з п. 3.3 договору, приймання - передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.
Відповідно до п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачу та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано, а відповідачем прийнято газ за період з січня 2014 року до грудня 2014 року, на загальну суму 809 504,55 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31 січня 2014 року на суму 157 098,76 грн., від 28 лютого 2014 року на суму 157 342,28 грн., від 31 березня 2014 року на суму 149 010,52 грн., від 30 листопада 2014 року на суму 117 626,39 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Оскільки відповідач послуги, надані позивачем у період з січня 2014 року до листопада 2014 року, оплатив із порушенням строку, встановленого договором, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача пеню у сумі 17 889,25 грн., три проценти річних у сумі 3 155,15 грн. та 20 719,31 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).
10 вересня 2018 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому послався на те, що обов'язок щодо оплати природного газу у відповідача виникає з моменту отримання від позивача актів приймання - передачі природного газу, які позивачем були надані відповідачу із запізненням.
Доводи представника відповідача спростовуються, у зв'язку з наступним.
Як уже зазначалося, згідно з п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Так, остаточний розрахунок за фактично отриманий природний газ здійснюється відповідачем до чотирнадцятого числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, тому не пов'язаний із датою отримання від позивача актів приймання - передачі природного газу.
Також, у відзиві представник відповідача просив застосувати позовну давність, вважав, що для вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, сплинув строк позовної давності.
Доводи представника відповідача спростовуються, у зв'язку з наступним.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судом встановлено, що позивач звернувся із позовної заявою до суду 13 серпня 2018 року з вимогою про стягнення з відповідача пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 15 лютого 2014 року до 23 грудня 2014 року.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Так, сторони можуть домовитись про збільшення або зменшення строку позовної давності, зазначивши про це в договорі.
Згідно з п. 9.3 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Отже, сторонами погоджено збільшення строку позовної давності, тому позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 7.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.2 договору, зокрема, у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості:
за січень 2014 року з:
15.02.2014 року до 14.04.2014 року, суму боргу в розмірі 157 098,76 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,5% (постанова НБУ від 09.08.2013 року №315), складає 3 301,23 грн.;
15.04.2014 року до 18.06.2014 року, суму боргу в розмірі 157 098,76 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 9,5% (постанова НБУ від 14.04.2014 року №212), складає 5 315,53 грн.;
за лютий 2014 року з:
15.03.2014 року до 14.04.2014 року, суму боргу в розмірі 157 342,28 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,5% (постанова НБУ від 09.08.2013 року №315), складає 1 737,23 грн.;
15.04.2014 року до 29.04.2014 року, суму боргу в розмірі 157 342,28 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 9,5% (постанова НБУ від 14.04.2014 року №212), складає 1 228,56 грн.;
за березень 2014 року з:
15.04.2014 року до 25.06.2014 року, суму боргу в розмірі 149 010,52 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 9,5% (постанова НБУ від 14.04.2014 року №212), складає 5 584,83 грн.;
за листопад 2014 року з:
16.12.2014 року до 23.12.2014 року, суму боргу в розмірі 117 626,39 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 12,5% (постанова НБУ від 12.11.2014 року №719), складає 721,87 грн.,
а разом 17 889,25 грн., які підлягають стягненню.
Крім стягнення пені, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 3 155,15 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 20 719,31 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Три проценти річних за січень 2014 року, враховуючи період заборгованості з 15.02.2014 року до 18.06.2014 року (122 дні), від суми 157 098,76 грн. становлять 1 601,12 грн.;
за лютий 2014 року, враховуючи період заборгованості з 15.03.2014 року до 29.04.2014 року (32 дні), від суми 157 342,28 грн. становлять 594,88 грн.;
за березень 2014 року, враховуючи період заборгованості з 15.04.2014 року до 25.06.2014 року (72 дні), від суми 149 010,52 грн. становлять 881,82 грн.;
за листопад 2014 року, враховуючи період заборгованості з 16.12.2014 року до 23.12.2014 року, (8 днів), від суми 117 626,39 грн. становлять 77,34 грн.,
а разом 3 155,16 грн. (за розрахунком суду).
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивачем сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, визначена в розмірі 3 155,15 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції:
за січень 2014 року:
в період з 15.02.2014 року до 18.06.2017 року: у лютому 2014 року - 100,6% (УК №45 від 12.03.2014 року); березні - 102,2% (УК №65 від 09.04.2014 року); квітні - 103,3% (УК №83 від 13.05.2014 року); травні - 103,8% (УК №103 від 11.06.2014 року), від суми 157 098,76 грн., складає 16 024,07 грн.;
за березень 2014 року:
в період з 15.03.2014 року до 29.04.2017 року: у квітні 2014 року - 103,3% (УК №83 від 13.05.2014 року); травні - 103,8% (УК №103 від 11.06.2014 року), від суми 149 010,52 грн., складає 8 811,17 грн.,
а разом 24 835,24 грн. (за розрахунком суду).
Оскільки позивачем сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, визначена в розмірі 20 719,31 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 256, ст. 257, ч. 1 ст. 260, ст. 253, ч. 1 ст. 261, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ст. 655, ст. 627, ст. 628 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 11, ст. ст. 12 - 15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильський спецкомбінат" про стягнення заборгованості у розмірі 41 763,71 грн.
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильський спецкомбінат" (07270, Київська область, Іванківський район, місто Чорнобиль, вулиця Радянська, будинок 70, ідентифікаційний код 37197165) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) 17 889,25 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять грн. 25 коп.) пені; 3 155,15 грн. (три тисячі сто п'ятдесят п'ять грн. 15 коп.) трьох процентів річних; 20 719,31 грн. (двадцять тисяч сімсот дев'ятнадцять грн. 31 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 19.11.2018 року.
Суддя С. Грабець