16 листопада 2018 р. Справа № 160/8552/18
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Боженко Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська міська рада, Головне архітектурно-планувальне управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, ОСОБА_3, Соборна районна у місті Дніпрі рада про зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт,-
14 листопада 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська міська рада, Головне архітектурно-планувальне управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, ОСОБА_3, Соборна районна у місті Дніпрі рада, в якому просить: зобов'язати ОСОБА_1, знести за власний рахунок самочинно збудований ним об'єкт будівництва розташований за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, після одержання позовної заяви суд з'ясовує, серед іншого, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в даній справі, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Разом з тим, у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч. 7 ст. 376 Цивільного кодексу України).
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Отже, об'єкти самочинного будівництва - це вид нерухомого майна, з притаманними йому фізичними ознаками, але з особливим правовим режимом.
Об'єкти самочинного будівництва, з урахуванням того, що вони є проміжним результатом будівельної діяльності та мають тимчасовий характер, є об'єктами цивільних прав: або у вигляді речей, тобто будівельних матеріалів, або у вигляді повноцінного об'єкта нерухомого майна в разі набуття права власності на об'єкт самочинного будівництва.
Тому спори за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю та/або органів місцевого самоврядування про зобов'язання знесення самочинного будівництва є такими, що пов'язані з вирішенням питань щодо речових прав.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. І його метою є поновлення саме публічного порядку і процедури вчинення його учасниками певних дій.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом про знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства в залежності від суб'єктного складу сторін, оскільки в такому випадку позивач звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права власності на об'єкт нерухомого майна.
У даному випадку в учасників правовідносин є майновий інтерес, у одного - зберегти об'єкт самочинного будівництва і юридично визнати право на нього, у суб'єкта владних повноважень - знищити у законний спосіб об'єкт як такий, що порушує інтерес суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, спір за позовом про зобов'язання знесення самочинного будівництва не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 814/3215/15 (провадження № К/9901/13210/18).
Враховуючи вищевикладене та суть заявленого позову, суд вважає, що в цьому випадку виник цивільно-правовий спір і вимоги позивача повинні бути розглянуті за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Враховуючи вищевикладене, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 19, 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровська міська рада, Головне архітектурно-планувальне управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, ОСОБА_3, Соборна районна у місті Дніпрі рада про зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт.
Роз'яснити заявнику, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко