15 листопада 2018 р. Справа № 160/8485/18
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ільков В.В. розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» Лавроненко Оксани Олександрівни про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» Лавроненко Оксани Олександрівни, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» Лавроненко Оксани Олександрівни № 43109264 від 20.09.2018 року;
- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації прав приватної спільної часткової власності (частка 21/100) за № 10831999 на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна - 15550371) за ОСОБА_3 код ОКПП НОМЕР_1.
Проаналізувавши зміст позовних вимог та додані до нього документи, норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що зазначений вище адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується таке.
Частиною 1 ст. 2 КАС України, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
За приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у поряду цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, при цьому, вимоги щодо реєстраційних дій можуть бути похідними від спору щодо права власності на таке майно.
Судом встановлено, що позивач є спадкоємицею свого померлого брата ОСОБА_3, який за життя склав заповіт, про те, що на випадок його смерті, усі належні йому права на будь-яке майно ОСОБА_3, заповів позивачу, ОСОБА_1
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська (м. Кам'янське) Дніпропетровської області 27.06.2006 року, серія НОМЕР_3, на праві приватної власності ОСОБА_3, належала 21/100 частина будинку загальною площею 37,6 кв.м., житловою площею 11,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
За час проживання у будинку ОСОБА_3 здійснив прибудову до будинку та збільшив загальну площу будинку. У 2012 році ОСОБА_3 звернувся до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська з позовом про виділення в окремий об'єкт нерухомого майна 21/100 частини будинку за адресою: АДРЕСА_2, та визнання за ним права власності на самостійний об'єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 51,0 кв.м., житловою площею 20,6 кв.м. В подальшому Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська було прийнято рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та на підставі рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради № 222 від 11.06.2012 року, самостійному об'єкту нерухомого майна - будинку, який утворився у результаті виділу, присвоєно адресу: АДРЕСА_1.
28.07.2006 року зареєстровано на ОСОБА_3 право приватної спільної часткової власності (частка 21/100) за № 10831999 на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна - 15550371. Право власності зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 27.06.2006 року, видане Фондом комунальної власності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв'язку із чим відкрилася спадщина на майно, яке належало останньому.
Так, як свідчить зміст позовних вимог цього позову, позивачем оспорюється право власності на нерухоме майно, а саме 21/100 частини житлового будинок, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, в АДРЕСА_1, право власності якого зареєстровано за ОСОБА_4
Таким чином, судом встановлено, що цей спір стосується права власності на нерухоме майно, що за своєю суттю і змістом є цивільно-правовим спором, а заявлені позовні вимоги можуть бути похідними від спору про право власності на це майно.
Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту прав, свобод та інтересів позивача щодо права власності на нерухоме майно, тобто, даний спір стосується прав, інтересів та свобод позивача у цивільних правовідносинах сторін.
Тобто, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.
Аналогічна правова позиція щодо юрисдикції таких спорів викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №802/1792/17а, від 04.04.2018 року у справі №817/567/16.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд приходить до висновку, що даний позов не містить ознак публічно-правового спору, а витікає з цивільних правовідносин, та стосуються права власності на нерухоме майно, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що даний спір є цивільно-правовим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, слід відмовити позивачеві у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, п. 1 ч. 1 ст. 170, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» Лавроненко Оксани Олександрівни про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ОКПП НОМЕР_2).
Відповідач: Державний реєстратор прав на нерухоме майно Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» Лавроненко Оксана Олександрівна АДРЕСА_3).
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими матеріалами надіслати позивачу за зазначеною у позовній заяві адресою.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В Ільков