19 листопада 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1865/18
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулася з позовом до Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування пункту 6 рішення Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області №182 від 19.06.2018 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на переведення житлових приміщень по АДРЕСА_1, що належать їй на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу квартири від 30.11.2017, посвідченого приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Бобак Ж.С. і зареєстрованого в реєстрі №1375, у нежилі з метою розробки проекту та проведення реконструкції вказаних вбудованих приміщень під промтоварний магазин з підстав незаконності його прийняття та зобов'язання повторно розглянути питання про можливість надання дозволу ОСОБА_1 на переведення вказаних житлових приміщень у нежилі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на переведення житлових приміщень по АДРЕСА_1, що належать їй на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу квартири від 30.11.2017, посвідченого приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Бобак Ж.С. і зареєстрованого в реєстрі №1375, у нежилі шляхом розробки проекту та проведення реконструкції вказаних вбудованих приміщень під промтоварний магазин. Однак рішенням від 19.06.2018 №182 «Про переведення житлових приміщень у нежитлові під розміщення об'єкту невиробничої сфери», зокрема пунктом 6, відповідач відмовив у задоволені заяви з підстави не надання згоди всіх сусідів - мешканців будинку, квартири яких межують з вказаним приміщенням.
Позивач вважає таке рішення незаконним та таким, що порушує її конституційні права громадянина та власника нерухомого майна, оскільки реконструкції підлягає квартира, яка належить їй на праві приватної власності, при цьому здійснення такої реконструкції з облаштування окремого входу не порушує нічиїх прав та інтересів, внутрішні приміщення будинку не зачіпаються, технічне обладнання не змінюється, а продаж не продовольчих товарів не є виробництвом. З огляду на вказані підстави позивач просила позов задовольнити повністю.
Відповідач у відзиві на адміністративний позов від 31.10.2018 №01-67/3038 (а.с.43) позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що згідно пункту 1.11 Порядку переведення житлових приміщень у нежитлові під розміщення об'єктів невиробничої сфери і нежитлових приміщень у житлові в місті Нововолинську, затвердженому рішенням Нововолинської міської ради від 12.10.2017 №19/12, переведення приміщень та спорудження будь-яких прибудов до приміщень (квартир, будинків), що розміщуються у житлових будинках дозволяється за наявності письмової згоди на це балансоутримувача та власників прилеглих квартир житлового будинку (прилеглими вважаються приміщення, які мають спільні стіни або знаходяться безпосередньо над чи під приміщеннями, які переводяться або до яких здійснюється прибудова). В порушення вимог вказаного Порядку позивач не надала до заяви письмової згоди повнолітніх власників (наймачів) суміжних квартир чи приміщень (на поверсі, вище та нижче на один поверх), завірену ЖЕК, ОСББ, ЖБК, якщо приміщення розміщені у багатоквартирному будинку.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована по АДРЕСА_1 що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 30.11.2017, посвідченого приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Бобак Ж.С. і зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1375 (а.с.11-13).
Вказана квартира розташована на першому поверсі трьохповерхового будинку та складається з двох кімнат житловою площею 33,9 кв.м., загальна площа квартири 54,3 кв.м., що підтверджується технічним паспортом, виданим Комунальним підприємством «Волиське обласне бюро технічної інвентаризації» від 06.09.2016 площею 32,9 кв.м. (а.с.9-10).
01.06.2018 позивач звернулася до Нововолинської міської ради із заявою про надання дозволу на переведення із житлового в нежитловий фонд житлового приміщення (квартири), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 що належить їй на праві власності, з подальшою реконструкцією під промтоварний магазин без добудови та здійснення в ньому підприємницької діяльності (а.с.47)
Пунктом 6 рішення виконавчого комітету Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області №182 від 19.06.2018, позивачу відмовлено у наданні дозволу на переведення житлових приміщень по АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв.м., що належать їй на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу квартири від 30.11.2017, посвідченого приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Бобак Ж.С. і зареєстрованого в реєстрі №1375, у нежилі шляхом розробки проекту та проведення реконструкції вказаних вбудованих приміщень під промтоварний магазин, враховуючи, що гр. ОСОБА_1 не надала згоди всіх сусідів-мешканців будинку, квартири яких межують з даними приміщеннями (а.с.8).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст права власності, зокрема це право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
За правилами частини першої статті 320 цього ж Кодексу власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Частиною п'ятою статті 319 ЦК України передбачено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно з статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Житло є специфічним об'єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку. При цьому, право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності в порядку та з обмеженнями, встановленими законом, прямо закріплене статтею 320 ЦК України.
Згідно з положеннями статті 6 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Відповідно до статті 8 ЖК УРСР переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 7, частини першої статті 8 ЖК УРСР у виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням виконавчого комітету обласної і міської ради народних депутатів.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 №687-XIV під час організації та виконання будівельних робіт не повинні бути порушені права та інтереси суміжних землекористувачів, а також власників будинків і споруд.
Статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 №2780-XII передбачено, що при здійснені містобудівної діяльності повинні бути забезпеченні, зокрема, урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів об'єктів нерухомості, що оточують місце будівництва.
Правилами користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 №572, передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження, але з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.
Отже, за нормами чинного законодавства, для проведення перебудови та переобладнання житлових приміщень в нежитлові власники таких приміщень зобов'язані в обов'язковому порядку отримати згоду власників суміжних приміщень.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №2а-4383/10/1412 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Таким чином, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють безпосереднє управління лише житловим фондом, який віднесений до комунальної власності. В усіх інших випадках вони надають відповідні дозволи, здійснюючи при цьому контроль за дотриманням прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. А відтак, виконавчий орган міської ради вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні по справі «Інтерсплав проти України» (№803/02) Європейський Суд з прав людини наголосив, що втручання державних органів в право власності має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
У своєму рішенні «Ян та інші проти Німеччини» (Jahn and Others v. Germany №46720/99, №72203/01 і №72552/01) Європейський суд з прав людини зазначив: «Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції містить три чітко сформульовані норми [три чітко сформульовані правила]: перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та передбачає умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів… Ці норми не є окремими, а пов'язані між собою. Друга і третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, і, відповідно, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі».
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Зміст наведеної практики Європейського суду з прав людини як судового органу, що вправі надавати тлумачення положенням Конвенції, які Україна визнала обов'язковими для застосування, свідчить, що передумовою прийняття суб'єктом владних повноважень того чи іншого рішення, яке певним чином обмежує право особи, повинно бути виправдане та жодним чином не порушувати баланс інтересів як держави у цілому, так і кожної особи окремо.
Так, на виконання повноважень у сфері управління об'єктами житлово-комунального господарства рішенням Нововолинської міської ради Волинської області від 12.10.2017 №19/12 затверджено Порядок переведення житлових приміщень у нежитлові під розміщення об'єктів невиробничої сфери і нежитлових приміщення у житлові в місті Нововолинську (далі - Порядок №19/12).
Відповідно до пункту 1.11 Порядку №19/12 переведення приміщень та спорудження будь-яких прибудов до приміщень (квартир, будинків), що розміщуються у житлових будинках, дозволяється за наявності письмової згоди на це балансоутримувача та власників прилеглих квартир житлового будинку (прилеглими вважаються приміщення, які мають спільні стіни або знаходяться безпосередньо над чи під приміщеннями, які переводяться або до яких здійснюється прибудова).
Пунктом 2.1 Порядку №19/12 передбачено, що власник житлових приміщень або уповноважена ним особа за дорученням подає до виконавчого комітету Нововолинської міської ради наступні документи, зокрема: заяву на ім'я міського голови про надання дозволу на переведення житлових приміщень у нежитлові із зазначенням функціонального призначення, в яке планується перевести приміщення; якщо приміщення розміщені у багатоквартирному будинку - письмову згоду повнолітніх власників (наймачів) суміжних квартир чи приміщень (на поверсі, вище та нижче на один поверх), завірену ЖЕК, ОСББ, ЖБК.
Згідно з пунктом 2.4 вказаного Порядку виконком на підставі поданих матеріалів приймає рішення про надання дозволу або відмову в наданні дозволу на переведення житлових приміщень із житлового фонду в нежитловий із зазначенням функціонального призначення, в яке планується перевести приміщення.
Отже, Порядком переведення житлових приміщень у нежитлові під розміщення об'єктів невиробничої сфери і нежитлових приміщення у житлові в місті Нововолинську, затвердженим рішенням Нововолинської міської ради Волинської області від 12.10.2017 №19/12, передбачено, що переведення житлових приміщень, що розміщуються у багатоквартирному будинку, дозволяється лише за наявності письмової згоди на це повнолітніх власників (наймачів) суміжних квартир чи приміщень (на поверсі, вище та нижче на один поверх), завіреної ЖЕК, ОСББ, ЖБК.
Вказаний Порядок як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи є чинним.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем разом із заявою про надання дозволу на переведення житлового приміщення (квартири, що розташована по АДРЕСА_1) у нежитлове під розміщення об'єкту невиробничої сфери, а саме промтоварного магазину без добудови, подано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, план квартири та технічну характеристику квартири (а.с.47-49), однак не надано письмової згоди власників суміжних житлових приміщень, які знаходяться в житловому будинку по АДРЕСА_1, що є підставою для відмови в наданні зазначеного вище дозволу.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду належними та допустимими доказами правомірність пункту 6 рішення виконавчого комітету Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області №182 від 19.06.2018, яким ОСОБА_3 відмовлено у наданні дозволу на переведення житлових приміщень по АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв.м., у зв'язку з ненаданням згоди всіх сусідів-мешканців будинку, квартири яких межують з даними приміщеннями.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Цивільного кодексу України, Житлового кодексу Української РСР, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій