ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 листопада 2018 року № 826/10015/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Кей-Колект» до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, про скасування постанови в частині,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальність «Кей-Колект» (ТОВ «Кей-Колект) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 (ОСОБА_2.), в якому просило: скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2008 № 916/5 в частині накладення арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (далі - постанова про арешт).
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідач протиправно наклав арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2, оскільки ТОВ «Кей-Колект» є іпотекодержателем цього майна. Позивач, як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України «Про іпотеку» від 05.06.2003 №898-IV, володіє переважним та першочерговим правом перед іншими кредиторами ОСОБА_2 на отримання задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна.
Оскільки наявність арешту, накладеного на вказане майно, перешкоджає позивачеві задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, позивач стверджує, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення арешту на предмет іпотеки для задоволення вимог кредиторів, що не є заставодержателями.
Тому, на думку позивача, оскаржувана постанова в частині накладення арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2016 у справі відкрито провадження, проведено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду.
На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017, для її подальшого розгляду і вирішення визначено суддю Чудак О.М.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2017 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2018 замінено відповідача у справі № 826/10015/16 з відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві на правонаступника - Оболонський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 КАС України та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Так, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
30.01.2007 ОСОБА_2 (далі - позичальник) уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - Банк) договір про надання споживчого кредиту №11112166000, за яким Банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 90000 доларів США.
30.01.2007 позичальник та Банк уклали договір іпотеки №45396, посвідчений нотаріально, згідно умов якого для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором, позичальник передав Банку в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.
12.12.2011 Банк відступив ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу №1 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права за вказаними кредитним та іпотечним договором.
Вказане обтяження зареєстровано в Державному реєстрі іпотек, що підтверджується наданою суду інформаційною довідкою з Державного реєстру іпотек від 02.06.2016.
19.05.2008 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 боргу, а також накладено арешт на належне ОСОБА_2 нерухоме майно.
Державним реєстратором Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 25.11.2009 проведено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту квартири АДРЕСА_1 та внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис.
З наявного в матеріалах справи акту опису й арешту майна серія АА №046108 від 21.08.2008 вбачається, що 21.08.2008 при примусовому виконанні виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» 542419,81 грн проведено опис майна боржника, а саме, квартири АДРЕСА_1. Зазначено, що на описане майно накладено арешт та встановлено обмеження щодо права відчуження.
Вважаючи, що накладення арешту на обтяжене іпотекою майно (квартиру АДРЕСА_1) перешкоджає позивачеві у першочерговому порядку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, ТОВ «Кей-Колект» звернулося з даним позовом до суду.
На вимогу суду надати оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2008, якою також накладено арешт на нерухоме майно, відповідач повідомив, що строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву становить 3 роки, а тому відповідач не має можливості надати витребувані судом докази.
Разом з тим, відповідач зазначив, що за даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, який є архівною складовою Автоматизованої системи виконавчих проваджень (АСВП), на примусовому виконанні відділу державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження №9301809, відкрите на підставі виконавчого напису №1330, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» у розмірі 542419,81 грн.
За відомостями з АСВП, 16.05.2008 державним виконавцем відкрито вказане виконавче провадження.
29.03.2013 державний виконавець, керуючись пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1991 №606-XIV (в редакції, яка діяла на час проведення виконавчих дій), виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.
Суд дійшов висновку, що факт винесення оскаржуваної постанови та її зміст може бути встановлений з наявних у матеріалах справи доказів, у тому числі відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями частини першої статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Спеціальним законом, що визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, був Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Частиною п'ятою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, порядок здійснення якого визначено статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною першою статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення прав у позивача за іпотечним договором та чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Таким чином, на момент звернення позивачем до суду Законом визначено особливий порядок здійснення захисту прав іпотекодержателя на переважне задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, а саме - шляхом звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Іпотека виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання і спрямована на те, щоб гарантувати кредитору - іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
Таким чином, не будучи учасником виконавчого провадження, звертаючись до суду із позовними вимогами про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження у частині накладення арешту на належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 позивач, всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження», обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права.
Правову позицію про те, що законом встановлено особливий порядок здійснення захисту прав іпотекодержателя на переважне задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки шляхом звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна, викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 у справі №810/2403/15.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених ТОВ «Кей-Колект» вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246 КАС України,
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальність «Кей-Колект» до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про скасування постанови в частині, - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (місцезнаходження юридичної особи:04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 69; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37825968).
Відповідач - Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04212, місо Київ, вулиця Тимошенка, будинок 2 «Д»; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 35018577).
Суддя О.М. Чудак