ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 листопада 2018 року № 826/15666/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Стринадко О.Г., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Худякової Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
07.10.2016 ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №2494-1305 від 29.04.2016.
Правова позиція позивача, враховуючи додаткові пояснення до адміністративного позову, зводиться до того, що податковим повідомленням-рішенням №2494-1305 від 29.04.2016 визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 2542,4 кв.м.
Позивач зазначає, що вона не є ні власником, ні землекористувачем зазначеної земельної ділянки. Так, вона є власником ? частки нежитлового будинку загальною площею 3336, кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2, однак, станом на час подання позову тривають судові процеси про виділення частки вказаного майна в натурі, а тому позивач фактично не має можливості використовувати приміщення і як наслідок, земельну ділянку на якій воно знаходиться.
Крім того, на думку позивача, відповідачем проведено необґрунтований розрахунок податкового зобов'язання, адже відповідачем не доведено, що для визначення площі земельної ділянки ними використано дані державного земельного кадастру.
Отже, на думку позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2016 у справі відкрито провадження і призначено її до розгляду.
На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України, за правилами загального позовного провадження.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2018 справу прийнято до провадження суддею Чудак О.М. і призначено підготовче засідання.
Відповідачем подано заперечення на позов в якому висловлено прохання в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
ДПІ у Солом'янському районі зазначено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2012 у справі №5011-2/5979-2012, яке набрало законної сили 05.07.2012, розірвано договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, укладений 17.07.2001 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Лада-Люкс» (ТОВ «Фірма Лада-Люкс») та Київською міською радою. Після розірвання вказаного договору, ОСОБА_1 звернулася до ДПІ у Солом'янському районі із заявою в якій просила нарахувати земельний податок, як власнику нежитлового приміщення за вказаною адресою. Отже, ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, та платником земельного податку за вказану земельну ділянку.
Крім того, ДПІ у Солом'янському районі вказано, що підставою для нарахування позивачу земельного податку слугували дані державного земельного кадастру. Так, згідно витягу з даних державного земельного кадастру площа земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівлі за скасованим договором оренди від 17.07.2001 (кадастровий №72:475:015) за адресою: АДРЕСА_2 становить 0,5085 га.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 КАС України ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Однак, у зв'язку із надходженням клопотання представника позивача, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2018 призначено судове засідання.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та надані у справу докази.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечила.
В свою чергу суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.
Господарським судом міста Києва у рішенні від 05.07.2012 у справі №5011-2/5979-2012, яке набрало законної сили 05.07.2012, встановлено, що 17.07.2001 між ТОВ «Фірма Лада-Люкс» та Київською міською радою укладено Договір оренди земельної ділянки на 15 (п'ятнадцять) років, місце розташування якої АДРЕСА_2, розміром 0,5085 га для експлуатації та обслуговування виробничої будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстрований в реєстрі за № 2036.
Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2012 у справі №5011-2/5979-2012 розірвано договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, укладений 17.07.2001 між ТОВ «Фірма Лада-Люкс» та Київською міською радою, в зв'язку з тим, що фактичне користування земельною ділянкою (кадастровий №72475015), орендованою за договором оренди земельної ділянки від 17.07.2001, та зведеною на ній будівлею здійснює її новий власник, а не ТОВ «Фірма Лада-Люкс», і останній добровільно відмовився від права користування зазначеною земельною ділянкою.
ОСОБА_1 згідно договору дарування від 26.10.2011 №9265 є власником ? частки нежитлового приміщення загальною площею 3336, кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Дана обставина також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №31918315 від 04.11.2011.
20.09.2012 ОСОБА_1 звернулася до ДПІ у Солом'янському районі із заявою в якій просила взяти її на облік та нарахувати податок на землю за адресою: АДРЕСА_2, як власнику нежитлового будинку.
29.04.2016 ДПІ у Солом'янському районі прийняла та в подальшому надіслала на адресу позивача податкове повідомлення-рішення №2494-1305, яким їй визначила податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 133425,27 грн.
Позивач не погодилася із податковим повідомленням-рішенням №2494-1305 від 29.04.2016 та оскаржила його в адміністративному порядку шляхом подання скарг до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державної фіскальної служби України.
Рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 09.09.2016 №5891/Ж/26-15-10-02-16 та Державної фіскальної служби України від 29.09.2016 №10236/Ч/99-99-11-03-01-23 скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №2494-1305 від 29.04.2016 - без змін.
Позивач не погодилася із результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №2494-1305 від 29.04.2016 та вважаючи його протиправним, звернулася до суду із даним позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
В постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 №21-2352а15 вказано, що у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Суд звертає увагу, що обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №21-3517а15 та від 07.07.2015 у справі №21-775а15.
Отже, позивач є платником земельного податку за земельну ділянку під належною їй на праві приватної власності ? частки нежитлового приміщення загальною площею 3336, кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.
До того ж, 20.09.2012 ОСОБА_1 звернулася до ДПІ у Солом'янському районі із заявою в якій просила взяти її на облік та нарахувати податок на землю за адресою: АДРЕСА_2, як власнику нежитлового будинку. Тобто, позивач знала про необхідність сплачувати земельний податок.
Разом з тим, суд погоджується з доводами позивача про те, що визначена відповідачем сума земельного податку, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідачем не доведено використання належних вихідних даних при розрахунку податкового зобов'язання позивача.
Відповідно до пункту 29.1 статті 29 ПК України обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Положеннями пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Згідно з пунктом 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
За правилами пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини першої статті 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VI ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Пункт 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, визначає, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно пункту 7 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктами 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у місті Києві, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1392/29522 передбачено, що Головне управління Держгеокадастру у місті Києві є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Головне управління Держгеокадастру у місті Києві здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку.
Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
У відповідності до статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 15 зазначеного Закону).
При цьому, у розумінні частини сьомої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», технічна документація з нормативної грошової оцінки земель є лише підставою для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про таку оцінку.
Відповідно до підпункту 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
За приписами статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Відтак, обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючі органи, яким для визначення розміру вказаного податку на підставі даних державного земельного кадастру необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
Згідно наведено відповідачем у запереченнях на позов розрахунку податкового зобов'язання позивача з земельного податку за 2015 рік, відповідач визначив суму такого зобов'язання наступним чином: 775,7 х 2542,4 х 1,2 х 1,05 х 1,249 х 1,433 х 3% = 133 425,77 грн, де:
- 775,7 грн/кв.м. - грошова оцінка в межах 113 економіко-планувальної зони, відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»;
- 2542,4 кв.м. - площа земельної ділянки;
- 1,2 - коефіцієнт за функціональне використання землі;
- 1,05 - узагальнюючий локальний коефіцієнт;
- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держгеокадастру від 14.01.2015 №6-28-0.22-215/2-15;
- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держгеокадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»;
- 3% - відсоток ставки земельного податку.
Площу земельної ділянки відповідач визначив наступним чином: 5085 кв.м./2 = 2542,4 кв.м., де 5085 кв.м. загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідач зазначає, що відповідно до витягу з державного земельного кадастру площа земельної ділянки (72:475:015) за адресою: АДРЕСА_2 становить 0,5085 га.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що публічна кадастрова карта України не містить даних про земельну ділянку з кадастровим номером 72:475:015.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази надання Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві до ДПІ у Солом'янському районі інформації про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 чи про земельну ділянку користувачем якої є позивач, або ж доказів подання ДПІ у Солом'янському районі запиту про надання інформації щодо земельної ділянки адресою: АДРЕСА_2 чи земельної ділянки користувачем якої є позивач, до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві.
Отже, відповідач не звертався до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві для отримання даних державного земельного кадастру, необхідних для нарахування земельного податку позивачу.
Суд враховує, що до 01.01.2013 обов'язки щодо ведення міського земельного кадастру у місті Києві відповідно до законодавства, моніторингу земель, здійснення землеустрою були покладені на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до пункту 2.3 Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Рішенням Київської Міської Ради III сесії XXIV скликання від 19.12.2002 №182/342.
В матеріалах справи наявна відповідь Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.01.2017 №057029-1248 на лист ДПІ у Солом'янському районі від 23.12.2016 №8253/9/26-58-10-24 про надання інформації щодо розміру земельної ділянки, право власності/користування, якої набуто ОСОБА_1 у зв'язку із отриманням у власність ? нежитлового приміщення загальною площею 3336, кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та необхідної для її обслуговування.
Згідно вказаної відповіді документи, що посвідчують право власності чи користування частиною земельної ділянки за ОСОБА_1 у міському земельному кадастрі не зареєстровані.
Крім того, суд зауважує, що ДПІ у Солом'янському районі зверталася із вказаним листом до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) після прийняття податкового повідомлення-рішення №2494-1305 від 29.04.2016. До того ж, інформацію щодо земельної ділянки, яка використовується позивачем, податкова інспекція запитувала у неналежного органу, адже станом на час визначення податкового зобов'язання за вказаним рішенням інформація, необхідна для обчислення і справляння плати за землю повинна надаватись Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві.
За таких обставин суд переконаний, що проведений відповідачем розрахунок не можна вважати вірним.
Враховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, що мало наслідком неправильне визначення податкового зобов'язання з земельного податку, суд вважає, що це є самостійною і безумовною підставою для скасування спірного податкового повідомлення рішення в повному обсязі.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно із пунктом 58.1 статті 58 ПК України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, який визначає форму та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254 у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.
Водночас, відповідачем не надано доказів направлення на адресу позивача розрахунку суми податкового зобов'язання, визначеного у спірному податковому повідомленні-рішенні.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, в той час, коли ДПІ у Солом'янському районі належним чином наведені позивачем посилання не спростовано, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку.
Частиною першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції №0644-5895-3508-0727 від 06.10.2016 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1334,26 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №2494-1305 від 29.04.2016.
Стягнути з Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1334,26 грн (одна тисяча триста тридцять чотири гривні двадцять шість копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).
Відповідач - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 03151, місто Київ, вулиця Смілянська, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39471390).
Суддя О.М. Чудак