Справа № 758/964/18
Категорія 53
01 листопада 2018 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Войтенко Т. В. ,
за участю секретаря судового засідання - Дідук С. В.,
позивачки ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представників відповідача - Дубовика А.А., Феклістова О.В.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, третя особа ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В січні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 11 грудня 2015 року відповідно до наказу № 408-к вона була прийнята на посаду головного спеціаліста відділу організаційно-документального забезпечення та аналітичної роботи Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
29 грудня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Своє звільнення позивачка вважає незаконним, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
На обґрунтування незаконності звільнення посилалась на те, що вона не була персонально попереджена про зміни в організації виробництва і праці. Вказувала, що працівник управління по роботі з персоналом відповідача ознайомив зі змістом наказу №603 «Про зміни в організації виробництва і праці» одночасно усіх працівників.
При цьому, як зазначає позивачка, про майбутнє звільнення під особистий підпис вона повідомлена не була, письмових персональних повідомлень про зміни в організації виробництва і праці вона не отримувала.
Відсутність інформації про майбутнє вивільнення призвело до раптового вимушеного безробіття.
У позовній заяві вказувала на те, що впродовж роботи у відповідача сумлінно виконувала покладені на неї обов'язки. Жодного разу не притягувалася до дисциплінарної відповідальності, а відтак впродовж двох місяців до вивільнення, відповідач повинен був запропонувати їй вакантну посаду. Разом з тим, відповідач не зробив жодної пропозиції роботи, натомість після 26.10.2017 здійснював прийом на роботу інших осіб.
Посилалась на те, що звільнення з підстави, визначеної у п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише в тому випадку, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У зв'язку з допущеними роботодавцем при звільненні порушеннями, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 22 грудня 2017 року №1016 про звільнення ОСОБА_1, поновити її на роботі на посаді головного спеціаліста відділу консолідованої звітності Фонду департаменту бухгалтерського обліку та консолідованої звітності виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 30.12.2017, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.12.2017 по дату ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати 1165,81 грн. Також просила стягнути з відповідача на свою користь 7000 грн. витрат на правову допомогу.
Ухвалою від 4 вересня 2018 року відповідача - Виконавчу дирекції Фонду соціального страхування України було замінено на належного відповідача - Фонд соціального страхування України.
У судовому засіданні 18 вересня 2018 року судом залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, колишнього директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_5.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві. Просили визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з тих підстав, що Наказ №603 «Про зміни в організації виробництва і праці» не містив посилання на майбутнє звільнення працівників, позивачці могли бути запропоновані щонайменше 5 посад у Фонді, які були вакантними впродовж двох місяців перед її звільненням, відповідач не врахував стаж роботи позивача у Фонді з грудня 2015 року, а також не отримав згоду профспілкового органу на її звільнення.
Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на те, що з 01 січня 2018 року відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звільнено з роботи. Про заплановане скорочення ОСОБА_1 була повідомлена. Іншу роботу позивачеві запропоновано не було, позаяк були відсутні вакантні посади, які б відповідали кваліфікації ОСОБА_1 Згода профспілкового органу на звільнення ОСОБА_1 не вимагалась, оскільки остання не була членом профспілки.
Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
Заслухавши пояснення позивача, її представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2015 року ОСОБА_1 відповідно до наказу № 408-к вона прийнята на посаду головного спеціаліста відділу організаційно-документального забезпечення та аналітичної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
29 грудня 2015 ОСОБА_1 була переведена на посаду начальника відділу організаційного забезпечення управління організаційно-документального забезпечення та аналітичної роботи.
20 січня 2016 позивачку було переведено на посаду головного спеціаліста відділу фінансування та регіональних програм, а з 27 січня 2017 року на посаду головного спеціаліста відділу консолідованої звітності та фінансового аналізу управління фінансів, обліку та звітності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
31 липня 2017 року позивака була звільнена з посади головного спеціаліста відділу консолідованої звітності та фінансового аналізу управління фінансів, обліку та звітності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в порядку переведення у Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України, де 1 серпня 2017 була прийнята на посаду головного спеціаліста відділу консолідованої звітності Фонду департаменту бухгалтерського обліку та консолідованої звітності Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (а.с. 37-40).
Наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_5 від 22 грудня 2017 року №1016 ОСОБА_1 з 29 грудня 2017 року була звільнена з роботи з посади головного спеціаліста відділу консолідованої звітності Фонду департаменту бухгалтерського обліку та консолідованої звітності Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 36).
Своє звільнення ОСОБА_1 вважає незаконним, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи питання про правомірність дій роботодавця при вивільненні працівника ОСОБА_1, суд виходить з такого.
Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що безпосереднє управління Фондом соціального страхування України здійснюють його правління та виконавча дирекція.
До повноважень правління Фонду соціального страхування України віднесено затвердження структури органів Фонду, граничної чисельності працівників, схем їх посадових окладів, видатків на адміністративно-господарські витрати Фонду (п. 8 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
На виконання указаних повноважень правлінням Фонду соціального страхування України прийнято постанову №47 "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» від 12 вересня 2017 року, постанову №50 "Про затвердження структури органів Фонду» від 10 жовтня 2017 року, постанову №51 «Про затвердження схеми посадових окладів працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та її робочих органів» від 10 жовтня 2017 року, постанову №52 «Про внесення змін до Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України» від 19 жовтня 2017 року (а.с. 90-94).
Судом встановлено, що відповідно до штатного розпису, затвердженого 20.07.2017, у виконавчій дирекції фонду передбачалося 267 штатних одиниць (а.с.79-83).
Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2017 року №47 "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України" з 1 січня 2018 року затверджено граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду - 188 штатних одиниць.
Постановою правління Фонду від 10.10.2017 №50 «Про затвердження структури органів Фонду» затверджено та введено в дію з 01.01.2018 структуру виконавчої дирекції Фонду (Додаток 2 до постанови правління №50) (а.с.94).
31 жовтня 2017 року затверджено штатний розпис виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 1 січня 2018 року у кількості 188 штатних одиниць (а.с.84-89, 97).
Відповідно до постанови від 10.10.2017 №50 та затвердженої структури Виконавчої дирекції Фонду з 1 січня 2018 року було ліквідовано Департамент фінансово-економічної діяльності з граничною чисельністю працівників 18 одиниць і Департамент бухгалтерського обліку та консолідованої звітності з чисельністю працівників 22 штатні одиниці. Натомість було створено Департамент фінансово-економічної діяльності, бухгалтерського обліку та консолідованої звітності з граничною чисельністю 29 штатних одиниць (а.с.98).
В результаті таких змін у структурі Виконавчої дирекції з 1 січня 2018 року посаду головного спеціаліста відділу консолідованої звітності Фонду департаменту бухгалтерського обліку та консолідованої звітності Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, яку займала ОСОБА_1, було скорочено.
Порівняння штатних розписів Виконавчої дирекції фонду станом на 20.07.2017 та 01.01.2018 дає підстави стверджувати, що у Фонді соціального страхування України дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, скорочено чисельність та штат працівників, в тому числі посада, яку займала ОСОБА_1
У зв'язку із скороченням посади головного спеціаліста, ОСОБА_1 з 29 грудня 2017 року була звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 36).
Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Змінами в організації виробництва і праці слід розуміти раціоналізацію робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій, тощо.
Зі змісту норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи власника: ліквідація; реорганізація; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо.
Скорочення чисельності та скорочення штату - це різні поняття. Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому одночасно можуть вводитися інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися.
За приписами ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Пунктом 2.2. постанови правління Фонду від 10.10.2017 №50 виконавчу дирекцію Фонду зобов'язано провести з дотриманням вимог чинного законодавства України організаційні заходи з приведення структури виконавчої дирекції Фонду у відповідність до Додатку 2 до цієї постанови, в тому числі попередити працівників виконавчої дирекції Фонду про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, звільнення тощо.
Так, на виконання постанов Правління Фонду соціального страхування України від 12.09.2017 №47, від 10 жовтня 2017 року №50, 51, 52, наказом №603 директора виконавчої дирекції Фонду «Про зміни в організації виробництва і праці» від 26 жовтня 2017 року прийняте рішення до 1 листопада 2017 року провести персональне попередження всіх працівників виконавчої дирекції Фонду про зміни в організації виробництва і праці, а також про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням з 1 січня 2018 року чисельності і штату працівників виконавчої дирекції (а.с.100).
На виконання даного наказу 26 та 27 жовтня 2017 року працівників виконавчої дирекції Фонду під особистий підпис було попереджено про зміни в організації виробництва і праці з 1 січня 2018 року. Оформлення повідомлення про зміни в організації виробництва і праці відбувалося шляхом проставлення особистого підпису працівниками у відповідній графі навпроти свого прізвища та назви посади відповідного структурного підрозділу Виконавчої дирекції Фонду.
У зв'язку зі скороченням штату працівників Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України попередила ОСОБА_1 про наступне вивільнення 26 жовтня 2017 року, що засвідчено її особистим підписом (а. с. 108).
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Верховний Суд України, розглянувши цивільну справу №6-40цс15, сформулював правову позицію, згідно з якою власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
У судовому засіданні було встановлено, що в період з 26 жовтня 2017 року (дата попередження позивача про наступне вивільнення) до 29 грудня 2017 року (день звільнення з роботи ОСОБА_1) у штаті відповідача були вакантними сім посад:
-заступника директора виконавчої дирекції Фонду;
-директора департаменту юридичної роботи;
-заступника начальника відділу договірної роботи департаменту юридичної роботи (звільнений з посади 29.12.2017 за власним бажанням);
-головного спеціаліста відділу правового забезпечення представництва Фонду департаменту юридичної роботи;
-головного спеціаліста нормативно-правового відділу департаменту юридичної роботи;
-головного спеціаліста відділу внутрішнього та зовнішнього аудиту департаменту аудиту;
-головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення управління організаційної роботи (довідка від 19.02.2018 №79-07, а.с. 117).
З позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що однією з підстав для її поновлення на роботі ОСОБА_1 вважає порушення відповідачем обов'язку запропонувати їй одну з п'яти посад, які були вакантними протягом періоду з 26 жовтня 2017 року по 29 грудня 2017 року, - всіх, крім посад заступника директора виконавчої дирекції Фонду та директора департаменту юридичної роботи, а також порушення обов'язку запропонувати їй посаду з 1 січня 2018 року у новоствореному Департаменті фінансово-економічної діяльності, бухгалтерського обліку та консолідованої звітності Виконавчої дирекції Фонду.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 10.09.2010 закінчила Державну академію статистики, обліку і аудиту України та здобула кваліфікацію бакалавра з обліку і аудиту; 01.06.2012 закінчила Національну академію статистики, обліку і аудиту України та здобула кваліфікацію магістра з обліку і аудиту.
Згідно відомостей трудової книжки, ОСОБА_1 до роботи у виконавчій дирекції мала досвід бухгалтерської роботи 1 рік 10 місяців 17 днів. Безперервний стаж роботи ОСОБА_1 в Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його правонаступнику - Фонді соціального страхування України на дату звільнення становив 2 роки 18 днів.
Що стосується семи посад, які були вакантними впродовж 2 місяців до звільнення ОСОБА_1, то жодна з них не могла бути запропонована ОСОБА_1 у зв'язку з наступним.
Посада заступника директора виконавчої дирекції Фонду не могла бути запропонована ОСОБА_1, оскільки на дану посаду призначається особа Правлінням фонду, а відтак пропонування даної посади виходить за межі компетенції Виконавчої дирекції.
Посада директора департаменту юридичної роботи вимагає наявність освітньо-кваліфікаційного рівня магістра, спеціаліста і стаж роботи за фахом не менше 5 років.
Посада заступника начальника відділу договірної роботи департаменту юридичної роботи передбачає наявність освітньо-кваліфікаційного рівня магістра, спеціаліста і стаж роботи у сфері договірного права, забезпечення господарської діяльності не менше 2 роки, або на посадах керівника юридичного підрозділу не менше 1 рік.
Посада головного спеціаліста відділу правового забезпечення представництва Фонду департаменту юридичної роботи передбачає наявність стажу претензійно-позовної роботи не менше 2 років, наявність посвідчення адвоката та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Посада головного спеціаліста нормативно-правового відділу департаменту юридичної роботи передбачає наявність юридичної освіти та освітньо-кваліфікаційного рівня магістра, спеціаліста за спеціальністю «Правознавство» і стаж роботи нормотворчої діяльності, систематизації та моніторингу законодавства не менше 2 років.
Посада головного спеціаліста відділу внутрішнього та зовнішнього аудиту департаменту аудиту передбачає наявність повної вищої освіти за кваліфікацією «облік і аудит» та стаж бухгалтерської роботи не менше 3 років.
Посада головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення управління організаційної роботи передбачає наявність освіти за напрямком «адміністративний менеджмент» (Довідка від 18.09.2018 №267-07).
Зважаючи на те, що для жодної з семи вакантних посад ОСОБА_1 не мала або ж відповідної освіти, або ж достатнього стажу бухгалтерської роботи, відповідач правомірно не запропонував останній жодну з вакантних посад у Виконавчій дирекції.
Також зважаючи на те, що відповідної посади не було у новоствореному Департаменті фінансово-економічної діяльності, бухгалтерського обліку та консолідованої звітності, відповідач не міг запропонувати посаду ОСОБА_1 у Департаменті (Довідка від 18.09.2018 №267-07) (а.с.191-195).
Що стосується переважного права на залишення на роботі, слід зазначити наступне.
За приписами ч. 1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці
Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у ч. 2 ст. 42 КЗпП України.
За змістом ст. 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловлені Верховним Судом у постанові від 16 січня 2018 року у справі №519/161/16-ц).
Зважаючи на відсутність працівників, які б продовжували роботу на посаді, яку займала ОСОБА_1, у суду відсутні підстави для оцінки переважного права позивача на залишення на роботі.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і п. 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Разом з тим встановлено, що ОСОБА_1 не була членом профспілки працівників Виконавчої дирекції Фонду (а.с.119), а відтак така підстава для її поновлення на роботі, як відсутність згоди профспілкового органу на її звільнення, не є такою, що дає підґрунтя для твердження про недотримання процедури отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 та необхідність її поновлення на посаді.
За таких обставин, доводи позивача про незаконність її звільнення не знайшли свого доведення в матеріалах справи, а відтак, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволенні судом.
Такого висновку суду не спростовують твердження позивачки та її представника про те, що вона не була повідомлена про майбутнє звільнення, а 26.10.2017 року ставила свій підпис у табличках, які не можливо було ідентифікувати як Додаток до наказу №603 «Про зміни в організації виробництва і праці» від 26 жовтня 2017 року.
Законодавством не встановлено форму оформлення попередження працівників про наступне вивільнення. Попередження має бути зроблено у такий спосіб, щоб у разі спору, роботодавець міг документально підтвердити факт попередження особи під її особистий підпис.
При цьому, у судовому засіданні ОСОБА_1 особисто повідомила, що працівників її відділу збирали та повідомляли про заплановане скорочення та зміну оплати праці, про що вона особисто поставила свій підпис. До такого повідомлення вона не поставилася серйозно, оскільки влітку 2017 року вже повідомлялася про заплановану реорганізацію, однак 1 серпня 2017 року була переведена з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Фонду соціального страхування України.
Посилання на ті обставини, що її не було повідомлено, що саме її буде звільнено з 29.12.2017 року, не спростовують того факту, що роботодавець виконав свій обов'язок повідомити про заплановані зміни в організації та оплаті праці. Повідомивши про заплановані зміни та скорочення штату, роботодавець правомірно впродовж 2 місяців визначався з особами, які продовжать роботу після скорочення штату, та які підлягатимуть вивільненню у зв'язку з відсутністю необхідного рівня освіти, кваліфікації чи стажу.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на рахунок держави, а витрати на правову допомогу не компенсуються відповідачем у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
З огляду на вищенаведене, відповідно до ст. ст. 21, 40, 42, 43, 49-2 Кодексу законів про працю України, та, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, третя особа ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2018 року.
Суддя Т. В. Войтенко