Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 344/2517/17
провадження № 61-34425св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року у складі суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Матківського Р. Й.
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 лютого 2012 року є власником 1/3частини квартири АДРЕСА_1, інші 2/3 частин вказаної квартири належать на праві власності відповідачу ОСОБА_5, яка протягом останніх двох років перешкоджає їй у користуванні власністю, а саме змінила замки на вхідних дверях, ключі від яких добровільно надати відмовляється, не сплачує комунальні послуги, що призвело до виникнення заборгованості та відключення газу.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просила зобов'язати відповідача усунути перешкоди користування жилим приміщенням, а саме 1/3 частиною квартири АДРЕСА_1 та надати їй дублікат ключів від вхідних дверей вказаної квартири.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 не доведено порушення її прав відповідачем, з урахуванням того, що вона спірною квартирою не користувалася, порядок користування квартирою між сторонами не встановлювався.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2017 року скасовано, позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та передати ОСОБА_4 ключі від вхідних дверей вказаної квартири.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не допускає позивача до спірної квартири, 1/3 частина якої належить позивачу на праві власності, не надає ключі від вхідних дверей, що свідчить про створення перешкод у користуванні позивачем своєю власністю, а тому у відповідності до статті 391 ЦК Українивласник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
30 жовтня 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив хибні висновки, які не відповідають матеріалам та обставинам справи, відповідач не чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою, оскільки сама в ній не проживає з червня 2015 року.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу № 344/2517/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та матеріали касаційного провадження 04 червня 2018 передано до Верховного Суду.
Сторони у справі не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Установлено, що позивач ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 лютого 2012 року є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, іншим власником 2/3 частин вказаної квартири є відповідач ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 грудня 2015 року. Порядок користування вказаною квартирою між сторонами не визначено.
Статтею 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 13 Конституції Українивласність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення цих норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.
Частиною першою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Згідно висновку дільничного інспектора Івано-Франківського МВ УМВС від 04 серпня 2015 року ОСОБА_5 чинить перешкоди ОСОБА_4 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, змінила замки на вхідних дверях і не допускає позивача до квартири.
ОСОБА_5 не скористалася наданим апеляційним судом часом для мирного врегулювання даного спору й добровільно ключі від вхідних дверей спірної квартири не надала позивачу.
Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не допускає позивача до спірної квартира, 1/3 частини якої належить позивачу на праві власності, змінила замки на вхідних дверях, що свідчить про створення перешкод у користуванні позивачем своєю власністю, а тому відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд зробив хибні висновки, які не відповідають матеріалам та обставинам справи, відповідач не чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою, оскільки сама в ній не проживає з червня 2015 року, не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, оскільки висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04)
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
Г.І. Усик