Постанова
Іменем України
22 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 344/7628/15-ц
провадження № 61-28521 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»;
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5;
представники ОСОБА_5: ОСОБА_6, ОСОБА_7;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Максюти І. Ю., Василишин Л. В., Пнівчук О. В., від 04 серпня 2017 року та додаткове рішення апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Максюти І. Ю., Василишин Л. В., Пнівчук О. В., від 04 серпня 2017 року,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 07 вересня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 55 677 доларів США на термін до 07 вересня 2037 року зі сплатою 11,30 % річних.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, відповідно до пункту 1.4. якого позичальник та поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 21 квітня 2015 року становить 46 355 доларів 55 центів США, з яких: 43 304 доларів 20 центів США - кредитна заборгованість, 3 051 доларів 35 центів США - заборгованість за процентами, а також заборгованість зі сплати пені за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів у розмірі 13 299 грн 45 коп., з яких: 4 922 грн 46 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту, 8 376 грн 99 коп. - пеня за прострочення сплати процентів.
Посилаючись на викладене, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути з солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість.
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Домбровської Г. В. від 19 квітня 2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 07 вересня 2007 року у розмірі 46 355 доларів 55 центів США, еквівалент суми в національній валюті станом на момент ухвалення рішення 1 031 614 грн 35 коп., з яких: 43 304 доларів 20 центів США - заборгованість за кредитом, 3 051 доларів 35 центів США - заборгованість за процентами, а також 4 922 грн 46 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту та 8 376 грн 99 коп. - пеня за прострочення сплати процентів, а всього на суму 1 044 9313 грн 80 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, а відповідачами не спростовано факту неналежного виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 07 вересня 2007 року, як і не спростовано розрахунку банку, на який він посилається в обґрунтування розміру заборгованості. При цьому суд дійшов висновку про стягнення суми заборгованості з позичальника та з поручителя у солідарному порядку.
Справа в апеляційному порядку переглядалася неодноразово.
Останнім рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 07 вересня 2007 року станом на 21 квітня 2015 року у розмірі 46 355 доларів 55 центів США, з яких: 43 304 доларів 20 центів США - заборгованість за кредитом, 3 051 доларів 35 центів США - заборгованість за процентами, а також заборгованість зі сплати пені за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів у розмірі 13 299 грн 45 коп., з яких: 4 922 грн 46 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту та 8 376 грн 99 коп. - пеня за прострочення сплати процентів. У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_5 відмовлено.
Додатковим рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 7 574 грн 40 коп. сплаченого судового збору. Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_5 4 019 грн 41 коп. сплаченого судового збору.
Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, апеляційний суд виходив із того, що остання, як позичальник, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, допустила заборгованість, розмір якої судом визначено відповідно до умов договору та вимог закону. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову банку до ОСОБА_5, як поручителя, оскільки обсяг її відповідальності за кредитним договором збільшився внаслідок підвищення позивачем без її згоди процентної ставки за кредитним договором, що згідно з вимогами частини першої статті 559 ЦК України є підставою для визнання поруки припиненою. За наслідками такого вирішення спору у додатковому рішенні апеляційний суд вирішив питання розподілу судових витрат.
У касаційних скаргах, поданих у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду та додаткове рішення цього ж суду в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_5 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про збільшення обсягу відповідальності поручителя, у зв'язку із чим безпідставно застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 559 ЦК України. Додатковою угодою до кредитного договору, умовами якої суд вважав було збільшено обсяг відповідальності поручителя, було укладено в один день із кредитним договором та договором поруки, тобто 07 вересня 2007 року. Цією додатковою угодою було доповнено кредитний договору пунктом 5.2 кредитного договору, яким лише деталізовано можливе збільшення відсоткової ставки шляхом визначення конкретного розміру такого збільшення у разі настання передбачених договором обставин. Тобто внесеними змінами до кредитного договору не збільшино обсяг відповідальності поручителя, а лише встановлено межі можливого збільшення у разі настання передбачених договором обставин. Таким чином висновок апеляційного суду про те, що укладанням додаткової угоди до кредитного договору від 07 вересня 2007 року було збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди є помилковим. Також зазначається, що не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя у майбутньому без його згоди, якщо в договорі передбачено таке збільшення без додаткового повідомлення поручителя.
Доводи касаційної скарги щодо незгоди із додатковим рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року, яким вирішено питання розподілу судових витрат між сторонами, в основному зводяться до помилковості висновків суду в основному рішенні, яким відмовлено банку у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5, як поручителя, за кредитним договором від 07 вересня 2007 року.
Рішення апеляційного суду в частині вирішення позову до ОСОБА_4 не оскаржується, а тому в силу статті 400 ЦПК України в цій частині у касаційному порядку не переглядається.
У жовтні 2017 року ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк», в якому зазначала, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційних скарг - безпідставними. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання поручителя ОСОБА_5 є припиненим в цілому у зв'язку із збільшенням без її згоди зобов'язань за кредитним договором внаслідок застосуванням банком в односторонньому порядку збільшення процентної ставки на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Банк всупереч пункту 2.1. договору поруки додаткову угоду до кредитного договору ОСОБА_5 на візування не надавав і на її адресу не направляв. Отже, згода поручителя на внесення змін і доповнень до кредитного договору позивачем отримана у встановленому законом порядку не була, це питання банк із поручителем взагалі не погоджував. Таким чином, висновок суд про те, що зобов'язання ОСОБА_5, як поручителя, перед банком є припиненими в цілому у зв'язку із збільшенням її зобов'язань за кредитним договором через підвищення позивачем процентної ставки без її згоди є правильним та обґрунтованим.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Судами встановлено, що згідно з пунктом 1.1. договору поруки від 07 вересня 2007 року (т 1, а. с. 22-23), укладеного з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту (т 1, а. с. 6-12), ОСОБА_5 поручилась перед банком відповідати за невиконання боржником усіх його зобов'язань перед кредитором, що вникли з кредитного договору від 07 вересня 2007 року, укладеного між кредитором та боржником, у повному обсязі як існуючих у теперішній час, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому.
Згідно з пунктом 2.1. договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя.
07 вересня 2007 року між банком і ОСОБА_4 укладено додаткову угоду про внесення змін та доповнень № 1 до вказаного вище договору про надання споживчого кредиту (т 1, а. с. 21), згідно з якою пункт 5.2. договору про надання споживчого кредиту доповнено положеннями, що у разі порушення позичальником кредитної дисципліни або документально підтвердженого погіршення фінансового стану позичальника процентна ставка за користування кредитним коштами встановлюється у розмірі подвійної процентної ставки, тобто 22,6 %. При цьому згідно з пунктом 1.3.1. основного кредитного договору розмір процентної ставки становив 11,30 % і саме такі умови договору погоджувалася забезпечувати поручитель.
Доказів про те, що ОСОБА_5була повідомлена про укладення 07 вересня 2007 року вказаної угоди та надала свою згоду на підвищення процентної ставки, позивачем не надано.
Посилання касаційної скарги на те, що по суті вносились технічні зміни до основного договору без реального збільшення обсягу відповідальності поручителя спростовуються вищенаведеним.
Доводи касаційної скарги про те, що не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди, якщо передбачено, що такого додаткового повідомлення не потрібно на майбутнє, з посиланням на певні правові позиції Верховного Суду України, є безпідставними, оскільки у постанові Верховного Суджу України № 6-3176цс15 від 12 лютого 2016 року наявні інші фактичні обставини. Натомість, у пункті 11 договору поруки не зазначено про те, що збільшення у майбутньому обсягу відповідальності поручителя здійснюється без його повідомлення, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеного у постанові № 6-100цс12 від 26 вересня 2012 року.
За таких обставин апеляційний суд, виконавши вимоги частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано виходив із того, що сторони кредитного договору змінили умови договору зі збільшенням об'єму відповідальності без згоди поручителя за відсутності у договорі вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року та додаткове рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк