Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 133/2524/16-ц
провадження № 61-30672св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Козятинська міська рада Вінницької області, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 01 листопада 2017 року у складі суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Шемети Т. М.,
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Козятинської міської ради Вінницької області, ОСОБА_5 про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що він з 1977 року є власником житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований на земельній ділянці, площею 1220 кв. м та знаходиться по АДРЕСА_1.
Позивач зазначає, що з 1977 року вінкористується присадибною земельною ділянкою, площею 1 220 кв. м та добросовісно сплачував за неї земельний податок.
Рішенням 8 сесії 7 скликання від 15липня 2016 року № 315-УН «Про надання дозволу гр. ОСОБА_4 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» Козятинська міська рада надала йому дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 1 000 кв. м та для ведення особистого селянського господарства, площею - 220 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 з подальшою її передачею у власність.
Під час розроблення відповідної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з'ясувалося, що його сусід ОСОБА_6, житель АДРЕСА_2, незаконно приватизував частину земельної ділянки, площею 178 кв. м, яку він придбав разом з будинком.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд визнати недійсним рішення 2 сесії 6 скликання Козятинської міської ради Вінницької області № 30-VI від 13 грудня 2010 року «Про передачу у власність та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 778 кв. м та державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,0778 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за цією ж адресою з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним рішення 2 сесії 6 скликання Козятинської міської ради Вінницької області № 30-VI від 13 грудня 2010 року «Про передачу у власність та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянам» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_2, загальною площею 778 кв. м; визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданий на ім'я ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею - 0,0778 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Вирішено питання про розподіл судових витрат. В позові до ОСОБА_5 відмовлено.
Судове рішення першої інстанції мотивоване тим, що рішення 2 сесії 6 скликання Козятинської міської ради Вінницької області № 30-VI від 13 грудня 2010 року «Про передачу у власність та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянам», в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_2, загальною площею 778 кв. м є протиправним та таким, що порушує право позивача щодо володіння та користування належною йому земельною ділянкою, яку він придбав разом з житловим будинком та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що державний акт на право власності на земельну ділянку було видано спадкодавцю відповідача - ОСОБА_5 саме із-за прийняття Козятинською міською радою Вінницької області неправомірного рішення.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 вересня 2017 рокускасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що позивач на законних підставах користується земельною ділянкою площею 1 220 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_2 Вінницької області, а також не доведено того, що саме відповідач самовільно захопив належну позивачу частину земельної ділянки, не зазначив, яка саме частина земельної ділянки була незаконно приватизована відповідачем, місце розташування вказаної земельної ділянки.
У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована доводами наведеними у позовній заяві, а також тим, що на його думку рішення апеляційного суду не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справа № 133/2524/16-ц за позовом ОСОБА_4 до Козятинської міської ради Вінницької області, ОСОБА_5 про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку та матеріали касаційного провадження 29 травня 2018 року передані до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи у Верховному суді відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Суди встановили, що 23 серпня 1977 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_4 придбав житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, жилою площею 28,70 кв. м, розташований на земельній ділянці, площею 1 220 кв. м.
12 лютого 2007 року ОСОБА_4 зареєстрував право власності на вказане домоволодіння в Вінницькому обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації.
Рішенням 8 сесії 7 скликання від 15липня 2016 року № 315-УН «Про надання дозволу гр. ОСОБА_4 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» надано позивачу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 1 000 кв. м та для ведення особистого селянського господарства, площею 220 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 з подальшою її передачею у власність.
Разом з тим, відповідно до рішення 32 сесії 5 скликання Козятинської міської ради Вінницької області від 03 листопада 2009 року № 1718-V «Про надання дозволів на виготовлення технічної документації земельних ділянок громадянам» ОСОБА_6 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянам України для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2, орієнтовною площею 600 кв. м.
Рішенням 2 сесії 6 скликання Козятинської міської ради Вінницької області від 13 грудня 2010 № 30-VІ «Про передачу у власність та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянам» ОСОБА_6 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передано останньому у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 778 кв. м.
В подальшому, на підставі вказаного рішення ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 лютого 2011 року серії НОМЕР_3, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,0778 га з цільовим призначеннм для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 є його дочка ОСОБА_5, яка прийняла спадщину в установленному законом порядку.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_4 посилався на те, що Козятинська міська рада Вінницької області безпідставно та протиправно прийняла рішення щодо передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки, площею 178 кв. м, яка була і знаходиться у користуванні позивача, чим порушив його право щодо володіння, користування чи розпорядження належною йому земельною ділянкою.
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що раніше були надані їм у користування.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений частинами шостою - дев'ятою статті 118 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Згідно пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно із частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у власності позивача з 1977 року перебуває житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 1 220 кв. м за адресою: АДРЕСА_2.
Судом також установлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували, що позивачу було виділено земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд або надано у володіння чи користування земельну ділянку площею 1 220 кв. м.
Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами, кожна сторона повинна довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Статтею 60 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, обґрунтовано виходив із недоведеності позову, оскільки позивачем не надано належних та достовірних доказів того, що ОСОБА_6 приватизував земельну ділянку площею 0,0778 га, розташовану по АДРЕСА_2, частина якої , а саме 178 кв. м належить позивачу.
Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що він придбав житловий будинок по АДРЕСА_1 який розташований на земельній ділянці, площею 1 220 кв. м, а його сусід ОСОБА_6 придбав житловий будинок по АДРЕСА_2 розташований на земельній ділянці, площею 600 кв. м, однак державний акт на право власності на земельну ділянку отримав на земельну ділянку площею 0,0778 га, що на 178 кв. м більше, не свідчать про те, що земельна ділянка ОСОБА_6 збільшилась за рахунок земельної ділянки на якій розташований житловий будинок ОСОБА_4
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані апеляційним судом.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалене у справі судове рішення без змін.
З урахуванням того, що касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 01 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик