Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 381/241/17
провадження № 61-33574св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року у складі судді-головуючого Осаулової Н. А. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року у складі суддів: Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц., Сушко Л. П.,
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що 08 червня 2016 року відповідач отримала у неї в борг кошти в розмірі 1 тис. дол. США й зобов'язалася повертати суму боргу щомісячно по 100 дол. США, починаючи з 10 липня 2016 року до 10 квітня 2017 року. На підтвердження факту одержання коштів ОСОБА_5 власноруч написала розписку, проте свої зобов'язання не виконала та у визначені строки суму позики не повернула. Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за договором позики в розмірі 27 491 грн, що згідно курсу Національного банку України станом на дату пред'явлення позову еквівалентно 1 тис. дол. США.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики в розмірі 27 491 грн. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконала зобов'язання щодо повернення суми боргу за розпискою від 08 червня 2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що судом першої інстанції повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права придотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.
07 серпня 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано те, що позикодавець був роботодавцем боржника, за домовленістю сторін, сума боргу мала повертатися шляхом утримання коштів із заробітної плати щомісяця, й саме таким чином було повернуто частину боргу, решту відповідач мала намір повернути отримавши розрахунок при звільненні.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
04 червня 2018 року вищевказану справу передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі статтею 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК Україниповинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Судами встановлено, що згідно з розпискою від 08 червня 2016 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 для власних потреб 1 тис. дол. США та зобов'язалася повертати суму боргу щомісячними платежами по 100 дол. США протягом десяти місяців, починаючи з 10 липня 2016 року до 10 квітня 2017 року.
Статтею 526 ЦК України установлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України).
Установлено, що ОСОБА_5 своїх зобов'язань щодо своєчасного й повного повернення суми боргу за розпискою від 08 червня 2016 року не виконала, отримані кошти ОСОБА_4 не повернула.
За вказаних обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, виявивши справжню правову природу укладеного між сторонами 08 червня 2016 року договору позики, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність заявлених позовних вимог.
Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
За наведених обставин доводи касаційної скарги щодо неврахування судами того, що позикодавець був роботодавцем боржника, та за домовленістю сторін, сума боргу мала повертатися шляхом утримання коштів із заробітної плати щомісяця, й саме таким чином було повернуто частину боргу, решту відповідач мала намір повернути отримавши розрахунок при звільненні, не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання оскаржуваних рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року та ухвали апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року, у зв'язку із залишенням судових рішень без змін необхідно поновити їх виконання.
Крім того, у зв'язку з тим, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року було відстрочено ОСОБА_5 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, то з ОСОБА_5 необхідно стягнути в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 280 грн.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2017 року.
Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
Г.І. Усик