Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 306/999/17
провадження № 61-3497св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, Солочинська сільська рада Свалявського району Закарпатської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року у складі суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Кондора Р. Ю.,
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, ОСОБА_5 про визнання права власності на самочинне будівництво.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що його батьку ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2006 року на праві власності належить земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку площею 0,25 га, що розташована в АДРЕСА_1, на якій ним у період з 2014 року до 2017 рік здійснено самочинне будівництво жилого будинку.
Посилаючись на те, що при здійсненні самочинного будівництва ним не було порушено чинних будівельних норм і правил, права інших осіб, а власник земельної ділянки, на якій здійснено таке будівництво не має претензій до нього, ОСОБА_4 просив визнати за ним в порядку вимог статей 375, 376 ЦК України право власності на жилий будинок без номера у селі Солочин Свалявського району Закарпатської області.
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2017 року у складі головуючого-судді Ганчак Л. Ф. позов задоволено. Визнано право власності на жилий будинок без номера, що розташований в АДРЕСА_1 за ОСОБА_4
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем при здійсненні самочинного будівництва жилого будинку не порушено права інших осіб, дотримано будівельні норми і правила, власник земельної ділянки, на якій здійснено будівництво не заперечує проти визнання за ним права власності на жилий будинок, а відтак позов підлягає задоволенню на підставі частини третьої статті 376 ЦК України.
Вказане рішення суду першої інстанції, оскаржило в апеляційному порядку товариство з обмеженою відповідальністю «Маргіт» (далі - ТОВ «Маргіт»), яке не брало участі у справі.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Маргіт» задоволено. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем у порушенні вимог чинного законодавства будівництво спірного жилого будинку здійснено на земельній ділянці, яка розташована в межах площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення Голубського родовища свердловини № 7-ГП, проте не отримано жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, таке будівництво здійснено з істотними порушеннями санітарних та екологічних норм, що унеможливлює визнання права власності на нього на підставі статті 376 ЦК України.
22 січня 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка на якій здійснено будівництво спірного жилого будинку, й яка виділена у власність його батька ОСОБА_5 у встановленому законом порядку, не відноситься до земель оздоровчого призначення, виділена у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, а відтак самочинним будівництвом права ТОВ «Маргіт» порушені не були. Крім того, втручання у мирне володіння своїм майном протиріч практиці Європейського суду з прав людини.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
08 травня 2018 року ТОВ «Маргіт» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, зазначаючи, що апеляційний суд повно, всебічно та об'єктивно з'ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права й відповідно ухвалив законне та справедливе рішення.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частинами першою та другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до частини третьої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй виділена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.
Разом з тим, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
Судом встановлено, що на підставі державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 23 жовтня 2006 року, батьку позивача ОСОБА_5 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_2, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1.
На вказаній земельній ділянці знаходиться, належний на праві власності ОСОБА_5 жилий будинок загальною площею 272,9 кв. м, а також самочинно зведений позивачем житловий будинок, загальною площею 230,4 кв. м.
ТОВ «Маргіт» 01 березня 2002 року отримало спеціальний дозвіл на користування надрами - ліцензію № 2651, а саме на видобування мінеральних лікувально-столових вод для промислового розливу та мінеральних лікувальних вод для внутрішнього застосування у лікувальних цілях ділянки «Маргіт-1» (свердловина №7-ГП), ділянки «Маргіт-2» (свердловина №9-Р) Голубинського родовища, що розташоване в селі Солочин урочище «Біласовиця» Свалявського району Закарпатської області, строком до 01 березня 2032 року.
Відповідно до протоколу Державної комісії України по запасах корисних копалин № 1392 від 14 листопада 2007 року свердловини № 7-ГП, № 9-Р, що розташовані на ділянках «Маргіт-1» та «Маргіт-2», знаходяться в межах другої зони санітарної охорони і гірничо-санітарного округу курорту «Поляна», які встановлено Постановою Ради Міністрів УРСР № 282 від 20 червня 1973 року. Границі ділянок «Маргіт-1» та «Маргіт-2» Голубинського родовища визначені у межах другого поясу зони санітарної охорони кожної з експлуатаційних свердловин та розділені між собою руслом річки Піня. Відповідні межі площ залягання корисних копалин (формування мінеральної води) Голубинського родовища свердловин № 7-ГП та № 9-Р водозабірних ділянок «Маргіт-1» та «Маргіт-2» винесено в натурі, що підтверджується актом Державного підприємства «Закарпатгеодезцентр» від 04 грудня 2014 року.
Земельна ділянка в АДРЕСА_1, площею 0, 25 га з кадастровим номером НОМЕР_2, на якій позивачем здійснено самочинне будівництво жилого будинку, розташована у межах площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення Голубинського родовища свердловини № 7-ГП.
Постановою Кабінету Міністрів України № 827 від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» мінеральні підземні води (лікувальні, лікувально-столові, природні столові) віднесено до переліку корисних копалин загальнодержавного значення.
Статтею 93 ВК України встановлено, що з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму (частина перша). Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології (частина друга). Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Рішенням обласного виконавчого комітету Закарпатської обласної ради № 27 від 22 січня 1973 року, затвердженим ПостановоюРади Міністрів УРСР № 282 від 20 червня 1973 року (чинною на час виникнення спірних правовідносин та до теперішнього часу), з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування та бактеріального забруднення, були встановлені межі округу і зон гірничо-санітарної охорони санаторіїв «Поляна», «Сонячне Закарпаття», «Квітка Полонини».
Частинами першою та другою статті 58 КпН України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено заборону проектування та будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів без попередньо геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. При цьому повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин.
Згідно з пунктами 1, 2 і 6 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 33 від 17 січня 1995 року, встановлено єдиний порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення і є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій та громадян, як здійснюють проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів на території України. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення (надалі - забудова), а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускається тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальним геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду на основі спеціальних дозволів, що видаються відповідними радами народних депутатів, на території яких знаходяться ці корисні копалини. Погоджені матеріали та заяву про надання спеціального дозволу на забудову розглядають у місячний термін відповідні ради народних депутатів та повідомляють заявника, інші заінтересовані підприємства, установи та організації про своє рішення. Наявність спеціального дозволу посвідчується на копії топографічного плану відміткою у вигляді дозвільного напису за формою згідно з додатком. Дозвіл на забудову реєструється відповідно до чинного законодавства.
Отже, чинним законодавством встановлено обов'язковість погодження проектування і забудови земельних ділянок, що розташовані у межах залягання Голубинського родовища мінеральних вод (у межах залягання корисних копалин загальнодержавного значення), з територіальним геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, яке необхідно отримати до початку будівництва на земельних ділянках, які розташовані в межах площ залягання корисних копалин.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року справа 6-427цс15.
Таким чином, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач у порушення вищенаведених правових норм здійснив самочинне будівництво жилого будинку без жодного погодження (дозволу) територіального геологічного підприємства та органу державного гірничого нагляду, й відповідно таке будівництво здійснено з істотними порушеннями санітарних та екологічних норм, що порушує законні права ТОВ «Маргіт», як користувача надр, від передчасного забруднення Голубинського родовища, які виникли в силу вимог частини четвертої статті 24 КпН України з моменту отримання ліцензії (спеціального дозволу) на користування надрами, та унеможливлює визнання за ОСОБА_4 право власності на самочинне будівництво в порядку статті 376 ЦК України.
Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу можна позбавити її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності слід дотримуватися справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Також ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року).
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
За вказаних обставин є безпідставними доводи касаційної скарги щодо неправомірного, без дотримання практики ЕСПЛ, позбавлення батька позивача - відповідача у справі ОСОБА_5 права власності, втручання у його право на мирне володіння належною йому земельною ділянкою.
Питання щодо правомірності набуття права власності, користування, володіння ОСОБА_5 земельною ділянкою при вирішення даного спору не вирішувалося.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права. У силу вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
Г.І. Усик