24 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа №439/397/17
Провадження № 51-657км17
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні №12016140160000242 від 10 квітня 2016 року щодо
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Гримайлів Гусятинського району Тернопільської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
звільненого від кримінальної відповідальності, за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2017 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження закрито.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 , обіймаючи посаду лікаря - анестезіолога, 10 квітня 2016 року близько 06 год.10 хв., перебуваючи на чергуванні як лікар - анестезіолог анестезіолого - реанімаційного відділення Бродівської центральної районної лікарні, що знаходиться в м. Броди на вул. Юридика, 22, надавав спеціалізовану медичну допомогу у анестезіолого - реанімаційному відділенні неповнолітньому ОСОБА_7 . В результаті неналежного ним виконання своїх професійних обов'язків та внаслідок недбалого до них ставлення, володіючи при цьому достатнім кваліфікаційним рівнем, однак не використавши ці знання та навички при наданні адекватної медичної допомоги, всупереч загальноприйнятій техніці катетеризації підключичних судин недбало провів медичну маніпуляцію - пункцію лівої підключичної вени ін'єкційною голкою для встановлення катетера, що спричинило тяжкі наслідки для неповнолітнього ОСОБА_7 , а саме його смерть, яку констатовано 10 квітня 2016 року о 08 год. 50 хв. у відділенні анестезіології - реанімації Бродівської ЦРЛ.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 жовтня 2017 року зазначену ухвалу місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вказаних судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ототожнив примирення та відшкодування шкоди, що не відповідає положенням ст. 46 КК, що судами залишено поза увагою наслідки вчиненого злочину, а саме смерть неповнолітньої особи, що судом при звільненні ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності не наведено мотивів, які б давали підстави зробити висновок про можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Вказується, також, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК, є немотивованою та необґрунтованою.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
У ч. 5 ст. 434-1 КПК України зазначено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що кримінальне провадження необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Предметом розгляду колегії суддів Верховного Суду є касаційна скарга прокурора на ухвали судів першої та апеляційної інстанції щодо звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.
Згідно з положеннями ст. 46 КК особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Отже, підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК містить два складових елементи, взятих у своїй єдності, а саме: 1) примирення особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, з потерпілим від цього злочину та 2) відшкодування зазначеною особою завданих нею збитків або усунення заподіяної шкоди.
Ухвалене рішення щодо ОСОБА_6 місцевий суд мотивував тим, що ОСОБА_6 вперше вчинив злочин, вчинений ним злочин є необережним середньої тяжкості, свою вину у вчиненому ОСОБА_6 визнав повністю, примирився з потерпілими та повністю відшкодував завдані збитки.
Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що особою вперше вчинено необережний злочин, особа примирилася з потерпілими та відшкодувала завдані потерпілим збитки, тобто наявні всі необхідні ознаки, передбачені ст. 46 КК.
Разом з тим, за обставин, викладених в ухвалі суду, вбачається, що наслідком злочинних дій ОСОБА_6 є смерть неповнолітньої особи. Це вимагає тлумачення положень ст. 46 КК у частині встановлення змісту слів «відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду» як обов'язкової умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з потерпілим. Зокрема, необхідно з'ясувати, чи можливе виконання цієї умови в разі, якщо злочином спричинено смерть потерпілого.
Так, позиція прокурора, який подав касаційну скаргу, зводиться до того, що в даному кримінальному провадженні заподіяна непоправна шкода у вигляді смерті потерпілого, а тому її неможливо ні усунути, ні відшкодувати завдані злочином збитки. На його думку, за змістом ст. 46 КК відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди - це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Однак об'єктом злочину, передбаченого ст. 140 КК є життя та здоров'я людини, встановлений порядок виконання медичним і фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків. Отже, з огляду на об'єкт злочину та його наслідки в даному випадку, які не мають матеріального виразу, визначити в цьому кримінальному провадженні розмір завданих збитків неможливо. Тому відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, та інших витрат слід розглядати в даному кримінальному провадженні лише як підставу, що пом'якшує покарання, а не як підставу для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Разом із тим, аналіз судової практики щодо застосування ст. 46 КК у випадках, коли злочином заподіяно смерть потерпілого, указує на те, що вона є неоднаковою з цього питання. Зокрема, з проаналізованих і вивчених 102 ухвал судів першої інстанції, які набрали законної сили, у семи судових рішеннях було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з мотивів, що завдана смертю шкода є невідворотною, а тому не може бути усунута або відшкодована. В інших випадках такі клопотання були задоволені.
Колегія суддів звертає також увагу на те, що тлумачення слів «відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду» як обов'язкової умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з потерпілим відповідно до ст. 46 КК досить тісно пов'язане з тлумаченням самого поняття «потерпілий», яке вживається в цій статті, оскільки кримінально-правове поняття потерпілого більш вузьке, ніж кримінально-процесуальне.
Так, у чинному КК потерпілим, як правило, називається особа, якій безпосередньо заподіяно чи може бути заподіяно шкоду, тобто безпосередня жертва злочину. Саме в такому розумінні поняття «потерпілий» вживається у шести статтях Загальної частини КК (статті 37, 38, 43, 66, 67, 76 КК) та п'ятдесяти двох статтях Особливої частини КК (статті 116, 121-123, 126, 127, 134-137, 142, 146, 149, 152-156, 185, 186, 189, 190, 206, 271-278, 280-283, 286-289, 303, 304, 308, 314, 321-2, 323, 326, 327, 355, 365, 410, 414, 415 КК). Лише в статтях 384 і 386 КК, які охороняють суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя, слово «потерпілий» указує не на безпосередню жертву злочину, на окремого процесуального суб'єкта (поряд із іншими процесуальними суб'єктами), при цьому у статті 384 КК «потерпілий» є суб'єктом злочину.
У той же час у кримінальному процесі потерпілим може бути визнана не лише, якій безосередньо злочином було завдано шкоду, але й інші особи. Так, згідно з положеннями ст. 55 КПК, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи потерпілим визнається одна чи кілька осіб з числа близьких родичів чи членів сім'ї загиблого.
Отже, якщо поняття «потерпілий» у статті 46 КК вживається у вузькому кримінально-правовому значенні (як безпосередня жертва злочину), а не учасника кримінального провадження (учасника кримінального процесу), то в разі вчинення злочинів, внаслідок яких настала смерть особи, це виключає можливість як досягнення примирення винного з таким потерпілим, так і відшкодування останньому будь-яких збитків.
На виключний характер правової проблеми указує не тільки існування різної судової практики, але й наявність різних позицій науковців щодо цього питання.
Наприклад, на думку доктора юридичних наук, професора ОСОБА_8 (яка частково знайшла своє відображення в позиції прокурора, який виклав відповідне обґрунтування у своїй касаційній скарзі), якщо внаслідок кримінального правопорушення сталася смерть особи, то права потерпілого можуть мати близькі родичі чи члени сім'ї такої особи. Проте з такими особами не може відбутись регламентоване ст. 46 КК примирення, адже вони не охоплюються кримінально-правовим поняттям потерпілого від злочину (цим поняттям мають охоплюватися лише такі фізичні особи, яким шкода внаслідок вчинення злочину заподіюється безпосередньо). Крім цього, заподіяна злочином шкода з погляду застосування ст. 46 має бути такою, що за своїм характером піддається відшкодуванню (усуненню). Заподіяна ж вбивством шкода має невідворотний характер, що унеможливлює звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - Київ: Дакор, 2018. - С. 136).
Разом з тим, існує і протилежна думка. Так, доктор юридичних наук, професор Ю. В. Баулін зазначає, що примирення може мати місце не із самим потерпілим, а з його представниками або особами, які мають права потерпілого. Зокрема, у справах про злочини невеликої тяжкості або необережні злочини середньої тяжкості, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, потерпілими практика визнає близького родича вбитого, з яким і може бути досягнуто примирення (Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . - Харків: Право, 2013. - Т. 1. - С. 183).
З огляду на викладене, на розгляд Великої Палати Верховного Суду мають бути поставлені наступні питання, які становлять виключну правову проблему при застосуванні положень ст. 46 КК у випадку вчинення злочинів, які мали наслідком смерть потерпілого:
1) кого слід розуміти під поняттям «потерпілий», яке вживається у ст. 46 КК - безпосередню жертву злочинного посягання або учасника кримінального провадження (кримінального процесу), у тому числі близьких родичів особи, яка загинула внаслідок злочину?
2) яким чином необхідно тлумачити поняття «відшкодування завданих збитків» та «усунення заподіяної шкоди» у контексті положень ст. 46 КК та чи можливе, з огляду на положення цієї статті, «відшкодування завданих збитків» чи «усунення заподіяної шкоди» у разі вчинення злочину, внаслідок якого настала смерть потерпілого?
Вирішення цієї проблеми матиме визначальне значення для формування єдиної судової практики щодо застосування ст. 46 КК.
Колегія суддів наголошує на тому, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Враховуючи наведене та керуючись ч. 5 ст. 434-1 КПК, у зв'язку з необхідністю формулювання фундаментальних підходів щодо тлумачення та застосування ст. 46 КК, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає за необхідне передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки дійшла висновку, що справа містить виключну правову проблему.
З цих підстав Суд ухвалив:
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3