Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 331/8965/15-ц
провадження № 61-11385св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Національний заповідник «Хортиця»,
третя особа - генеральний директор Національного заповідника «Хортиця» Остапенко Максим Анатолійович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 18 квітня 2016 року у складі судді Мінасова В. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Національного заповідника «Хортиця» (далі - НЗ «Хортиця»), третя особа - генеральний директор НЗ «Хотриця» Остапенко М. А., про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Вимоги обґрунтовував тим, що він перебував у трудових відносинах із НЗ «Хортиця».
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04 липня 2014 року його поновлено на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця».
15 вересня 2015 року він був попереджений про скорочення його посади, а 16 листопада 2015 року - звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вважав звільнення незаконним, оскільки роботодавець не отримав на це згоди профспілкової організації та не запропонував йому всіх наявних вакантних посад.
Просив визнати його звільнення згідно з наказом від 12 листопада 2015 року № 372-к незаконним, поновити його на посаді з оплатою праці за посадовим окладом головного інженера, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 тис. грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 18 квітня 2016 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суди виходили з того, що позивач був звільнений з роботи відповідно до вимог трудового законодавства.
До суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази про початок процедури скорочення штату в інженерно-господарському відділі та про реорганізацію підприємства. Станом на 01 липня 2015 року в штатному розписі вже була відсутня посада головного інженера, тобто ще до початку скорочення штату. Відповідач не звертався до профспілкового органу за згодою на його звільнення та не проводив із ним відповідних консультацій у тримісячний термін. Керівництво заповідника не пропонувало йому інших наявних посад. Крім того, суд не врахував, що він мав переважне право на залишення на роботі.
Від НЗ «Хортиця» надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлені наступні обставини.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04 липня 2014 року ОСОБА_3 було поновлено на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця».
Наказом від 14 вересня 2015 року № 296-к його попереджено про скорочення посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця».
15 вересня 2015 року під час ознайомлення із вказаним наказом ОСОБА_3 запропоновано посаду інженера І категорії інженерно-господарського відділу, від якої він відмовився, про що ним зроблено власноручний запис.
Наказом від 12 листопада 2015 року № 372-к ОСОБА_3 звільнено з посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця» з 16 листопада 2016 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Вважаючи таке звільнення незаконним, позивач подав до суду даний позов.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 18 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано звільнення ОСОБА_3 згідно з наказом від 12 листопада 2015 року № 372-к на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним.
Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця».
Стягнуто з НЗ «Хортиця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 73 082 грн 65 коп. (сума без відрахування податків і зборів) та грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 500 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що не було належним чином досліджено дотримання підприємством вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції працівнику інших наявних посад. Також апеляційний суд не з'ясував, чи надав згоду виборний орган первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору із ОСОБА_3 у порядку частини дев'ятої статті 43 КЗпП України.
При новому апеляційному розгляді суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, зокрема, зазначив, що НЗ «Хортиця» запропонував йому посаду інженера І категорії інженерно-господарського відділу, від якої він відмовився. Крім того, суд вказав, що лист голови Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» від 29 березня 2016 року про відмову у наданні згоди на звільнення позивача не є достатньо аргументованим і не містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.
Однак із висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись у повній мірі з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з вищезазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
На виконання вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець повинен запропонувати працівнику роботу: 1) яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, а за відсутності такої - будь-яку іншу; 2) яка існує на підприємстві у період з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 та від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15.
Наказом НЗ «Хортиця» від 01 березня 2011 року № 075/1-к ОСОБА_3 поновлено на роботі з 23 червня 2009 року на посаду головного інженера інженерно-господарського відділу на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 лютого 2011 року.
Разом із тим його не було поновлено на вказаній посаді через відсутність її в штатному розписі НЗ «Хортиця», затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 07 лютого 2011 року № 39/0/16-11.
Ознайомившись із наказом від 01 березня 2011 року, ОСОБА_3 в установленому законом порядку його не оскаржив, приступив до виконання своїх службових обов'язків.
Наказом відповідача НЗ «Хортиця» від 14 вересня 2015 року № 296-к позивача було попереджено про скорочення посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця».
Станом на 14 вересня 2015 року та на 16 листопада 2015 року згідно зі штатним розкладом у відділах, де є технічні працівники або інженерні посади, наявними були такі вакансії: інженер І категорії інженерно-господарського відділу - 1, прибиральниця службових приміщень - 2, технік І категорії відділу музейних комунікацій - 1, комірник - 1, водій легкового автомобіля - 1, робітник з благоустрою - 4, водій автобуса - 1.
Відповідно до кваліфікації та спеціальності ОСОБА_3 була запропонована лише посада інженера І категорії інженерно-господарського відділу, від якої він відмовився.
Зробивши висновок про те, що запропонувавши позивачеві лише одну вакантну посаду, роботодавець в повній мірі дотримався порядку, передбаченого частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, апеляційний суд не звернув уваги на наявність інших вищезазначених посад, які могли бути йому запропоновані, не дослідив, чи міг ОСОБА_3 виконувати іншу роботу, у зв'язку з чим передчасно та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Оскільки апеляційним судом були допущені вищезазначені порушення норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому постанова апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2017 року підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко В. І. Журавель
В. М. Коротун В. П. Курило