Постанова
Іменем України
12 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 761/36255/14-ц
провадження № 61-16777св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2015 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу.
В обґрунтування позову зазначив, що 15 листопада 2012 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик») укладений договір банківського вкладу Капітал у доларах США, відповідно до умов якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 у сумі 133 273,00 доларів США, зі сплатою 10 % річних, строком із 15 листопада 2012 року по 20 листопада 2013 року.
Цього ж дня банком грошові кошти в сумі 133 273,00 доларів США зараховано на його депозитний рахунок.
Починаючи з червня 2014 року він неодноразово звертався до банку за отриманням депозитних коштів, однак станом на 01 листопада 2014 року вклад за договором та нараховані проценти йому не повернуті.
Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просив стягнути з ПАТ «КБ «Хрещатик» заборгованість за договором банківського вкладу в розмірі 153 451,72 доларів США та штрафні санкції відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 501 192,65 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_4 за договором банківського вкладу від 15 листопада 2012 року грошові кошти за вкладом у розмірі 133 273,00 доларів США, заборгованість за нарахованими і несплаченими відсотками за період із 01 квітня по 20 листопада 2013 року у розмірі 5 197,26 доларів США, а також 3 % річних за період із 20 листопада 2013 року по 19 листопада 2014 року в розмірі 4 142,72 доларів США, а всього - 142 612,98 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 25 березня 2015 року становить 3 359 536,96 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором банківського вкладу, не повернув позивачу належні йому кошти, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. Крім того, з відповідача також підлягають стягненню штрафні санкції відповідно до вимог статті 625 ЦК України у вигляді 3 % річних від простроченої суми боргу.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що на момент ухвалення рішення місцевим судом - 25 березня 2015 року в банку не було введено тимчасову адміністрацію, а тому суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу саме з банку.
У березні 2018 року ПАТ «КБ «Хрещатик» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2015 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що висновок судів про то, що «висновок почеркознавчої експертизи Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 08 грудня 2014 року, проведений в рамках кримінального провадження є належним та допустимим доказом у цій справі», є таким, що суперечить обставинам справи та нормам процесуального права, оскільки будь-які дії, вчинені слідчим на стадії досудового розслідування, не можуть бути враховані судом як доказ, бо встановленні під час кримінального провадження обставини можуть використовуватися як доказ лише коли у справі постановлено вирок. Крім того, апеляційним судом не надано оцінку доказам, що виключають можливість стягнення з ПАТ «КБ «Хрещатик» коштів в іншій спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки на момент ухвалення апеляційним судом оскаржуваного рішення в банку запроваджено тимчасову адміністрацію.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що 15 листопада 2012 року між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладений договір банківського вкладу Капітал у доларах США, відповідно до умов якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 у сумі 133 273,00 доларів США, зі сплатою 10 % річних, строком із 15 листопада 2012 року по 20 листопада 2013 року.
Цього ж дня банком грошові кошти в сумі 133 273,00 доларів США зараховано на депозитний рахунок позивача.
21 листопада 2014 року ОСОБА_4 звернувся до ПАТ «КБ «Хрещатик» із письмовою заявою про видачу депозитного вкладу разом із нарахованими відсотками.
Доказів повернення ПАТ «КБ Хрещатик» позивачу суми банківського вкладу та нарахованих процентів за договором депозитного вкладу матеріали справи не містять, тобто відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість за договором.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно із частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Згідно із вимогами статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( частина перша статті 526 ЦК України).
Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач не повернув позивачу депозитні кошти у встановлений в договорі строк, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість за договором банківського вкладу, укладеного між сторонами у справі 15 листопада 2012 року.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач, крім іншого, просив стягнути штрафні санкції відповідно до вимог статті 625 ЦК України у вигляді 3 % річних від простроченої суми боргу.
Доводи відповідача про часткове повернення позивачу коштів за договором банківського вкладу є безпідставними, оскільки відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 17 травня 2016 року, проведеної на підставі ухвали суду апеляційної інстанції, підписи від імені ОСОБА_4, що містяться у графах «Підпис отримувача» у заяві на видачу готівки в сумі 29 408,00 доларів США від 01 квітня 2013 року № 97 за договором банківського вкладу № 1099/2012-222 від 15 листопада 2012 року, заяві на видачу готівки в сумі 52 335,98 доларів США від 08 травня 2013 року № 3,заяві на видачу готівки в сумі 39 193,42 доларів США від 01 червня 2013 року № 21, заяві на видачу готівки в сумі 29 408,00 доларів США від 20 листопада 2013 року № 698 за цим же договором банківського вкладу виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.
Враховуючи наведене, суди ухвалюючи оскаржувані рішення, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку про те, що відповідач не виконав взятих на себе за договором банківського вкладу зобов'язань, не повернув позивачу належні йому кошти, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України, при цьому визнали необґрунтованими доводи відповідача про повернення позивачу грошових коштів за договором, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на виконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року, якою скасовано рішення суду апеляційної інстанції у цій справі та направлено справу на новий апеляційний розгляд, суд апеляційної інстанції зазначив, що з 05 квітня 2016 року в ПАТ «КБ «Хрещатик» запроваджена тимчасова адміністрація, рішенням Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано банк, тобто рішення про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних від 05 квітня 2016 року прийняте через рік після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення - 25 березня 2015 року.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що місцевий суд ухвалюючи оскаржуване рішення не мав правових підстав відмовляти у задоволенні позову до банку на підставі положень спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки зміна зазначених обставин після ухвалення рішення судом першої інстанції повинна була б враховуватися судом апеляційної інстанції лише у разі скасування рішення та ухвалення нового, у випадку залишення без змін рішення суду першої інстанції така зміна не має правового значення.
Тобто відсутні підстави для застосування положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки задоволення вимог вкладників не здійснюється під час тимчасової адміністрації, проте в цьому випадку вимоги про стягнення коштів позивача задоволені задовго до введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Хрещатик».
Інші доводи касаційної скарги своїй суті зводяться до переоцінки доказів, яким суд апеляційної інстанції надав належної оцінки в оскаржуваній ухвалі.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2015 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
С. О. Погрібний Г. І. Усик