Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа №638/10860/16-ц
провадження № 61-30620св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року у складі головуючого-судді Аркатової К. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про вселення та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить 4/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який вона успадкувала після матері ОСОБА_7, та в якому також зареєстрована та проживала все життя.
У 2004 році її син ОСОБА_8 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5, після чого остання почала проживати в спірному будинку з трьома дітьми.
Позивач зазначає, що між її сином та невісткою були неприязні стосунки, у зв'язку з чим виникали постійні сварки. Згодом невістка змусила її з сином покинути будинок та знімати житло, після чого вона вже не змогла повернутися додому, так як ОСОБА_5 змінила замок на вхідних дверях будинку та вхідних дверях забору.
Крім того, рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 01 липня 2015 року зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві приватної власності частиною спірного житлового будинку.
В процесі виконавчих дій вона намагалася вселитися до свого будинку та ним користуватися. Однак, незважаючи на її зусилля та державного виконавця, вселитися до будинку вона не змогла, оскільки ОСОБА_5 перешкоджає їй вселитися до будинку та користуватися ним.
У зв'язку з неможливістю виконати рішення суду, постановою державного виконавця від 25 грудня 2015 року провадження закінчено.
На теперішній час вона позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, іншого житла вона не має, є людиною похилого віку.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила вселити її в житловий будинок АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_5 не чинити їй перешкоди у користуванні вказаним житловим будинком.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Вирішено вселити ОСОБА_4 в житловий будинок АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні вказаним житловим будинком.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні правові підстави для задоволення позову, оскільки відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні та проживанні в належному їй на праві власності житловому будинку.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_9 відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У вересні 2017 року ОСОБА_5 подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх судових інстанцій та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
04 жовтня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
24 травня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить 4/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 квітня 2007 року.
Інші частина житлового будинку належить ОСОБА_6
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статей 387, 391 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної підстави заволоділа ним та вимагати усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57-59 ЦПК 2004 року), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на підставі зібраних у справі доказів дійшли правильних висновків щодо наявності праових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_4 є власником 4/6 частини спірного житлового будинку, а ОСОБА_5 своїми діями чинить перешкоди у користуванні позивачем належним їй майном.
З огляду на наведене, доводи заявника зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик