вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
14.11.2018м. ДніпроСправа № 904/3942/18
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Петренко Н.Е. за участю секретаря судового засідання Сироти М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", м. Дніпро
про визнання недійсним п.11.1 додаткової угоди №3 від 08.11.2016 до договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю №4854-К-О від 12.11.2018
від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю №б/н від 01.10.2018
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - відповідач) про визнання недійсним п.11.1 додаткової угоди №3 від 08.11.2016 року до договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014 року
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.10.2018.
01.10.2018 від відповідача до суду надійшло клопотання про визнання поважними причини неявки відповідача у судове засідання та відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 відкладено підготовче засідання на 23.10.2018.
23.10.2018 від відповідача до суду надійшли заява про поновлення процесуальних строків на подання відзиву на позов; відзив на позов.
В підготовчому засіданні 23.10.2018 оголошено перерву до 01.11.2018.
29.10.2018 від відповідача до суду надійшли доповнення до заяви про поновлення процесуальних строків.
30.10.2018 від відповідача до суду надійшла заява про долучення завірених копій документів, що раніше подавалися до суду.
01.11.2018 від позивача до суду надійшло клопотання про залишення заяви про поновлення процесуальних строків без задоволення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2018 закрито підготовче провадження; справу призначено до розгляду по суті в засіданні на 12.11.2018; поновлено пропущений процесуальний строк на подання відповідачем відзиву на позов; залишено без задоволення клопотання позивача про залишення заяви про поновлення процесуальних строків.
12.11.2018 від позивача до суду надійшли відповідь на відзив на позовну заяву і клопотання про витребування у відповідача оригіналів листів за № 2016/12-15 від 15.12.2016 та № 16-12/02-05 від 16.12.2016, доданих до відзиву на позов.
За клопотанням позивача оригінали зазначених листів витребувані судом від відповідача.
В судовому засіданні 12.11.2018 оголошено перерву до 14.11.2018.
14.11.2018 в судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні під час розгляду справи по суті заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу на підготовку клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. В обґрунтування клопотання він зазначив, що факт надходження документа до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" обов'язково фіксується шляхом проставлення на вхідних документах відмітки про його надходження до установи, яка проставляється від руки або за допомогою штампа, автоматичного нумератора на лицьовому полі у правому куті нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є скорочене найменування установи - одержувача документа, реєстраційний індекс, дата (у разі потреби - година і хвилини) надходження документа. У разі застосування автоматизованої системи реєстрації зазначена інформація наноситься за допомогою штрих-коду.
Як зазначає представник позивача, на доданих до відзиву листах за № 2016/12-15 від 15.12.2016 та № 16-12/02-05 від 16.12.2016 відсутні дані щодо їх офіційної реєстрації через служби діловодства позивача та відповідача про їх отримання установами, відсутні штампи вхідної кореспонденції. На листі № 16-12/02-05 від 16.12.2016, на думку позивача, неможливо ідентифікувати, що він надходив на адресу банку і що його отримала посадова особа банку.
На підставі викладеного позивач вважає листи за № 2016/12-15 від 15.12.2016 та № 16-12/02-05 від 16.12.2016 підробленими.
Представник відповідача заперечив проти клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Розглянувши усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи для надання часу на підготовку клопотання про призначення експертизи, заслухавши думку представників сторін, суд дійшов висновку про залишення вказаного клопотання без розгляду з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Разом з цим учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (ч. 2 ст. 42 ГПК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач подав до суду відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами 23.10.2018 (арк.с. 37) і вручив його особисто представнику позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні. В змісті самого відзиву і в додатках до нього зазначені листи за № 2016/12-15 від 15.12.2016 та № 16-12/02-05 від 16.12.2016. Отже, представник позивача мав можливість ознайомитися зі змістом відзиву на позов і у разі необхідності заявити клопотання про призначення експертизи.
Господарський суд роз'яснює, що суд вирішує питання про призначення експертизи саме у підготовчому засіданні. Вказане закріплено в п. 8 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Проаналізувавши вимоги п. 8 ч. 2 ст. 182 ГПК України, господарський суд дійшов висновку, що у позивача право на подання клопотання про призначення експертизи у справі № 904/3942/18 існувало до закриття підготовчого провадження, тобто до 01.11.2018.
Враховуючи фактичні обставини справи, господарський суд констатує, що АТ КБ "Приватбанк" пропустив строк для подання клопотання про призначення експертизи. Отже, клопотання представника позивача про відкладення розгляду з метою підготовки заяви про призначення експертизи є необґрунтованим і сприятиме затягуванню строку розгляду справи.
Окрім того, відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Натомість, питання, які представник позивача просить поставити на вирішення експерта не відповідає обґрунтуванню заявлених позовних вимог.
Встановлення факту підписання листа № 2016/12-15 від 15.12.2016 (арк.с. 49) і факт отримання листа № 16-12/02-05 від 16.12.2016 (арк.с. 50) повноважним представником позивача не змінює зміст укладених і підписаних сторонами договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014 (арк.с. 45) і додаткової угоди до нього №3 від 08.11.2016 (арк.с 48), якими встановлені страхові платежі та графік їх сплати.
Отже, в даному випадку висновок експерта не встановлюватиме дані, на підставі яких суд може встановити обставини, що мають значення для справи в розумінні ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, тому суд не вбачає підстав для задоволення усного клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи для підготовки клопотання про призначення експертизи.
Після закінчення дослідження письмових доказів під час розгляду справи по суті представник позивача також заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткового часу з метою підготовки в письмовому вигляді промови для виступу в судових дебатах.
Представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи. В обгрунтування заперечень він зазначив, що ст.ст. 202, 216 ГПК України не передбачено надання додаткового часу для підготовки в письмовому вигляді промови в судових дебатах в якості підстави для відкладення розгляду справи.
Вирішуючи усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи для підготовки в письмовому вигляді промови для виступу в судових дебатах, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні усного клопотання відповідача, виходячи з наступного.
Промовою є публічний виступ з якого-небудь приводу. Публічний виступ - це різновид саме усного спілкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського процесуального кодексу України у судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи.
Порядок проведення, тривалість судових дебатів та черговість виступів учасників справи визначаються головуючим, виходячи з розумно необхідного часу для викладення учасниками справи їх позиції по справі (ч. 3 ст. 218 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього кодексу.
Стаття 202 Господарського процесуального кодексу України не передбачає в якості підстави для відкладення розгляду справи підготовку в письмовому вигляді промови в судових дебатах.
Господарський суд також звертає увагу на положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також зважив на те, що в господарському судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Подання відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки письмової промови для виступу в судових дебатах розцінюється судом як затягування стороною розгляду справи № 904/3942/18.
Крім того, з моменту вручення відзиву на позов представнику позивача в судовому засіданні 23.10.2018, що містив посилання на докази, якими відповідач обгрунтовує свої заперечення проти позовних вимог, минуло три тижні.
Оскільки після закриття підготовчого провадження 01.11.2018 жодних додаткових документів зі сторони відповідача не надходило, суд вважає, що у позивача було достатньо часу для підготовки до виступу у судових дебатах за наявними в матеріалах справи доказами, тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи для підготовки в письмовому вигляді промови для виступу в судових дебатах.
В судовому засіданні, яке відбулося 14.11.2018, представники сторін підтримали обрані правові позиції.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .
В судовому засіданні, яке відбулося 14.11.2018 в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 17.06.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" укладений договір страхування майна №DNHSIM128390, у п. 10 якого визначено строк його дії з 18.06.2014 по 17.06.2017 (але не більше ніж сплачуємий період п. 11.1). У п. 11.1 цього договору визначено графік сплати страхових платежів, а саме: дати оплати, сплачуємі періоди та розмір платежів.
08.11.2016 до вказаного договору страхування майна укладено додаткову угоду № 3, відповідно до якої внесено зміни, в тому числі до п. 11.1 договору, а саме: змінено графік та розмір сплати страхових платежів, передбачено внесення ПАТ КБ "Приватбанк" платежів авансом за період поза межами дії договору страхування майна.
Позивач зазначає, що додатковою угодою № 3 зміни щодо терміну дії договору страхування майна не внесені, а п. 11.1 додаткової угоди в частині сплати страхових платежів за періоди після закінчення передбаченого цим договором строку дії суперечать таким загальним засадам цивільного законодавства: справедливість, добросовісність, розумність, не має наслідком вчинення зобов'язань за договором страхування майна для відповідача, а отже є недійсними.
Відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав суду відзив на позов, у якому заперечив проти позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на наступне.
Як зазначив відповідач, 17.06.2014 між ПрАТ «СК «ІНГОССТРАХ» та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір страхування майна № DNHSIM128390, у якому сторонами досягнуто згоди щодо умов, визначених ч. 4 ст. 16 Закону України «Про страхування» та ч. 3 ст. 180 ГК України, у тому числі щодо строку дії договору (п. 10 Договору), періоду у який надається послуга страхування, розмір та строки оплати такої послуги (п. 11.1 Договору). До вказаного договору страхування майна сторонами неодноразово вносились зміни, а саме додатковою угодою від 19.06.2015, укладеною у письмовій формі у вигляді єдиного документу, якою викладено пункти 7, 8, 9 та 11.1 Договору в новій редакції; додатковою угодою від 17.05.2016, укладеною у письмовій формі у вигляді єдиного документу, якою викладено пункт 11.1 Договору в новій редакції, у тому числі збільшено сплачуємий період (період страхування) до 17.06.2020 року; додатковою угодою від 08.11.2016, укладеною у письмовій формі у вигляді єдиного документу, якою викладено пункти 6.1, 6.2, 9 та 11.1 Договору в новій редакції, зміни стосувались актуалізації дійсної вартості застрахованого майна та як наслідок зміни розміру страхової суми та страхових платежів; додатковою угодою від 16.12.2016, укладеною у письмовій формі у спрощений спосіб - шляхом обміну листами, якою внесено зміни до п. 10 Договору та встановлено строк його дії на рівні сплачуємого періоду.
Також відповідач зазначає, що оспорювана додаткова угода добровільно підписана не лише відповідачем, а й позивачем, що вказує на вільне волевиявлення обох сторін. Позивач у момент укладення оспорюваної додаткової угоди діяв вільно, на власний розсуд, визначав умови оспорюваної додаткової угоди, оцінював їх на прийнятність для себе, розумність і справедливість, за результатом чого, підписавши додаткову угоду, погодився з її умовами.
Зазначивши, що договір страхування майна зі змінами, внесеними, зокрема, оспорюваною додатковою угодою, виконувався обома сторонами, відповідач вказує на те, що оспорювана додаткова угода в цілому та її окремі пункти не містять критеріїв притаманних фіктивному правочину, тобто правочину, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.
Також відповідач у відзиві на позов зазначає, що позивач не наводить, які саме права та інтереси Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" порушені оспорюваною додатковою угодою чи її окремими пунктами.
У свою чергу позивач надав суду відповідь на відзив на позов, у якій зазначив, що додатковою угодою № 3 до договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 року змінено графіки та розміри сплати страхових платежів, яким передбачено здійснення Банком страхових платежів авансом за період поза межами дії договору страхування майна, а отже сплачені Банком за додатковою угодою № 3 страхові платежі не матимуть наслідком вчинення ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" дій для здійснення виплат при настанні страхового випадку, визначеного договором страхування майна.
Також позивач заперечив проти зауважень відповідача щодо укладення будь-яких інших угод до договору № DNHSIM128390 від 17.06.2014 року шляхом обміну листами, зазначивши, що аналізом електронної бази вихідної та вхідної кореспонденції АТ КБ "Приватбанк" встановлено, що лист за вихідним номером № 2016/12-15 від 15.12.2016 не був зареєстрований та відправлений від імені Банку (як створювача документу та відправника), на адресу Банку не надходив лист відповідача № 16-12/02-05 від 16.12.2016.
Відповідач заперечення на відповідь на відзив не надав.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з таких підстав.
Як встановлено нормами ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно вимог ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17.06.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір страхування майна № DNHSIM128390, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, вказаним у п. 5.1. Договору. Згідно з умовами цього Договору Страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування Страхувальнику або іншій особі, визначеній у цьому договорі Страхувальником, на користь якої укладено цей Договір, а Страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови Договору.
Пунктом 10 Договору встановлено строк його дії з 18.06.2014 по 17.06.2017 включно (але не більше ніж сплачуємий період п. 11.1). Пунктом 11.1. Договору встановлено графік сплати страхових платежів, зокрема сплачуємі періоди, які встановлені до 17.06.2017 року, строк оплати та розмір страхових платежів за відповідний період.
19.06.2015 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014, якою внесено зміни та викладено пункти 7, 8, 9 та 11.1 Договору в новій редакції.
17.05.2016 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014, якою внесено зміни та викладено пункт 11.1 Договору в новій редакції, яким змінено графік сплати страхових платежів, шляхом встановлення сплачуємих періодів до 17.06.2020.
08.11.2016 сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014, якою внесено зміни та викладено пункти 6.1, 6.2, 9 та 11.1 Договору в новій редакції.
Внаслідок змін, внесених до п. 11.1 договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 додатковою угодою № 3 від 08.11.2016, змінено графік сплати страхових платежів в частині строку їх внесення та розміру. При цьому, сплачуємі періоди, які додатковою угодою № 2 від 17.05.2016 встановлені до 17.06.2020, додатковою угодою № 3 від 08.11.2016 не змінено (встановлені також до 17.06.2020).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним пункту 11.1 додаткової угоди № 3 від 08.11.2016 до договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 щодо сплати страхових платежів після закінчення строку дії договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014, а саме після 17.06.2017 позивач вказує, що пункт 11.1 додаткової угоди № 3 до договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 року в частині сплати страхових платежів за періоди після закінчення передбаченого цим договором строку дії суперечить таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність, не має наслідком вчинення зобов'язань за договором страхування майна для відповідача, а отже є недійсними.
За ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Однак, позивачем не доведено, що всі учасники додаткової угоди № 3 від 08.11.2016 до договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 не мали наміру створити правові наслідки на момент її вчинення.
Згідно ж пункту 11.1. договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 в редакції додаткової угоди № 3 від 08.11.2016 до 16.12.2016 року підлягали оплаті страхові платежі за період з 18.06.2016 по 17.06.2017 у розмірі 2 868 833,95 грн. та за період з 18.06.2017 по 17.06.2018 у розмірі 32 347 460,00 грн.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи банківської виписки по рахунку ПрАТ СК "ІНГОССТРАХ" № 26507050000686 за 16.12.2016 року ПАТ КБ "Приватбанк" 16.12.2016 року перераховано на рахунок ПрАТ СК "ІНГОССТРАХ" відкритий у банку грошові кошти у розмірі 2 868 833,95 грн. та 32 347 460,00 грн. з призначенням платежу: сплата страхового платежу по страхуванню майна відповідно до додаткової угоди № 3 від 08.11.2016 до договору № DNHSIM128390 від 17.06.2014, що вказує на виконання позивачем зобов'язань передбачених пунктом 11.1 договору страхування у редакції додаткової угоди №3 від 08.11.2016.
Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За ч. 16 ст. 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, на момент укладення договору страхування існує лише ймовірність виникнення страхового випадку. Таким чином, факт виконання страховиком зобов'язань за договорами страхування не завжди пов'язується із виплатою страховиком страхувальнику страхового відшкодування, оскільки страховий випадок може так і не настати.
Як вбачається з ч. 1 ст. 30 Закону України "Про страхування" страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності: наявності сплаченого статутного фонду для страховиків-резидентів або гарантійного депозиту для філій страховиків-нерезидентів та наявності гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Згідно ч.ч. 5, 8 ст. 31 Закону України "Про страхування" страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви). Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя): незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату; збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.
З наявних у справі розрахунків та статистичної звітності вбачається, що відповідачем при формуванні та веденні технічних резервів незароблених премій враховувались зобов'язання за договором страхування майна № DNHSIM12830 від 17.06.2014 в редакції додаткової угоди № 3 від 08.11.2016.
Суд враховує доводи позивача викладені у відповіді на відзив на позовну заяву про те, що Закон України "Про страхування" не визначає підставою для здійснення виплат за страховим випадком наявність сформованих резервів. На переконання суду формування відповідачем технічних резервів за договором страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 в редакції додаткової угоди № 3 від 08.11.2016 вказує на те, що відповідач намагався досягти правового результату за таким правочином.
Встановлені обставини свідчать, що як позивачем, яким проведено оплату у строки та у розмірах встановлених договором страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 в редакції додаткової угоди № 3 від 08.11.2016, так і відповідачем, яким формувались страхові резерви з урахуванням договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 в редакції додаткової угоди № 3 від 08.11.2016, вчинялись дії спрямовані на виконання договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 в редакції додаткової угоди №2 від 08.11.2016, у зв'язку із чим додаткова угода № 3 від 08.11.2016 та її умови (пункти) щодо сплати страхових платежів не можуть розцінюватись як такі, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цією додатковою угодою та цими умовами (пунктом) додаткової угоди.
При цьому, надаючи правову оцінку доводам позивача щодо порушення пунктом 11.1 додаткової угоди № 3 до договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 року засад цивільного законодавства справедливості, добросовісності, розумності суд зазначає наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи графік сплати страхових платежів, викладений у п. 11.1. договору страхування збільшено сторонами до 17.06.2020 додатковою угодою № 2 від 17.05.2016, а шляхом укладення додаткової угоди № 3 від 08.11.2016 відбулась зміна пункту 11.1. договору страхування майна № DNHSIM128390 від 17.06.2014 року в редакції додаткової угоди № 2 від 17.05.2016, яка полягає у зміні дат оплат та розмірів страхових платежів.
Таким чином, додатковою угодою № 3 від 08.11.2016 графік сплати страхових платежів в частині сплачуємих періодів не змінювався, що вказує на безпідставність доводів позивача про встановлення пунктом 11.1. додаткової угоди № 3 до договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014 сплати страхових платежів за періоди після закінчення строку дії договору, оскільки такі зміни відбулись раніше шляхом укладення додаткової угоди № 2 від 17.05.2016.
Крім того, за змістом положень статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено також статтями 626, 627 ЦК України.
Виходячи із зазначеного, на кожну з сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань укладення правочину до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони.
Позивачем не доведено, що додаткова угода № 3 від 08.11.2016 була укладена без вільного волевиявлення позивача, не відповідала його внутрішній волі, що її зміст був невідомий позивачу на момент підписання додаткової угоди, а також не доведено підписання додаткової угоди внаслідок введення позивача в оману або наявності інших обставин, які обґрунтовують недобросовісність дій контрагента при укладенні такої додаткової угоди.
Статті 627, 628 Цивільного кодексу України встановлюють, що сторони самостійно і на добровільних засадах визначають умови договору, у зв'язку із чим спірні умови оспорюваного правочину мали бути проаналізовані позивачем на предмет їх справедливості та прийнятності для нього в момент укладення правочину, а не за фактом подальшого виконання такого правочину.
Надаючи оцінку листам № 2016/12-15 від 15.12.2016 і № 16-12/02-05 від 16.12.2016 на виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд не бере зазначені листи до уваги при ухваленні рішення, оскільки вони не змінюють умови договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014 і додаткової угоди до нього №3 від 08.11.2016, якими встановлені страхові платежі та графік їх сплати. При цьому зі змісту п. 10 договору страхування майна вбачається, що строк дії договору визначається сплачуємим періодом страхування, встановленим в пункті 11.1 Договору.
У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 202, 207, 216, 218, 233, 238, 240, 241, 254-259, п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (узвіз Кодацький, 2, м. Дніпро, 49100, код ЄДРПОУ 33248430) про визнання недійсним п.11.1 додаткової угоди №3 від 08.11.2016 до договору страхування майна №DNHSIM128390 від 17.06.2014 - відмовити повністю.
Судові витрати у справі покласти на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Відповідно до п.17.5 Розділу ХІ Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 16.11.2018.
Суддя ОСОБА_4