07 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1895/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Спаскіна О.А.
суддів: Любчич Л.В. , Калитки О. М.
за участю секретаря судового засідання Моісеєвої К.Ю.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідачів Кінаш Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської митниці ДФС на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2018 (суддя С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 повний текст складено 19.07.18) по справі № 816/1895/18
за позовом ОСОБА_3
до Державної фіскальної служби України, Полтавської митниці ДФС
про стягнення середнього заробітку,
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2018 року позов ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, Полтавської митниці ДФС про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення суду задоволено частково.
Стягнуто з Полтавської митниці ДФС на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 серпня 2016 року у справі №826/24337/15 за період з 09 серпня 2016 року по 14 січня 2018 року включно у загальному розмірі 93681 (дев'яносто три тисячі шістсот вісімдесят одна) гривня 44 (сорок чотири) копійки.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, Львівська площа, 8, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 03028) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Відповідач, Полтавська митниці ДФС, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судовому засіданні та у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів останньої та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період до 26.10.2015р. ОСОБА_3 обіймав посаду начальника Полтавської митниці ДФС.
Наказом голови ДФС України Насірова Р.М. від 26.10.2015 №3406-о ОСОБА_3 звільнено з посади начальника Полтавської митниці ДФС з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (т. 1 а.с. 97 зі звороту).
Не погодившись із зазначеним наказом ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ДФС України, Голови ДФС України Насірова Р.М., Полтавської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу від 26.10.2015 №3406-о, поновлення на посаді начальника Полтавської митниці ДФС, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звернення до негайного виконання постанови в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016 у справі №826/24337/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2017, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 26.10.2015 №3406-о. Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС. Стягнуто з Полтавської митниці ДФС на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 49195,84 грн. Допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС, стягнення з Полтавської митниці ДФС на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 5416,32 грн (т. 1 а.с. 23-43).
У відповідності до норм Кодексу адміністративного судочинства України постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016 у справі №826/24337/15 набрала законної сили 10.11.2016.
Разом з тим, в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС, стягнення з Полтавської митниці ДФС на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 5416,32 грн, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016 у справі №826/24337/15 підлягала негайному виконанню.
Як свідчать матеріали справи, наказом в.о. Голови ДФС України Продан М.В. від 15.01.2018 №56-о "Про виконання рішення суду", на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016, скасовано наказ ДФС України від 26.10.2015 №3406-о "Про звільнення ОСОБА_3." та поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС (т. 1 а.с. 99).
Тобто, фактично судове рішення у справі №826/24337/15 в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС, яке підлягало негайному виконанню, було виконане ДФС України, як повноважним органом, лише 15.01.2018.
З огляду на зазначене, ОСОБА_3, вважаючи безпідставним несвоєчасне поновлення його на посаді начальника Полтавської митниці ДФС, звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з Полтавської митниці ДФС середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 93943,12 грн за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016 за період з 08.08.2016 по 14.01.2018, а також стягнути з ДФС України, Полтавської митниці ДФС на користь нього 5000 грн відшкодування витрат на правову допомогу.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 09.08.2016 (наступний день за датою ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді) по 14.01.2018 включно (день, що передував дню видання наказу про поновлення на роботі) є періодом вимушеного прогулу позивача в розумінні статті 236 Кодексу законів про працю України, за який необхідно стягнути середній заробіток за час затримки виконання судового рішення. Крім того, судом першої інстанції задоволено позовну вимогу ОСОБА_3 стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., оскільки вказана обставина підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 01.06.2018 та детальним розрахунком витрат на правову допомогу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2017р. у справі №826/24337/15 скасовано наказ від 26.10.2015р. №3406-о «Про звільнення ОСОБА_3», зобов'язано поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС, а також стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, направлено до негайного виконання постанову в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць по день прийняття судом рішення.
Вказане судове рішення набрало законної сили.
Частиною 7 ст. 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому зазначена стаття не містить застережень, що керівник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред'явлення рішення до примусового виконання чи звернення безпосередньо до роботодавця, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі № 21-63а15 та постанові Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 813/1017/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно, а згідно з ч. 2 ст. 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Статтею ст. 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Так, з матеріалів справи встановлено, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016р., залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2017р. у справі №826/24337/15 в частині поновлення позивача на посаді начальника Полтавської митниці ДФС виконані Державною фіскальною службою України лише 15.01.2018р. шляхом видання наказу №56-о «Про виконання рішення суду».
Наказом в.о. Голови ДФС України Продан М.В. від 15.01.2018 №56-о "Про виконання рішення суду", на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016, скасовано наказ ДФС України від 26.10.2015 №3406-о "Про звільнення ОСОБА_3." та поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Полтавської митниці ДФС (т. 1 а.с. 99).
За таких обставин, періодом вимушеного прогулу позивача в розумінні статті 236 Кодексу законів про працю України, за який необхідно стягнути середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, є період з 09.08.2016 (наступний день за датою ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді) по 14.01.2018 включно (день, що передував дню видання наказу про поновлення на роботі).
Тому, оскільки Державною фіскальною службою України рішення судів, які вже набрали законної сили, щодо поновлення позивача, на посаді, без поважних причин, протиправно не виконувались, відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до абз. З п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 16.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за - час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Довідками Полтавської митниці ДФС визначено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 становить 261,68 грн (т. 1 а.с. 20, 84).
Кількість днів вимушеного прогулу ОСОБА_3 у зв'язку із затримкою виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016 у справі 826/24337/15 складає 359 днів, як встановлено довідкою головного бухгалтера (т. 1 а.с. 85).
Поряд з тим, час затримки виконання даного судового рішення, є період з 09.08.2016 (наступний день за датою ухвалення рішення про поновлення позивача на посаді) по 14.01.2018 включно (день, що передував дню видання наказу про поновлення на роботі), тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кількість днів вимушеного прогулу останнього у загальному становить не 359, а 358 днів.
Крім того, за період з 09.08.2016р. по 14.01.2018р. ОСОБА_3 не знаходився на обліку в підпорядкованих структурних, підрозділах (органах) Державної служби зайнятості та не отримував допомоги по безробіттю.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що матеріали справи не містять належних доказів обґрунтування понесених витрат позивачем на правову допомогу у розмірі 5000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Розмір правової допомоги по справі №816/1895/18 у сумі 5000 грн. визначений та узгоджений п. 6 договору №11 від 01.06.2018р. на представництво інтересів у адміністративній справі №816/1895/18, в якому ОСОБА_3 є клієнтом (замовником), а ОСОБА_1 - адвокатом (виконавцем) (т.1, а.с.14).
Згідно з ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З метою підтвердження здійснення правової допомоги, наданої позивачу адвокатом ОСОБА_1 у адміністративній справі №816/1895/18, представник позивача надав до суду першої інстанції детальний розрахунок витрат на правову допомогу відповідно до договору №11 від 01.06.2018р. на представництво інтересів ОСОБА_3 у адміністративній справі №816/1895/18 (т.1 а.с.230).
Крім того, оплата правової допомоги згідно з договором №11 від 01.06.2018р. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 01.06.2018 (т. 1 а.с. 16).
З огляду на вищезазначене, безпідставними є доводи відповідача щодо відсутності належних доказів понесених позивачем витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 77 КАС України.
Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Полтавської митниці ДФС на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2018р. по справі № 816/1895/18 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2018р. по справі № 816/1895/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)О.А. Спаскін
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Любчич О.М. Калитка
Повний текст постанови складений та підписаний: 16.11.2018.