07 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3199/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
колегія суддів у складі:
головуючого судді: Спаскіна О.А.
суддів: Сіренко О.І. , Калитки О. М.
за участю секретаря судового засідання Моісеєвої К.Ю.
представників позивача Антонової А.М. та Кондратенко О.О.
представника відповідача Хачатрян Н.А.
третьої особи ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018, (суддя Мороко А.С., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 06.08.18) по справі № 820/3199/18
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області
до Головного управління Держпраці у Харківській області
третя особа ОСОБА_4
про визнання неправомірним та скасування припису, визнання неправомірними та скасування постанов,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018 року у задоволенні адміністративного позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до Головного управління Держпраці у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 про визнання неправомірним та скасування припису, визнання неправомірними та скасування постанов - відмовлено.
Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача та третя особа в судовому засіданні та у письмових відзивах на апеляційну скаргу заперечували проти доводів останньої та зазначили, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачають.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі наказу Головного управління Держпраці у Харківській області від № 01.01-07/96 від 28.02.2018 та направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування/невиїзного інспектування об'єкту відвідування № 01.01-94/02.02/202 від 28.02.2018 в період з 06.03.2018 по 21.03.2018 відповідачем проведено інспекційне відвідування (невиїзне інспектування) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області.
За результатами проведеної перевірки Головним управлінням Держпраці у Харківській області складено акт № ХК0060/286/АВ від 21.03.2018.
Перевіркою встановлено наступні порушення: ст. 98 КЗпП України, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оплату праці" в частині розрахунку преміювання у період з 2006 року по 2016 рік ОСОБА_4; ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України "Про оплату праці" в частині не проведення індексації заробітної плати при наявності підставі за період з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року; п. 4,5 постанови Кабінету Міністрів України № 1078 в частині не відповідності розрахунку індексації заробітної плати встановленому порядку за період з жовтня 2014 року по жовтень 2016 рік.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено припис № ХА0060/286/АВ/П від 28.03.2018 та винесено постанови про накладення штрафу № ХК0060/286/АВ/П/МГ від 04.04.2018 на суму 37230,00 грн. та № ХК0060/286/АВ/П/ІП від 04.04.2018 на суму 3723,00 грн.
Не погодившись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та доведеності відповідачем правомірності викладених в акті перевірки № ХК0060/286/АВ від 21.03.2018 висновків, законності припису № ХА0060/286/АВ/П від 28.03.2018 та постанов про накладення штрафу ХК0060/286/АВ/П/МГ від 04.04.2018 та № ХК0060/286/АВ/П/ІП від 04.04.2018.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральними органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 цього Положення).
Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 22.06.2017 року № 75 (далі - Положення), Головне управління Держпраці у Харківській області є територіальним органом. Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення Головне управління Держпраці у Харківській області здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджено ПКМУ від 26.04.2017 № 295 «Деякі питання реалізаиії статті 259 Кодексу законів про праию України та статті 34 Закону України «Про місиеве самоврядування в Україні» (далі - Порядок № 295).
Відповідно до п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України від 05 квітня 2007 р. № 877-ІУ "Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877) заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема Законом України від 8 вересня 2004 р. №1985-ІУ "Про ратифікацію Конвенціїї Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі" та Законом України від 08.09.2004 № 1986 "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві".
Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону № 877 такий державний нагляд (контроль) здійснюється у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, із забезпеченням дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та Чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Тобто, у своїй діяльності ТУ Держпраці у Харківській області Закон №877 використовує з певними особливостями зазначеними в частині п'ятій статті 2 Закон № 877.
Закон №877 містить вичерпний перелік норм, дотримання яких зобов'язані забезпечити Держпраці та його територіальні органи при здійсненні державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення та покладає обов'язок Держпраці та її територіальних органів відповідно до Порядку № 295 здійснювати заходи державного контролю у формі інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань.
Правова позиція, щодо розмежування дії норм Закону №877 та Порядку №295, знайшла своє відображення в рішенні Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 22.03.2018 по справі № 697/2073/17.
Як вбачається з матеріалів справи, інспекційне відвідування відносно позивача було проведено відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку №295 за зверненням гр. ОСОБА_4 від 26.01.2018 та від 29.01.2018 № А-79 та відповідно до наказу №01.01-07/ 96 від 28.02.2018. На підставі наказу оформлено направлення на проведення інспекційного відвідування № 01.01-94/02.02/ 202 від 28.02.2018.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування було складено акт №ХК0060/286/АВ від 21.03.2018 з детальним описом виявлених порушень та припис №ХА0060/286/АВ/П від 28.03.2018.
Зокрема в ході проведення інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимог статті 98 КЗпП, частини першої статті 13 ЗУ «Про оплату праці» № 108.
Щодо вказаного порушення судова колегія зазначає наступне.
Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів р межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Підпунктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 "Про упорядкування структури та умов праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" передбачено право керівників відповідних органів здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 року - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Так, на виконання підпункту 2 пункту 2 вказаної постанови Фондом державного майна прийнято Положення про порядок преміювання працівників центрального апарату, регіональних відділень Фонду державного майна України за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету, затвердженого наказом голови Фонду державного майна України № 885 від 06.06.2006 та Положення про порядок преміювання працівників центрального апарату, регіональних відділень Фонду державного майна України за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету, затвердженого наказом голови Фонду державного майна України № 3144 від 19.07.2012 (далі - Положення № 3144)
Зокрема, відповідно до пункту 1.2 Положення № 3144 працівникам системи державних органів приватизації відповідно до їх особистого вкладу у загальні результати роботи може надаватися премія за якісне виконання своїх функціональних обов'язків, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат.
Згідно з пунктом 1.3 вказаного Положення преміювання працівників системи державних органів приватизації проводиться щомісяця за рахунок запланованого фонду преміювання та економії фонду оплати праці.
Пунктом 2.2 Положення № 3144 передбачено, що за умови належного виконання працівником своїх функціональних обов'язків йому щомісяця надається премія у розмірі (відсотку), який визначається Управлінням фінансово-бухгалтерської роботи, фінансовою службою регіонального відділення, представництва Фонду залежно від фінансових можливостей поточного місяця у відповідності з п. 1.3 Положення без обмеження загального відсотка премії. Премія нараховується за відпрацьований час та відповідно до фінансових можливостей з урахуванням надбавки за ранг, вислугу років та інших надбавок та доплат, передбачених законодавством.
Матеріали справи свідчать, що преміювання в установі в період 2006 - 2016 здійснювалось з порушенням вимог п.2 Положення про порядок преміювання працівників апарату, регіональних відділень та представництв Фонду державного майна України за рахунок загального фонду Державного бюджету України від 19.07.2012р., в частині «Премія нараховується за відпрацьований час та відповідно до фінансових можливостей з урахуванням надбавки за ранг, вислугу років та інших надбавок та доплат, передбачених законодавством».
Так, наприклад, згідно наказів преміювання ОСОБА_4 у 2006 -2016 відбувалось у розмірі (відсотку (з урахуванням вимог ПКМУ №268 від 09.03.2006р. із зм та доп. на менше 10%) до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг та вислугу років, але без урахування персональної надбавки (в особовому рахунку визначено, як «Доплата персональная»).
Отже з викладеного слідує, що при здійсненні преміювання ОСОБА_4 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області за період з 2006 року по 2016 рік не дотримано пункт 2 Положення № 3144 та як наслідок порушено ст. 98 КЗпП України, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оплату праці".
Крім того в ході проведення інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимоги частини 6 статті 95 КЗпП, стаття 33 ЗУ «Про оплату праці» № 108 та пункту 3,5 ПКМУ Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078 від 17.07.2003.
Як свідчать матеріали справи, у період з жовтня - грудень 2014 року по жовтень 2016 року мав місце факт не проведення індексації заробітної плати при наявності підстав. Так, у зв'язку із збільшенням розміру премії до 80 %, у листопаді 2014 року до 90% у грудні 2014 року до 100%, з жовтня 2014 року припинено індексацію заробітної плати ОСОБА_4
Проте, згідно абз. 7 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення із змінами та доповненнями від 13.02.2014 станом на 01.10.2014 місяць, в якому відбувається підвищення грошових доходів працівників за рахунок збільшення розміру премії, не вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації (у разі, коли не відбувається підвищення тарифної ставки (окладу).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282 індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
З метою реалізації Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до абзацу 1 та абзацу 2 пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Згідно з абзацами 5,6,7,8 п.4 Порядок № 1078 частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається із розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до частини п'ятої та шостої статті 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
За правилами статті 33 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР від 24.03.1995 (редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.
Отже, враховуючи те, що індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013), передбаченою статтею 33 Закону України "Про оплату праці", Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", вона входить до структури заробітної плати, що також підтверджується підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5, відповідно до якого суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. Як складова належної працівникові заробітної плати індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Статтею 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", визначені джерела коштів на проведення індексації грошових доходів населення. Частиною шостою цієї статті зазначено, що проведення індексації грошових коштів доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загального обов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Твердження позивача про те, що проведення у поточному році індексації грошових доходів населення має здійснюватись після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про особливий порядок індексації доходів з посиланням на лист Міністерства фінансів України від 24.06.2015 № 31-09010-09-8/21023, як на підставу припинення проведення індексації третій особі, судова колегія оцінює критично та зазначає наступне.
Так, відповідно до п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет» Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік.
Відповідно до п. 14 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» на Кабінет Міністрів України було покладено обов'язок за результатами першого півріччя 2015 року та з урахуванням економічної ситуації затвердити порядок проведення індексації заробітної плати, грошового забезпечення, пенсійних та соціальних виплат.
Тобто, зазначеними нормами не скасовано процедуру проведення індексації грошових доходів населення, а лише вказано, що у подальшому вона буде проводитись згідно з особливим порядком, який повинен бути затверджений постановою КМУ.
При цьому, судова колегія зауважує, що відповідно до п. 8 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 446/2011, Мінфін України у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Нормативно-правові акти Мінфіну України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Нормативно-правові акти Мінфіну України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Нормативно-правові акти Мінфіну України, видані у межах його повноважень, обов'язкові до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Разом з ти, листи - роз'яснення вищих за рангом органів не мають юридичної сили. Листи органів влади не містять нових правових норм і не підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України. Вони мають лише роз'яснювальний та рекомендаційний характер, тому їх не можна вважати нормативно-правовими актами.
Таким чином, Лист Міністерства фінансів України № 31-09010-09- 8/21023 від 24.06.2015 не належить до нормативно-правових актів Міністерства фінансів України та має лише роз'яснювальний та рекомендаційний характер.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що позивач безпідставно та протиправно, в порушення норм чинного законодавства України не здійснив індексацію заробітної плати ОСОБА_4 у період з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року.
Статтею 265 КЗпП передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.
Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.
Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби.
При цьому накладення штрафу на підставі абзацу 4 частини, 2 статті 265 КЗпП України (недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці) застосовується незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в рішенні Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 22.03.2018 по справі № 697/2073/17.
10.02.2016 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 55 від 03.02.2016 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509", якою затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Так, Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509) визначений механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю, передбачених частиною 2 ст. 265 КЗпП України.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Відповідно до абз.2 п. 8 Порядку № 509 за результатами розгляду справи про накладення штрафу уповноважена особа на підставі акта приймає відповідне рішення.
Разом з тим відповідно до пункту 29 Порядку №295 заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
З огляду на зазначене, колегія суддів вказує на те, що відповідач, приймаючи припис № ХА0060/286/АВ/П від 28.03.2018 та постанови про накладення штрафу ХК0060/286/АВ/П/МГ від 04.04.2018 та № ХК0060/286/АВ/П/ІП від 04.04.2018, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, відсутні підстави для їх скасування.
Таким чином, колегія суддів вказує на необґрунтованість позовних вимог .
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 2 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018 по справі № 820/3199/18 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2018 по справі № 820/3199/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)О.А. Спаскін
Судді(підпис) (підпис) О.І. Сіренко О.М. Калитка
Повний текст постанови складено та підписано 16.11.2018 р.