Іменем України
15 листопада 2018 року
Київ
справа №820/5807/16
адміністративне провадження №К/9901/22682/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року (головуючий суддя Тітов О.М., судді - Панченко О.В., Старосєльцева О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року (головуючий суддя Бенедик А.П., судді - Донець Л.О., Мельнікова Л.В.) у справі за адміністративним позовом Державної фіскальної служби України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанов про стягнення виконавчого збору,
У жовтні 2016 року Державна фіскальна служба України (далі - ДФС України) звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департамент ДВС МЮ України), в якому просила визнати протиправними та скасувати постанови ВПВР Департаменту ДВС МЮ України від 4 жовтня 2016 року: у виконавчому провадженні ВП №51857921 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 2040 грн та у виконавчому провадженні ВП №51858058 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 2040 грн; зупинити дію постанов про стягнення з боржника виконавчого збору від 4 жовтня 2016 року у виконавчих провадженнях ВП №51857921 та ВП №51858058.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ДФС України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановами головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮ України Нещадима І.С. від 8 серпня 2016 року відкрито виконавчі провадження ВП №51857921 та ВП №51858058 з виконання виконавчих листів № 820/1237/16, виданих Харківським окружним адміністративним судом 2 липня 2016 року про зобов'язання ДФС України та Державної казначейської служби України вчинити дії щодо зарахування на електронний рахунок Комунального підприємства «Харківводоканал» коштів, які проведені по взаєморозрахунках з погашення заборгованості з різниці в тарифах у рахунок заборгованості з податку на додану вартість у сумі 37163307,48 грн та зобов'язання ДФС України та Державної казначейської служби України вчинити дії щодо зарахування на електронний рахунок Комунального підприємства «Харківводоканал» коштів, які відображені у таблиці №3 додатка №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» декларації за січень 2016 року, у сумі 29428852 грн. Вказаними постановами боржнику надано строк для добровільного виконання рішення суду до 15 серпня 2016 року, а також попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк, рішення буде виконано у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
29 вересня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮ України Нещадимом І.С., у зв'язку із невиконанням рішення суду та законних вимог державного виконавця без поважних причин, винесено постанови про накладення на позивача штрафів у розмірі 1020 грн у кожному виконавчому провадженні.
4 жовтня 2016 року відповідачем у виконавчих провадженнях ВП №51857921 та ВП №51858058 винесено постанови про стягнення з ДФС України виконавчого збору у сумі 2040 грн.
Не погоджуючись із постановами про стягнення виконавчого збору та вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірності винесення відповідачем 4 жовтня 2016 року у виконавчих провадженнях ВП №51857921 та ВП №51858058 постанов про стягнення з ДФС України виконавчого збору у розмірі 2040 грн. В обґрунтування рішення суд зазначив, що оскільки боржником не виконано рішення суду у строк, встановлений державним виконавцем для його добровільного виконання, заяв щодо продовження строку для добровільного виконання виконавчого документу на адресу державного виконавця він не направляв, не надано документального підтвердження щодо неможливості виконання рішення з поважних причин, тому відповідач виніс постанови про стягнення виконавчого збору з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Зазначена позиція підтримана Харківським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови).
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний здійснити заходи, необхідні для своєчасного і повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
За змістом статті 17 вказаного Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
У відповідності до положень частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, за виконавчими документами, які підлягають негайному виконанню, а також у разі перерахування коштів стягувачу у випадку, передбаченому частиною другою статті 27 цього Закону, та у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення суду у строк, наданий для добровільного виконання, а саме до 15 серпня 2016 року боржником не було виконано.
За такого правового врегулювання та з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність дій відповідача щодо прийняття 4 жовтня 2016 року постанов про стягнення з ДФС України виконавчого збору у розмірі 2040 грн та, відповідно, відсутність підстав для скасування цих постанов.
Щодо посилання ДФС України в касаційній скарзі, як на підставу для скасування оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору на те, що позивач звертався до державного виконавця з листом про неможливість виконання рішення суду у строк встановлений постановами про відкриття виконавчих проваджень, оскільки система електронного адміністрування працює виключно в автоматичному режимі, то колегія суддів, вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до статтей 34 та 35 Закону №606-XIV, за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам. Водночас, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДФС України наданим їй правом не скористалася. До закінчення строку наданого для добровільного виконання рішення суду, а саме до 15 серпня 2016 року до суду або до державного виконавця із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення не зверталася. Лист від 18 серпня 2016 року на якій посилається позивач, в якому просив відповідача звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, отриманий Міністерством юстиції України лише 20 жовтня 2016 року вхідний № 17671-0-26-16. Належних та допустимих доказів щодо отримання відповідачем вказаного листа до прийняття постанов про стягнення виконавчого збору, ДФС України не надано.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді І.Л.Желтобрюх
В.М.Шарапа