10.2.4
Іменем України
16 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2807/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,
17 вересня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому позивач просить:
- визнати дії відповідача щодо припинення нарахування та невиплати позивачу пенсії з квітня 2017 року неправомірними;
- зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з квітня 2017 року, нараховувати та сплачувати пенсію надалі та виплатити виниклу заборгованість з виплати пенсії з квітня 2017 року на рахунок позивача відкритий в ПАТ "Ощадбанк".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Рубіжанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області як внутрішньо перемішена особа. Однак з квітня 2017 року відповідач припинив виплачувати позивачу належну їй пенсію. Будь-які повідомлення від відповідача не надходили.
З посиланням на норму частини другої статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують його конституційні права.
Ухвалою від 19.09.2018 відкрито провадження в зазначеній справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін визнано поважними причини пропуску строку звернення з позовом; відстрочено позивачу сплату судового збору; задоволено клопотання про витребування доказів (а.с. 1-3).
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву за реєстр. № 27582/2018 та відзив на позовну заяву за реєстр. № 33037/2018 (а.с. 19-24, ).
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивача взято на облік до УПФУ в Кремінському районі Луганської області з 01.04.2017. Пенсія Позивачу виплачувалась Відповідачем по 31.05.2018. З 01 червня 2018 року Відповідачем Позивачу пенсія не виплачувалась на виконання Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, та одержання рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення державних виплат.
У задоволенні позову просив відмовити.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 52). Разом з тим, просив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження за його відсутності (а.с. 6 зв.).
На адресу суду повернувся конверт з відміткою «за закінченням строку зберігання» (а.с. 50). Разом з тим, процесуальні документи направлялися позивачу за адресою, яка зазначена у позовній заяві.
Згідно із частиною одинадцятою статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 53), причини неприбуття суду не повідомив.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки дана адміністративна справа є типовою до зразкової справи № 805/402/18, суд вважає за необхідне розглянути її у письмовому провадженні, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України (а.с. 7, 7 зв.), картці платника податків (а.с. 8), довідці від 14.12.2017 № 0000440039 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 9), пенсійному посвідченні НОМЕР_2 від 06.06.2012 (а.с. 8).
Пенсійна справа позивача до грудня 2017 року перебувала на обліку в УПФУ м. Сєвєродонецьку Луганської області.
УПФУ м. Сєвєродонецьку Луганської області було призупинено ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.04.2017.
За даними Центральної бази одержувачів пенсій пенсія позивачу УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплачена по березень 2017 року включно (а. с. 35).
14.12.2017 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про запит пенсійної справи з УПФУ м. Сєвєродонецьк Луганської області (а.с. 31).
Згідно з інформацією, зазначеною в розпорядженні від 13.04.2018 № 802, Позивача взято на облік та призначено виплату пенсії за віком, з 01.04.2017 розмір пенсії становить 2280,39 грн, а з 01.10.2017 - 4263,36 грн. (а.с. 25).
Згідно із інформацією, яка зазначена у витягу з протоколу від 06.02.2018 № 78 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу - ОСОБА_1 призначено виплату пенсії (а.с. 37).
Розпорядженням від 16.05.2018 № 173791 позивачу призначено пенсії з 01.05.2018 в сумі 4263,36 грн (а.с. 40).
З інформації, яка вказана у розпорядженні Кремінського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 21.06.2018, на виконання Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів ,коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, та одержання рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення державних виплат, призупинено виплату пенсії позивачу з 01.06.2018 (а.с. 43).
Виплата пенсії Позивачу не здійснювалася з квітня 2017 року по квітень 2018 року. В травні 2018 року позивачу було нараховано та виплачено пенсію в сумі 4263,36 грн, а з червня 2018 року було припинено нарахування та виплата пенсії, що підтверджується інформацією, яка зазначена в довідці від 04.10.2018 (а.с. 44).
Суду не надано доказів поновлення виплати пенсії позивачу, а також доказів виплати позивачу пенсії минулих періодів.
Спірним питанням є правомірність дій Відповідача щодо припинення з квітня 2017 року виплати призначеної пенсії Позивачу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно зі статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058-IV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції країни, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Приписами частини першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (суд бере до уваги, що положення пункту 2 ч. 1 ст. 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.
Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу призупинена з 01.04.2017 УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
У свою чергу за розпорядженням Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 21.06.2018 призупинено виплату пенсії позивачу на виконання Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів ,коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, та одержання рекомендацій Міністерства фінансів України щодо зупинення державних виплат.
У відзиві відповідач зазначає, що виплата пенсії відповідачу здійснювалася по 31.05.2018. Проте, матеріалами справи підтверджено, що виплата пенсії Позивачу не здійснювалася з квітня 2017 року по квітень 2018 року. В травні 2018 року позивачу було нараховано та виплачено пенсію в сумі 4263,36 грн, а з червня 2018 року було припинено нарахування та виплата пенсії, що підтверджується інформацією, яка зазначена в довідці від 04.10.2018 (а.с. 44).
Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних доказів, які б свідчили про припинення виплати пенсії з підстав, передбачених статтею 49 Закону № 1058.
Аргументи Відповідача, що Відповідач зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.
Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України ).
За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Суд приймає до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
За таких обставин Постанова КМУ № 365 не може обмежувати Конституційне право та встановлювати додаткові підстави для припинення виплати пенсії ніж передбачені Законом № 1058.
Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 Закону України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набрав чинності 22 листопада 2014 року (далі - Закону № 1706-VII).
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В силу статей 8 та 22 Конституції України, статті 7 КАС України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Тому, припиняючи нарахування та виплату Позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, Відповідач протиправно керувався вимогами Постанови КМУ № 365 та інформацією з системи «АРКАН» порушив право Позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання Відповідача у право Позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Зазначене кореспондується з правовою позицією, викладеною в рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі 805/402/18 (Пз/9901/20/18), яке залишено без змін постановою Верховного суду від 04 вересня 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Судом встановлено, що невиплати пенсії позивачу з 01.04.2017 відбулася через дії УПФУ в м. Сєвєродонецьку, а не за рішенням відповідача.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем після прийняття на облік пенсійної справи позивача всупереч вимог частини другої статті 46 Закону № 1058-IV не виплачено позивачу пенсію минулих періодів, що утворилася з дня припинення її виплати - з квітня 2017 року по квітень 2018 року. Тобто, допущено протиправну бездіяльність.
Судом також встановлено, що, починаючи з червня 2018 року, нарахування та виплата пенсії позивачу не здійснюється через прийняття відповідачем розпорядження від 21.06.2018.
Відповідно, суд дійшов висновку, що суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії позивачу у період з квітня 2017 року по квітень 2018 року включно, починаючи з червня 2018 року порушення прав позивача відбувалося внаслідок прийняття відповідачем протиправного розпорядження про припинення виплати пенсії.
Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.04.2017 по 30.04.2018, визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 21.06.2018 в частині припинення виплати пенсії позивачу з 01.06.2018, а також зобов'язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 01.06.2018.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії, суд дійшов наступного висновку.
Право Позивача на пенсію за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року не є спірним.
Пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на пункт 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене Позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Тому, суд дійшов до висновку, що вимога про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість за період з 01.04.2017 по 30.04.2018 знайшла своє підтвердження матеріалами справи та є обґрунтованою.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію на рахунок, що відкритий в ПАТ «Ощадбанк», то суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним», установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб; для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Згідно з пунктом 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.
Пунктами 9 - 11 вказаної Постанови визначено, що між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку. Одержувачі, крім внутрішньо переміщених осіб, можуть у будь-який час змінити уповноважений банк, подавши заяву до відповідного уповноваженого банку згідно з пунктом 10 цього Порядку.
Отже, згідно з наведеними нормами орган Пенсійного фонду зобов'язаний виплачувати пенсію на відповідний банківський рахунок згідно з поданою одержувачем пенсії у відповідності до вказаних норм заяви.
Доказів того, що після поновлення виплати пенсія позивача буде виплачуватися в інший спосіб, і відповідно, будуть порушені права позивача, до суду не подано.
Крім того, обов'язковою умовою для надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, чого в цій частині не відбулося.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача сплачувати позивачу пенсію надалі, суд вважає таку вимогу безпідставною, оскільки згідно з положеннями Закону № 1058-IV нарахування та виплата пенсії мають здійснюватися постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом.
Крім того, така вимога позивача є вимогою на майбутнє. Оскільки згідно з положеннями КАС України завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав позивача від порушень суб'єкта владних повноважень, суд не повноважний зобов'язувати відповідача до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог Позивача. Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.04.2017 по 30.04.2018, зобов'язання відповідача виплатити заборгованість за період з 01.04.2017 по 30.04.2018, визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 21.06.2018 в частині припинення виплати пенсії позивачу з 01.06.2018, а також зобов'язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 01.06.2018 підлягають задоволенню. У задоволенні вимог щодо зобов'язання відповідача сплачувати пенсію позивачу надалі та виплатити виниклу заборгованість на поточний рахунок позивача слід відмовити.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити це рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Що стосується клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що Відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 19.09.2018 Позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з коригуванням способу захисту, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: 94200, АДРЕСА_1) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41245565, місце знаходження: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35-А) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року по квітень 2018 року.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41245565, місце знаходження: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35-А) виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: 94200, АДРЕСА_1) за період з квітня 2017 року по квітень 2018 року.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 21.06.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41245565, місце знаходження: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35-А) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: 94200, АДРЕСА_1) нарахування та виплату пенсії за віком з 01 червня 2018 року.
У задоволенні вимог щодо зобов'язання Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області сплачувати пенсію ОСОБА_1 надалі та виплатити виниклу заборгованість на поточний рахунок, відкритий в ПАТ «Ощадбанк» відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41245565, місце знаходження: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35-А) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.М. Чиркін