Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 листопада 2018 р. Справа№200/10429/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльністі протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Великоновосілківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103) з позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії, яка входить до складу спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 квітня 2018 року в сумі 6294 грн.;
- зобов'язати відповідача виплати ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 та увійшла до складу спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 квітня 2018 року в сумі 6294 грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулась до відповідача із свідоцтвом про право на спадщину для оформлення та виплати недоотриманої пенсії свого померлого сина у розмірі 6294,00 грн. Позивач вважає помилковим посилання у листі відповідача на період із застосуванням норми статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до вимог якої недоотримана пенсіонером з власної вини пенсія виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до звернення за отриманням пенсії. Тобто, період за який не було отримано грошові кошти не відповідає дійсності. Недоотримана пенсія, яка увійшла до складу спадщини нараховувалась спадкодавцю та залишилася не отриманою. Позивач зазначає, що право власності у неї виникло після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому їй як спадкоємиці, відповідач повинен був виплатити ці гроші на підставі зазначеного свідоцтва від 02.04. 2018 року.
Відповідачем позовні вимоги не визнано, надано відзив на адміністративний позов. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що ч. 1 ст. 46 Закону України № 1058 передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Згідно абзацу 2 пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Отже, розмір недоотриманої пенсії розраховується з дня звернення спадкоємця із заявою та виплачується не більше ніж за три роки. До управління звернулась із заявою про виплату недотриманої пенсії, ОСОБА_2, громадянка ОСОБА_1, надавши копію свідоцтва про смерть, копію паспорту, оригінал свідоцтва про право на спадщину за законом. Вважає, що не має законних підстав для виплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2
Ухвалою від 17.10.2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі та постановив про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.
02.04.2018 року державним нотаріусом другої донецької державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом НОМЕР_3, відповідно до якого посвідчено, що спадкоємцем ОСОБА_2, 1965 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є його мати ОСОБА_1. Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з недоотриманої пенсії в сумі 6294,00 грн., що належить померлому на підставі довідки виданої 05.03.2018 року за № 3052/03 Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області.
11.04.2018 року за вихідним № 86/5-19-01-09 відповідач надав відповідь на звернення позивача, в якому зазначив, що ст.46 Закону №1058 передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. З огляду на викладене, у разі неотримання пенсії померлим пенсіонером більше трьох років, недоотримана пенсія у зв'язку зі смертю виплачується відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону №1058. Розмір недоотриманої пенсії розраховується за період відповідно до частини 1 статті 46 Закону №1058, де датою звернення за отриманням пенсії є день звернення спадкоємця з усіма необхідними, документами. Зазаначено, що ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 не отримав пенсію за період з 01.08. 2014 року по 31.05.2015 року, звернення з питань виплати недоотриманої пенсії надійшло після трьох років з дня отримання пенсії ОСОБА_2 тому не має законних підстав для виплати недоотрианої пенсії померлого.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірним питанням даної справи є правомірність обмеження відповідачем суми недоотриманої пенсії, яка входить до складу спадщини, трирічним терміном.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами ч. 2 ст. 4 КАС України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
В силу положень ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і Відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 8 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", сума пенсії, яка належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у ч. 2 ст. 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи ні.
Частиною 2 ст. 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що члени сім'ї, зазначені в частині 1 цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно ч. 3 ст. 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Так, Цивільним кодексом України регулюються правовідносини у сфері спадкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Частиною 1 ст. 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1 ст. 1227 Цивільного кодексу України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Статтею 91 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Аналізуючи зазначені положення законодавства суд вважає, що у даних спірних правовідносинах застосуванню підлягає саме ст. 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як така, що регулює правовідносини, які виникли після смерті пенсіонера та після визнання певної суми недоотриманої пенсії спадщиною.
Натомість ст. 46 зазначеного Закону подібних вказівок не містить та, на думку суду, призначена для реалізації саме особою, яка безпосередньо отримує пенсію. Також положення зазначеної статті застосовуються лише у випадку встановлення власної вини пенсіонера, що полягає у недоотриманні пенсії. Втім наявність або відсутність вини не може бути інкримінованою лише за судженням установи пенсійного фонду.
Як вбачається з позовної заяви позивач просила визнати бездіяльність щодо невиплати недоотриманої пенсії протиправною та зобов'язати відповідача виплатити їй недоотриману пенсію померлого сина, яка входить до складу спадщини, за в сумі 6294 грн.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом визнання бездіяльності відповідача, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст.242 КАС України).
Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п.п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України.
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року у справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Частиною 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.
Відповідно до ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу недоотриманої пенсію яка входить до складу спадщина в розмірі 6294 грн.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується квитанцією № 5 від 08.10.2018 року, позивач за подання адміністративного позову сплатив 704,80 грн.
Оскільки позовні вимоги задоволено, відповідно до п. 3 ст. 139 КАС України суд присуджує стягнути судові витрати у розмірі 704,80 грн., здійснені позивачем, за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.
За нормами ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 263 КАС України суд розглядає справи у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2) до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171290, 85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії, яка входить до складу спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 квітня 2018 року в сумі 6294 грн.
Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 та увійшла до складу спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 квітня 2018 року в сумі 6294 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171290, 85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.11.2018 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Загацька Т. В.