ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" листопада 2018 р. справа № 0940/1851/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
09.10.2018 року ОСОБА_2, як представник, звернувся в інтересах ОСОБА_1 до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач незаконно, в порушення ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", позбавив ОСОБА_1 права на пенсію на території України з підстав відсутності документів про проживання в Україні та договору (угоди) України з Ізраїлем, незважаючи на те, що позивач є громадянином України та перебувала у трудових відносинах і займала різні посади на підприємствах УРСР та України з 14.02.1974 року по 10.01.1999 року і до 2002 року проживала у м.Івано-Франківську.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.11.2018 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві та просила суд в задоволенні позову відмовити з урахуванням тієї обставини, що відповідно до ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» одним із необхідних документів для призначення пенсії є інформація про місце проживання на території України. Таким чином, оскільки позивач постійно проживає у Ізраїлі і міжнародного договору між Україною та даною державою не укладено, а законодавством не визначено процедуру виплати пенсії громадянам України, які проживають за її межами в державах, з якими не укладено міждержавних угод стосовно призначення та виплати пенсії, то позов є безпідставним та до задоволення не підлягає.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 263 КАС України матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи письмові докази та заперечення проти них, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з огляду на нижчевикладене.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на території УРСР та території України з 14.02.1974 року по 10.01.1999 року, що підтверджується наданою нею копією трудової книжки, дослідженою в судовому засіданні в якості письмового доказу по справі (а.с.12-15).
Позивач постійно проживає на території Ізраїлю, 07.03.2003 року прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, про що свідчать відповідні відмітки в закордонному паспорті ОСОБА_1 (а.с.16).
Судом встановлено, що 04.09.2018 року позивач звернулася до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську із заявою про призначення пенсії (а.с.22).
Як вбачається з наявної в матеріалах справи та дослідженої судом в якості письмового доказу по справі копії відповіді відповідача від 18.09.2018 року за №363/с-15 пенсійним органом позивачу в призначенні пенсії відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не надано жодних документів, які б підтверджували її місце проживання в Україні. Окрім того, як причину для відмови зазначено те, що так як між Україною відповідний договір з державою Ізраїль не укладено, то підстав для призначення пенсії громадянину України у випадку проживання у вищевказаній державі не має (а.с.23).
Суд вважає відмову пенсійного органу у призначенні пенсії за віком протиправною з огляду на наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання в тому числі і поза межами України, зі збереженням усіх конституційних прав.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Згідно зі статтею 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Нормами статті 51 цього Закону визначено, що пенсійне забезпечення громадян України, які живуть за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
При цьому судом встановлено, що угоди між Україною та державою Ізраїль про пенсійне забезпечення громадян України, які проживають на території держави Ізраїль, не має.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.
Відповідно до п.3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно вад того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Згідно з частинами першою і другою статті 6 КАС України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова в призначенні пенсії позивачу хоча і відповідає нормам чинного законодавства України є безпідставною як така, що суперечить принципу верховенства права, оскільки неправомірно обмежує права та свободи позивача, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Однак, незважаючи на протиправність оскарженого рішення відповідача, інші позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних мотивів.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Тобто, для виникнення права на отримання пенсії визначено такі умови: особа повинна бути громадянином України, який застрахований згідно із цим Законом, досягти встановленого цим Законом пенсійного віку, а також мати необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Окрім того, питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженим постановою правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1 (далі - Порядок 22-1).
Відповідно до пункту 1 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
У розділі ІІ Порядку 22-1 міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії.
Згідно з пунктом 2.23 Порядку 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі, якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, подається копія з неї, засвідчена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію:
а) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
б) здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів;
в) перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження (пункт 4.2 Порядку).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. (пункт 4.3 Порядку 22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (пункт 4.7).
З системного аналізу наведених норм права слідує, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
Згідно чинного законодавства України уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів та прийняття відповідного рішення, за умови дотримання норм Порядку 22-1. Суд не може підміняти компетенцію даного суб'єкта владних повноважень та встановлювати наявність чи відсутність права, а також наявність чи відсутність стажу, необхідного для призначення пенсії. Завданням адміністративного судочинства є виключно перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та визначені в частині другій статті 2 КАС України.
Враховуючи те, що відповідач - Управління ПФУ в м. Івано-Франківську відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком лише з підстав відсутності Договору між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення, не розглядаючи по суті питання призначення пенсії та відповідні подані позивачем документи, необхідні для призначення пенсії за віком, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог про зобов'язання пенсійного органу призначити і виплачувати пенсію та визнання неправомірними дій у цій частині слід відмовити.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, висновки якого відповідно до ч.5 ст.242 КАС України слід враховувати суду при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, у справі за № 495/5604/16-а від 05.09.2018 року.
При цьому, на переконання суду, належним та ефективним способом захисту порушеного права в цьому спорі у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, є зобов'язання Управління ПФУ в м. Івано-Франківську повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 04 вересня 2018 року про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.
За таких обставин адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
На підставі частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 352,4 грн.
На підставі ст.ст. 1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», керуючись ст. ст. 244-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2018 про призначення пенсії із врахуванням встановлених обставин та викладених судом правових висновків у цій справі.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок.
Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з 15.11.2018 року, як дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників вправи:
позивач: ОСОБА_1, код НОМЕР_1, АДРЕСА_1;
відповідач: управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську код ЄДРПОУ 20550895, вул. Незалежності 44, м. Івано-Франківськ, 76000.
Суддя Гундяк В.Д.