Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 листопада 2018 р. Справа№0540/9202/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними та дискримінаційними дій щодо невиплати страхових регресних виплат з грудня 2017 року та зобов'язання поновити їх виплату з виплатою виниклої заборгованості за весь період часу, починаючи з грудня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він отримував щомісячні страхові регресні виплати у зв'язку з професійним захворюванням у відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у АДРЕСА_1. У зв'язку зі зміною місця проживання в грудні 2017 року позивача як внутрішньо переміщену особу взято на облік у Слов'янське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Однак відповідач регресні виплати не відновив. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати страхових регресних виплат у визначений період такими, що порушують його конституційні права, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, вмотивований тим, що відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, відповідач може призначати або припиняти страхові виплати внутрішньо переміщеним особам тільки на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. На підставі вищенаведеного, у зв'язку із скасуванням 13.11.2017 начальником управління соціального захисту населення Слов'янської райдержадміністрації дії довідки позивача - внутрішньо переміщеної особи від 19.04.2016 № НОМЕР_1, та враховуючи те, що повторне призначення можливо лише через шість місяців після такого припинення, Слов'янське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не мало законних підстав для продовження страхових регресних виплат позивачу з грудня 2017 року. Позивачу були продовжені страхові виплати з 01.05.2018, на підставі протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Постанови начальника Слов'янського відділення управління Фонду від 18.06.2018 №0536/11726/11726/10. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 16.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розгляд справи проведено за правилами ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Слов'янському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Проте, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Слов'янське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не є юридичною особою та відноситься до відокремленого підрозділу юридичної особи - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області.
Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області є належним відповідачем по справі.
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії № НОМЕР_3, ОСОБА_1 має право на страхові виплати.
У грудні 2017 року позивач звернувся із заявою до Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа з АДРЕСА_1 про продовження виплати раніше призначеної страхової виплати у зв'язку з професійним захворюванням.
Відповідачем страхові виплати позивачу поновленні не були, у зв'язку із скасуванням 13.11.2017 начальником управління соціального захисту населення Слов'янської райдержадміністрації дії довідки про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи від 19.04.2016 № НОМЕР_1.
Постановою начальника Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 18.06.2018 №0536/11726/11726/10, з 01 05.2018 страхові виплати поновлено.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
У відповідності до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як встановлено судом, страхові виплати позивачу не були поновлені відповідачем у зв'язку із закінченням терміну дії довідки переселенця.
Водночас, статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат, передбачених діючим законодавством.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зазначає, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").
У рішенні від 8 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Отже, як Законом України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні", так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу з грудня 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права позивача шляхом визнання протиправними дій та зобов'язання поновити нарахування страхових виплат. Крім того, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити заборгованість, яка утворилась за час припинення страхових виплат.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність припинення раніше призначених страхових виплат позивачу, а отже позов підлягає задоволенню.
Також суд наголошує, що вимога позивача про визнання дій відповідача дискримінаційними не є за своєю суттю позовною вимогою у розумінні приписів ч. 1 ст. 5 КАС України.
Суд зауважує, що задоволення позовних вимог позивача є належним та достатнім способом захисту його порушених прав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією № 35324824 від 18.09.2018, позивач за подання адміністративного позову сплатив 704,80 грн. судового збору.
Отже, суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області у розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231; 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5) щодо не виплати з грудня 2017 року страхових виплат ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2; АДРЕСА_1).
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231; 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5) поновити виплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2; АДРЕСА_1) раніше призначених страхових виплат, починаючи з грудня 2017 року, з виплатою виниклої заборгованості.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Фонду соціального страхування у Донецькій області (ЄДРПОУ 41325231; 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2; АДРЕСА_1) понесені судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 15 листопада 2018 року.
Суддя Ушенко С.В.