вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"08" листопада 2018 р. м. Київ Справа № 911/1968/18
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., при секретарі судового засідання Брунько А.І., розглянув матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії ПАТ "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації про стягнення 717209,55 грн
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 2624 від 12.12.2017;
від відповідача: ОСОБА_2 - доручення від 25.01.2018 вих. № 02-01-14/123.
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії ПАТ "Укртелеком" (далі - позивач) подало до суду позов про стягнення з Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації (далі - відповідач) 717209,55 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період 2016 - 2017 роки.
Ухвалою від 12.09.2018 Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 11.10.2018.
Ухвалою від 11.10.2018 Господарський суд Київської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. У цьому ж судовому засіданні Господарський суд Київської області оголосив перерву у справі до 08.11.2018.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив від 01.10.2018 вих. № 11/143.
Представник відповідача відповідно до наданого суду відзиву на позовну заяву від 27.09.2018 вих. № 1493/02-01-14 просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з тих підстав, що у 2016-2017 роках не передбачалося субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для надання пільг з послуг зв'язку, у зв'язку з чим розрахунки протягом цих років не проводилися, тому заборгованість за вказаний період відсутня.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріали справи докази, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд,-
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії ПАТ "Укртелеком" є надавачем послуг у сфері проводового електрозв'язку за КВЕД 61.10.
Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" та Закону України "Про охорону дитинства" та інших законодавчих актів для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку.
Законом України "Про телекомунікації" визначено повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.
Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ № 295 від 11.04.2012 (далі - Постанова № 295), та ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" (наразі та далі в редакції Законів чинних станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 включно позивачем було понесено витрати на надання пільг на послуги зв'язку жителям ІНФОРМАЦІЯ_1 на загальну суму 717209,55 грн, в підтвердження чого позивачем подано обґрунтований розрахунок заборгованості за вказані місяці та копії розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за вищевказаний період (форми №2-пільга).
З метою компенсації понесених витрат, позивачем було надіслано відповідачу як головному розпоряднику коштів субвенції з державного бюджету міському бюджету розрахунки видатків та акти звіряння рахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги (форми №3-пільга) з проханням звірити надану інформацію з інформацією, що міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, здійснити узгодження цієї інформації.
Листом від 11.03.2016 вих. № 01-12/427 відповідач повідомив позивачу, що субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг відсутня. Порядок відшкодування у 2016 році витрат на відшкодування пільг з місцевого бюджету станом на 11.03.2016 не визначений. Після законодавчого вирішення даного питання фінансування витрат на відшкодування пільг з телекомунікаційних послуг буде відновлено.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено відповідачу дві претензії про сплату заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період 2016 - 2017 роки (від 03.11.2017 вих. № 11/279 та від 21.08.2018 вих. № 11/108), однак відповідач листами від 15.12.2017 вих. № 01-12/2170 та від 30.08.2018 вих. № 1368/02-01-14 відмовив позивачу у задоволені заявлених вимог, у зв'язку з тим, що у 2016-2017 роках не передбачалося субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для надання пільг з послуг зв'язку.
Вирішуючи спір між сторонами, що виник у зв'язку з несплатою відповідачем, як головним розпорядником коштів, послуг зв'язку окремим пільговим категоріям споживачів за 2016-2017 роки, суд виходить з того, що пільга з оплати послуг зв'язку є державною соціальною гарантією, надання якої передбачено ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації".
Законодавчим актом, який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, є Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III)
Цим Законом визначено, що державні соціальні гарантії - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій та нормативи витрат (фінансування) - показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів (стаття 1 Закону № 2017-III).
Відповідно до ст. 19 Закону № 2017-III, виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Закон № 2017-III визначає, що нормативи споживання - це розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг (абзац другий частини першої статті 4 Закону № 2017-III).
На підставі нормативів споживання визначають нормативи фінансового забезпечення державних соціальних гарантій та здійснюється їх фінансування (стаття 21 Закону № 2017-III, стаття 102 Бюджетного кодексу України, Постанова № 256).
Частиною другою статті 21 Закону №2017-III передбачено, що окремо визначаються нормативи коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, що спрямовуються на покриття витрат підприємств, установ і організацій соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування, які не покриваються виплатами населення.
Як було зазначено вище, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України (п. 63 Постанови № 295).
Аналіз наведених норм права з урахуванням ретроспективного правового регулювання відносин у сфері соціального захисту громадян та системного і логічного з'ясування змісту цих норм дає підстави для висновку, що безпосередньому забезпеченню і судовому захисту підлягають законодавчо закріплені права громадян, зокрема, й ті, які встановлюють певні соціальні пільги. Відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг на оплату електроенергії працівникам міліції, державної кримінально-виконавчої служби та/чи іншій категорії осіб, встановленій законом, звільнених за віком, хворобою або вислугою років, має здійснюватися без обмежень.
Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
У відповідності до ч. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту підпункту "б" пункту 4 частини 1 ст. 89 та ч. 5 ст. 102 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній до 31.12.2016), випливає, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок № 256), згідно з п. 2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.
Пунктом 3 вказаного Порядку № 256 визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку. Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (п. 5 Порядку № 256).
Відповідно до п. 6 Порядку № 256, фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі до 25 числа місяця, що настає за звітним щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів. Форма реєстрів встановлюється Мінфіном за поданням Казначейства.
Управління Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами.
Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки із постачальниками відповідних послуг (п. 8 Порядку № 256).
Таким чином, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг протягом 2016 року, мало здійснюватися позивачу за рахунок державних субвенцій місцевому бюджету на підставі підписаних актів звіряння розрахунків за надані підприємством - надавачем послуги, на підставі яких готуються реєстри нарахованих сум державних субвенцій.
Щодо правових підстав для здійснення відшкодування витрат на послуги зв'язку для пільгових категорій з огляду відсутності у Законі України "Про державний бюджет України на 2016 рік" видатків у вигляді субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, слід зважати на таке.
Господарський суд при прийнятті рішення у даній справі виходить з того, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття.
Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період (стаття 96 Конституції України).
Пунктом 11 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.
Слід зазначити, що щорічними Законами України про Державний бюджет України на 2009-2015 роки передбачалося, зокрема, забезпечення пільг на оплату телекомунікаційних послуг за рахунок субвенції (міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції) з державного бюджету місцевим бюджетам; перерахування субвенції з державного бюджету здійснюється в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України за рахунок відповідних надходжень до бюджету.
Водночас, Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не передбачено надання субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам.
В ході судового вирішення спору з офіційного веб-сайту Верховної Ради України судом було встановлено, що ухвалений 18.02.2016 парламентом Закон України "Про внесення змін до додатків № 3 та № 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" № 4024 від 04.02.2016 щодо фінансування у 2016 році нової бюджетної програми "субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг ..." не набрав чинності через не подолане вето Президента України.
Однак Конституційний суд України у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), звернув увагу на те, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
У рішенні від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційний Суд України вказав, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадяни. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Основний закон України закріпив за кожним право на власність (стаття 41). Правовий режим власності та правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно законами України (пункти 7, 8 частини першої статті 92 Конституції України).
Конституційний Суд України у рішенні від 12.01.2010 № 1-рп/2010 зазначив, що конституційні права, передбачені частиною першою статті 41, належать юридичним особам (частина третя статті 79 ГК України, стаття 1 Закону).
З аналізу чинних норм законодавства випливає, що відсутність в Державному бюджеті України на 2016 рік коштів на надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку за умови чинності ч. 5 ст. 102 БК України до 31.12.2016, не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов'язань по їх відшкодуванню та свідчить про недобросовісність держави у відносинах виконання цього обов'язку перед підприємствами - надавачами відповідних послуг зв'язку по їх компенсуванню без внесення відповідних змін до закону про Держбюджет в частині виділення додаткових коштів на покриття вказаних витрат.
Суд також вказує на неможливість скасування чи обмеження права юридичної особи на отримання компенсації за надані послуги зв'язку пільговим категоріям осіб, встановлених законом, посилаючись на неспроможність її фінансового забезпечення у 2016 році через відсутність субвенції з Державного бюджету України (правова позиція викладена з урахуванням постанови ВСУ від 10.05.2016 у справі № 0870/5751/12, № в реєстрі 58029234).
Поряд з викладеним суд вказує, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України на 2016 рік не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, оскільки наявність у відповідача обов'язку з відшкодування витрат за надані пільговим категоріям громадян послуги не залежить від строків або обсягів бюджетних асигнувань, які є лише засобом реалізації державних програм, а також відкритих в органах Казначейства на їх виконання рахунків.
До того ж, як зазначила ОСОБА_3 Верховного Суду у своїй постанові від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом України «Про Державний бюджет України» видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним у цьому законодавстві особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками.
Вказане підтверджено також ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 (Заява № 70297/01), де зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Окрім того, при розгляді даної справи суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (Заява № 63134/00), де Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет на відповідний рік", де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії).
Враховуючи, що практика Європейського суду з прав людини є однією з основ правозастосування, отже рішення цього Суду застосовуються як джерело права під час вирішення спору у цій справі.
Щодо правових підстав для здійснення відшкодування витрат на послуги зв'язку для пільгових категорій у 2017 році, зважаючи на зміни, внесені в постанову Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, згідно з яких з переліку державних програм соціального захисту населення, які фінансуються місцевими бюджетами за рахунок державних субвенцій виключено компенсаційні виплати на пільги з послуг зв'язку, слід зважати на таке.
Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" від 20.12.2016 1789-VIII (набрав чинності 01.01.2017) було внесено зміни до Бюджетного кодексу України.
Зокрема ст. 91 Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 20-4 такого змісту:
"20-4) пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; інвалідам, дітям-інвалідам та особам, які супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування".
Відтак з 01.01.2017 пільги з послуг зв'язку належать до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів.
Як зазначено у ст. 5 ч. 2 Бюджетного кодексу України місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
За ч. 1. ст. 63 Бюджетного кодексу України місцевий бюджет відповідно до цього Кодексу містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень (п. 18 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до ч. 4. ст. 22 Бюджетного кодексу України головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.
Згідно з ч. 3 вищевказаної статті Бюджетного кодексу України головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
У відповідно до ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 70 Бюджетного кодексу України унормовано, що видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 89-91 цього Кодексу.
Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів витрачаються на заходи, передбачені рішенням про місцевий бюджет відповідно до законодавства.
За ч. ч. 1, 2 ст. 78 Бюджетного кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад або сільські, селищні, міські (міст районного значення) голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів.
Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється органами Казначейства України відповідно до статті 43 цього Кодексу.
У ч. 6 ст. 78 Бюджетного кодексу України вказано, що виконання місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням здійснюється відповідно до статей 46-51 цього Кодексу.
Органи Казначейства України здійснюють операції щодо виконання платіжних доручень розпорядників бюджетних коштів, оформлених відповідно до вимог законодавства, на підставі підтвердних документів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань та наявних бюджетних асигнувань за видатками місцевих бюджетів (протягом п'яти операційних днів з дати надання доручення на здійснення платежу за умови виконання доходів зведеного бюджету України).
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі).
Бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
З пояснень відповідача, що містяться у відзиві на позовну заяву від 27.09.2018 вих. № 1493/02-01-14 вбачається, що 21.04.2017 на місцевому рівні була прийнята Програма фінансування видатків Білоцерківського районного бюджету на здійснення заходів по пільгових перевезеннях, наданнях пільг з послуг зв'язку, компенсаційних виплат за проїзд потерпілих від аварії на ЧАЕС до місця відпочинку і назад на 2017-2021 р.р.
Це означає, що у місцевому бюджеті на 2017 рік були передбачені бюджетні призначення на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 89-91 цього Кодексу, зокрема і компенсації пільг з послуг зв'язку.
З аналізу вищевказаних норм бюджетного законодавства випливає, що відповідач безпідставно заперечує, що являється розпорядником коштів місцевого бюджету за бюджетними призначеннями, оскільки надання вказаних пільг є державною гарантією, а відповідач є бюджетною установою.
Суд вказує, що одержувачу послуг не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. Крім того, законодавством не встановлена залежність відшкодування пільг з послуг зв'язку від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів у 2017 році та послідуючих роках чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до Законів України, які регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин, а не підзаконних нормативно-правових актів, як то постанова Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, чи то Державного бюджету України і похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо).
Оскільки станом на 2017 рік держава гарантувала населенню право на отримання послуг зв'язку на пільгових умовах, про що наявні відповідні положення в Законах України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус", "Про охорону дитинства» та інших, отже відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із законів та які не залежать від його бажання.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб.
Виходячи з визначення терміну "законність", слід зазначити, що це комплексне поняття, яке тісно пов'язане з терміном "закон" та охоплює сфери діяльності від прийняття норм закону до їх реалізації.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є гарантією стабільності суспільних відносин між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп.
Оскільки Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії ПАТ "Укртелеком" не є учасником бюджетного процесу, то правовідносини між позивачем та відповідачем з приводу необхідності оплати боргу регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України.
З врахуванням ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає позов позивача заявленим у відповідності до вимог чинного законодавства та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі на суму 717209,55 грн боргу в рахунок відшкодування пільг за послуги зв'язку.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 74-79, 129, 232, 233, 236 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації (09106, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Тімірязєва, буд. 2а, код ЄДРПОУ 03193755) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40, код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу 01189910): 717209 (сімсот сімнадцять тисяч двісті дев'ять) гривень 55 копійок витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, та 10758 (десять тисяч сімсот п'ятдесят вісім) гривень 14 копійок витрат зі сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).
Повне рішення складено: 16.11.2018
Суддя В.М. Антонова