ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.11.2018Справа № 910/5400/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві
про стягнення 52 501,27 грн.
представники сторін:
від позивача: Пономаренко А.Є., довіреність № 107 від 21.12.17
від відповідача: Дубчак С.Є., довіреність № 10-537/д від 23.08.18
від третьої особи: не з'явився
До господарського суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - ПАТ "НАК "Надра України", позивач) із позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта", відповідач) про стягнення матеріальних втрат, нарахованих за несвоєчасне виконання судового рішення, у сумі 52 501,27 грн.
У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р. у справі № 910/16502/15, що набрало законної сили, яким з ПАТ "Укрнафта" було стягнуто заборгованість за договором про проведення моніторінгу та наукового супроводження надрокористування № 7/2950-Р-119М/13 від 19.12.2013 р. Указане рішення відповідач виконав несвоєчасно, а стягнуті кошти надійшли на банківський рахунок ПАТ "НАК "Надра України" лише 20.11.2017 р. під час примусового виконання рішення, що завдало стягувачу матеріальних втрат від знецінення грошових коштів.
У позові ПАТ "НАК "Надра України" просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 42 604,15 грн. та 3 % річних у сумі 9 897,12 грн., нараховані за період з 16.09.2015 р. по 20.11.2017 р., що разом складає 52 501,27 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2018 р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі та розгляд справи було вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін за її малозначністю. Цією ж ухвалою сторонам надана можливість та строки реалізувати свої права та обов'язки.
У строк, встановлений судом, відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому окрім іншого, заявив клопотання про залучення до розгляду справи третьої особи - Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2018 р. вказане клопотання було задоволене, до участі у справі було залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Шевченківський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві).
Також відповідач у відзиві заявив клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду подібної справи № 686/21962/15-ц та витребування від Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві належним чином завіреної копії матеріалів виконавчого провадження, відкритого на виконання судового рішення у справі № 910/16502/15.
15.06.2018 р. від позивача надійшла відповідь на відзив ПАТ "Укрнафта", а також заперечення проти задоволення вищевказаних клопотань.
Суд у межах спрощеного провадження, дослідивши надані сторонами заяви по суті справи, а також заявлені відповідчем клопотання, кількість залучених до розгляду справи осіб, значення справи для сторін, прийшов до висновку, що розглядати дану справу необхідно в загальному позовному провадженні, тому ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2018 р. було здійснено заміну засідання на підготовче.
У підготовчому засіданні представник відповідача відмовився від свого клопотання про зупинення розгляду справи, проте, підтримав клопотання про витребування від Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві належним чином завіреної копії матеріалів виконавчого провадження, відкритого на виконання судового рішення у справі № 910/16502/15. Вказане клопотання було задоволене ухвалою суду від 06.08.2018 р., зобов'язано Шевченківський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві надати суду зазначені матеріали виконавчого провадження.
Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що рішення суду було виконане боржником ще у листопаді 2016 р. на підставі платіжної вимоги органу Державної виконавчої служби № 227/12 від 31.10.2016 р. та меморіального ордеру № 227/12 від 11.11.2016 р. Також вказав про безпідставність нарахування позивачем матеріальних втрат на суму інфляційної складової боргу та 3 % річних. Просив відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, заяв чи клопотань про відкладення розгляду або про розгляд справи у його відсутність суду не подав. На виконання ухвали суду про витребування доказів Шевченківський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві надіслав матеріали виконавчого провадження № 49948139 щодо виконання судового рішення у справі № 910/16502/15.
Суд, розглянувши заяви учасників спору по суті справи, заслухавши пояснення сторін у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.
Судом встановлено, що 19.12.2013 між ПАТ "НАК "Надра України" (виконавець) та ПАТ "Укрнафта" (замовник) був укладений договір про проведення моніторингу та наукового супроводження надрокористування № 7/2950-Р-119М/13. Відповідно до умов цього договору (п.п. 1.1, 1.2 договору) виконавець зобов'язується виконати для замовника, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити роботи з проведення моніторингу та наукового супроводження надрокористування з метою видобування корисних копалин на Монастирчанському родовищі.
У зв'язку із порушенням відповідачем (ПАТ "Укрнафта") умов указаного договору рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р. по справі № 910/16502/15, з ПАТ "Укрнафта" на користь ПАТ "НАК "Надра України" був стягнутий основний борг у сумі 90 298,74 грн.; інфляційні нарахування у сумі 36 842,53 грн.; 3% річних у сумі 1 392,85 грн., що були нараховані відповідачу за період з 25.11.2014 р. по 16.06.2015 р.; пеня у сумі 19 588,64 грн., що була нарахована за період з 25.11.2014 р. по 23.05.2015 р., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 2 962,46 грн. (всього 151 085,22 грн.). Вказане рішення набрало законної сили 15.09.2015 р.
Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, вищевказаним рішенням були встановлені обставини невиконання відповідачем умов договору № 7/2950-Р-119М/13 від 19.12.2013 р. та визначено обов'язок замовника сплатити позивачу вартість наданих послуг.
Також з матеріалів справи вбачається, що 15.09.2015 р. на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва був виданий наказ № 910/16502/15, який стягувач (позивач) пред'явив до виконання Шевченківському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві.
Як свідчать матеріали виконавчого провадження № 49948139, відповідач на виконання судового рішення у справі № 910/16502/15 сплатив стягнуті судом суми у примусовому порядку. Проте, вказані кошти надійшли на рахунок ПАТ "НАК "Надра України" тільки 20.11.2017 р., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, наявними у матеріалах справи.
Отже, оскільки відповідач у період з 16.09.2015 р. по 20.11.2017 р. користувався присудженими на користь ПАТ "НАК "Надра України" грошовими коштами в сумі 151 085,22 грн., то позивач вважає, що ПАТ "Укрнафта" має відшкодувати йому інфляційну складову боргу у сумі 42 604,15 грн. та 3 % річних у сумі 9 897,12 грн
Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Як зазначив Пленум Вищого господарського суду України у п. 5.4 Постанови від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, що виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Суд враховує, що у даному випадку у відповідача виникло грошове господарське зобов'язання, яке було встановлене судовим рішеням та яке боржником - ПАТ "Укрнафта" виконане невчасно та у примусовому порядку.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому із системного аналізу положень статтей 526, 599, 611, 625 ЦК України слідує, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу Україні (вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 12.04.2017 у справі № 913/869/14, від 26.04.2017 у справі № 918/329/16).
Так само відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних з моменту невиконання та до повного виконання грошового зобов'язання (судового рішення).
Таким чином, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних, нарахованих на суму основного зобов'язання, є такими, що заявлені правомірно.
Разом з тим, як вбачається із позову, заявивши до стягнення матеріальні втрати за період з 16.09.2015 р. по 20.11.2017 р., позивач здійснив їх нарахування не лише на основний борг у сумі 90 298,74 грн., а й на пеню у сумі 19 588,64 грн.; інфляційні нарахування у сумі 36 842,53 грн.; 3% річних у сумі 1 392,85 грн., а також на суму судового збору у 2 962,46 грн., що були стягнуті судовим рішенням.
Проте, суд не погоджується з таким розрахунком позивача з огляду на наступне.
За змістом статтей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Зобов'язальні правовідносини, які належать до грошових, досить різноманітні. Вони можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу, тощо).
Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, згідно з позицією, викладеною Верховним Судом України у Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 р. неустойка - це спосіб забезпечення виконання основного зобовязання, а в разі невиконання такого зобов'язання, вона перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Пеня за своєю правовою природою - є лише стимулом боржника здійснити повне виконання взятих на себе основних зобов'язань, а судове рішення у даному випадку не є новим грошовим зобов'язанням (новацією), оскільки воно не створює нового зобов'язання, а лише констатує факт наявності заборгованості за договором.
Отже, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму пені у розмірі 19 588,64 грн., стягнутої рішенням суду у справі № 910/16502/15, є необгрунтованим.
Щодо нарахування матеріальних втрат на інфляційну складову боргу у сумі 36 842,53 грн. та 3% річних у сумі 1 392,85 грн., які також були стягнуті судовим рішенням у справі № 910/16502/15, суд зазначає таке.
Статтею 625 ЦК регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. Постановлене судом рішення про стягнення основної заборгованості та матеріальних втрат лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Після винесення вказаного рішення нараховані матеріальні втрати не змінюють свою правову природу та не включаються до суми основного боргу (вказана позиція викладена у Аналізі Верховного Суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 р.).
Отже, положення ст. 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних надають право застосовувати їх лише до суми грошового зобов'язання - основного боргу. Вказаною нормою не надається право на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних знову ж таки на інфляційні втрати та 3 % річних, зокрема, на вже стягнуті рішенням суду, оскільки правова природа інфляційної складової боргу та 3 % річних є похідною від основного зобов'язання.
Таким чином, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог також в частині нарахування матеріальних втрат на інфляційну складову боргу у сумі 36 842,53 грн. та 3% річних у сумі 1 392,85 грн., що були стягнуті рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р. у справі № 910/16502/15.
Окрім усього, необгрунтованим є нарахування позивачем матеріальних втрат на суму судового збору, покладеного вказаним рішенням суду на відповідача в розмірі 2 962,46 грн., оскільки судовий збір не виник з порушеного зобов'язання (з невиконання умов договору про проведення моніторінгу та наукового супроводження надрокористування № 7/2950-Р-119М/13 від 19.12.2013 р.) та не був складовою частиною основної заборгованості за договором, а є лише платою за подання відповідного позову до суду згідно із Законом України "Про судовий збір".
Таким чином, суд вважає, що правомірно заявленими вимогами є матеріальні втрати на суму основного боргу у розмірі 90 298,74 грн., стягнутого рішенням господарського суду від 03.09.2015 р. у справі № 910/16502/15.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивач невірно визначив період нарахування матеріальних втрат, оскільки сплата відповідачем боргу відбулась 11.11.2016 р. (дата надходження коштів від ПАТ "Укрнафта" на рахунок органу Державної виконавчої служби згідно із меморіальним ордером № 227/12 від 11.11.2016 р. на суму 5 449 542,31 грн.), суд зазначає наступне.
Так, на підтвердження своєї позиції відповідач посилається на платіжну вимогу № 227/12 від 31.10.2016 р., виставлену Державною виконавчою службою, та меморіальний ордер № 227/12 від 11.11.2016 р. Однак, з указаної вимоги вбачається, що зазначена в ній до сплати сума 8 597 427,34 грн. є більшою, ніж та, яка була фактично стягнута за рішенням суду. А у призначенні платежу меморіального ордеру № 227/12 від 11.11.2016 р. вказано про "стягнення на підставі ст. 1071 ЦК України, ст.ст. 48, 52, 56 Закону України "Про виконавче провадження" на користь ПАТ "НАК "Надра України", ОСОБА_3, ОСОБА_4.". Отже, суд вважає твердження позивача про те, що виконання рішення суду відбулось саме 11.11.2016 р., є неналежно доведеними. У той же час, за відсутності вказівки на призначення платежу Шевченківський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві на свій розсуд визначив суми та періоди сплати заборгованості, стягнутої судом, тому сплачені кошти на рахунок позивача (стягувача) перерахував 20.11.2017 р.
Крім того, суд зважає на положення пункту 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", якими передбачено, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. А як вбачається з банківської виписки, наявної у матеріалах справи, датою зарахування коштів на рахунок ПАТ "НАК "Надра України" є 20.11.2017 р., відтак - датою виконання судового рішення у справі № 910/16502/15 є саме 20.11.2017 р.
При цьому слід зазначити, що в день фактичного виконання грошового зобов'язання (20.11.2017 р.) прострочення зобов'язання не було, а тому цей день не може бути включеним у період, за який здійснюється нарахування інфляційних збитків та 3% річних. Отже, кінцевим днем нарахування матеріальних втрат є 19.11.2017 р.
Здійснивши власний перерахунок матеріальних втрат, виходячи із встановлених вище обставин, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 25 463,12 грн. та 3 % річних у сумі 5 907,76 грн.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги ПАТ "НАК "Надра України" підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог на обидві сторони.
Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення матеріальних втрат у сумі 52 501,27 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 54, ідентифікаційний код 31169745) інфляційну складову боргу у сумі 25 463 (двадцять п'ять тисяч чотириста шістдесят три) грн. 12 коп., 3 % річних у сумі 5 907 (п'ять тисяч дев'ятсот сім) грн. 76 коп., судовий збір у сумі 1 052 (одна тисяча п'ятдесят дві) грн. 84 коп.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 5 листопада 2018 року.
Повний текст рішення складений 15 листопада 2018 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.