вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"15" листопада 2018 р. м. Київ Справа№ 910/6820/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"
на рішенняГосподарського суду міста Києва
від01.08.2018
суддя Пукшин Л.Г.,
повний текст складений01.08.2018
за позовомприватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", м. Київ
доприватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", м. Київ
провідшкодування шкоди 15 560,00 грн.,
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (надалі-позивач/ПрАТ «СК «УСГ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (надалі-відповідач/ ПрАТ «СК «Еталон») про відшкодування шкоди у розмірі 15 560,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2802-00246/00001 від 01.12.2016 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Hyundai", державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Оскільки, цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Ford", державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП була застрахована ПрАТ "СК "Еталон", позивач просить суд стягнути з останнього 15 560,00 грн. в якості виплати страхового відшкодування.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 у справі № 910/6820/18 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 14 560,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 648,76 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що особою, відповідальною за завдані позивачу збитки, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, є відповідач, як страховик винної у скоєнні ДТП особи, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" та в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за мінусом франшизи.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ПраТ «СК «Еталон» (надалі-скаржник) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 у справі № 910/6820/18 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, а саме п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язковое страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якої підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Як вказує заявник апеляційної скарги, дорожньо-транспортна пригода сталася 21.12.2016, в той час як позивач звернувся з претензією про виплату страхового відшкодування лише 13.04.2018, тобто з пропуском встановленим у п. 37.1.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язковое страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» одного року.
За актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 910/6820/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2018, справу № 910/6820/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 прийняти до свого провадження апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Еталон» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 у справі № 910/6820/18 колегією суддів у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.; розгляд апеляційної скарги призначено на 15.11.2018.
Позивач не подав суду відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ « Ск «Еталон». Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції ( ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Клопотань про відкладення розгляду справи від представників сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача та відповідача..
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції підлягає скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 01.12.2016 за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2802-00246/00001 позивачем було застраховано автомобіль марки "Hyundai", державний номер НОМЕР_1, страхувальником та вигодонабувачем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Реккіт Бенкізер Хаусхолд енд Хелс Кер Україна".
З довідки № 3016358400452101 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 21.12.2016 року в м. Києві на пл. Поштова, Набережно-Хрещатицька, 1, мала місце дорожньо-транспортна пригода - зіткнення за участю автомобіля Hyundai", державний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ "Реккіт Бенкізер Хаусхолд енд Хелс Кер Україна", під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля "Ford", державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6, під його керуванням.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України постановою Подільського районного суду міста Києва від 03.02.2017 у справі 758/91/17.
22.12.2016 страхувальник звернувся до ПрАТ «СК «УСГ» заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Відповідно до виставлених СПД Юрко М.І. рахунків від 12.01.2017 та від 10.02.2017 загальна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки "Hyundai", державний номер НОМЕР_1, склала 15 560,00 грн.
За страховим випадком - ДТП що сталась 21.12.2016 за участю застрахованого автомобіля "Hyundai", державний номер НОМЕР_1, згідно складених страхових актів № ДККА-54478 від 18.01.2017 та №ДККА-54478/1 від 15.02.2017 позивачем було визначено загальну суму страхового відшкодування у розмірі 15 560,00 грн.
На виконання умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2802-00246/00001 від 01.12.2016, на підставі заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування та страхових актів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 15 560,00 грн., що підтверджується копією платіжних доручень № 1056 від 19.01.2017 на суму 12 560,00 грн. та № 2890 від 15.02.2017 на суму 3000,00 грн. (які наявні матеріалах справи, а.с. 26-27).
Після виплати своєму страхувальнику страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальність винної у вчиненні ДТП особи, з вимогою про відшкодування шкоди в порядку ст.ст. 993, 1191 ЦК України (лист № 133 анс від 13.04.2017).
Відповідач листом № 01-04-10811 від 04.05.2018 повідомив позивача про те, що підстави у відповідності до ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплати страхового відшкодування відсутні, оскільки заява про виплату страхового відшкодування не була подана ПрАТ «СК «УСГ» протягом одного року з моменту скоєння ДТП.
Однак, відповідач страхове відшкодування на корись позивача не сплатив, що і стало підставою для звернення ПрАТ «СК «УСГ» з позовом у даній справі.
Місцевий господарський суд, з посиланням на ст.ст. 993, 1187 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 22, 36 Закону України «Про Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 27 Закону України «Про страхування» визнав обґрунтованими вимоги позивача лише в частині стягнення з відповідача 14 560,00 грн. В решті позову відмовлено за мінусом франшизи.
Проте апеляційний господарський суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.
Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Так, за змістом ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів ст. 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
У такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статі 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
За змістом підпункту 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відтак, закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17.
Як вже зазначалось вище, 21.12.2016 року в м. Києві на пл. Поштова, Набережно-Хрещатицька, 1, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю: автомобіля Hyundai", державний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ "Реккіт Бенкізер Хаусхолд енд Хелс Кер Україна", під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля "Ford", державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6, під його керуванням.
Тож, або потерпіла особа (ОСОБА_7) до заміни її новим кредитором, або позивач, як новий кредитор, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування, повинен був у строк до 21.12.2017 подати страховику - приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Еталон"
Доказів подання позивачем або третьою особою заяви на виплату страхового протягом одного року з моменту ДТП під час розгляду справи суду надано не було.
Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу-13.04.2018, тобто поза межами встановлено ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку звернення із такою заявою.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову в задоволені позову.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволенні позову прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції помилково визнав встановленими недоведені обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинами справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, що згідно з п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про відмову у позові.
Частиною 1 ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 643,00 грн. покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 у справі № 910/6820/18 скасувати та прийняти нове.
« 1. У задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про відшкодування шкоди у розмірі 15 560,00 грн.- відмовити».
3. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська Страхова Група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32, літ. А, ідентифікаційний код 30859524) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд, ідентифікаційний код 20080515) 2 643 ( дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
4. Справу № 910/6820/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
6. Доручити Господарському суду міста Києва у порядку ст. 327 Господарського процесуального кодексу України видати відповідний наказ.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 16.11.2018.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б.Михальська