вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"13" листопада 2018 р. Справа№ 910/5692/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар судового засідання Вінницька Т.В.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 31.07.2018 (повний текст рішення складено 06.08.2018)
у справі № 910/5692/18 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ»
до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
в особі Регіональної філії «Львівська залізниця»
про стягнення 48 177, 12 грн
Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (далі - ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська Залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця», відповідача) про стягнення 48 177, 12 грн вартості нестачі вугілля. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині збереження прийнятого до перевезення вантажу, внаслідок чого позивачу було завдано збитків в заявленому до стягнення розмірі.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивачем до позовної заяви не надано доказів сплати вартості вугілля, яке було прийнято залізницею до перевезення, проведення компенсації в розмірі 48 177, 12 грн належними доказами не доведено. Крім цього, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/5692/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» на користь ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» 48 177, 12 грн вартості нестачі вугілля та 1 762, 00 грн судового збору.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, РФ «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати, постановити нове рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, а обставини, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, є недоведеними. На переконання апелянта, судом першої інстанції не дотримано вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, тобто суди першої та апеляційної інстанцій повинні керуватись правовими висновками Верховного Суду та привести свою практику у відповідність до цих висновків, а не до постанов пленуму ВГСУ, чого судом першої інстанції не зроблено. Крім цього, за твердженнями апелянта, місцевим господарським судом невірно обчислено строки позовної давності. Підставою відшкодування збитків в даному випадку є комерційні акти, які були складені залізницею 29.10.2017 та 30.10.2017, відповідно з моменту їх складання і починається перебіг шестимісячного строку позовної давності, проте позивач звернувся до суду з даним позовом лише в травні 2018, тобто після спливу цього терміну.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому стверджував про безпідставність на необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що позов у даній справі подано в межах встановленого законом строку позовної давності.
Враховуючи ціну позову у даній справі (48 177, 12 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, позивачем відповідно до залізничних накладних № 52621984 від 28.10.207, № 40808974 від 29.10.2017, № 52589769 від 25.10.2017, № 45223989 від 27.10.2017, № 45224037 від 27.10.2017 для Бурштинської ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» завантажено у вагони № 61299566 та № 56341324 вугілля кам'яне насипом вагою в загальній кількості 204 650 кг.
За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Цивільні права та обов'язки (ч. 1, 2 ст. 11 ЦК) виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Правочин (ч.ч. 1, 2 ст. 205 названого Кодексу) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Зміст господарського договору на підставі ст.180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджених сторонами, так і тими, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Господарський договір (ст.181 ГК України) за загальним правилом викладається в формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Таким чином, між сторонами фактично укладено договір перевезення вантажу, а відтак - виникли відносини, які підпадають під правове регулювання ст. 909 ЦК України.
За договором перевезення вантажу (ст. 909 ЦК України) одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Загальні умови перевезення на підставі ч. 2 ст. 908 ЦК України визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Аналогічні положення передбачено ч. 5 ст. 307 ГК України умови. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (ч. 5 ст. 306 ГК України).
За приписами ч. 1 ст. 307 ГК України, п. 22 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються згідно ст. 129 Статуту залізниць України комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.
Як встановлено матеріалами справи, під час прибуття здійснено комісійне переважування вагонів № 61299566, № 56341324, № 60027943, за результатами якого складено комерційні акти про нестачу вантажу № 410006/347/406 від 29.10.2017, № 456404/23/411 від 30.10.2017, № 456404/25/410 від 30.10.2010.
Так, в комерційному акті № 410006/347/406 від 29.10.2017 зафіксовано нестачу вантажу в вагоні № 61299566 та зазначено, що за ходом поїзда над 3-7 люками довжиною 7500 мм, шириною на всю ширину вагона, глибиною 300 мм. просипання вантажу немає. Поверхня вантажу не маркована. В місці виїмки доступ до вантажу усунено за допомогою маркування вапном. В вагоні глухі торцеві стінки, люка щільно закриті. При зважуванні на станції Знам'янка виявилось брутто 85 000 кг, тара з документами 23 500 кг., нетто 61 500 кг., що складає різницю ваги проти документа в сторону зменшення на 7 500 кг.
Згідно комерційного акту № 456404/23/411 від 30.10.2017 зафіксовано недостачу вантажу у вагоні № 56341324 та зазначено про те, що навантаження в вагоні нижче бортів 100мм-200мм, нерівномірне. Над 1, 2, 3, 4 люками мається виїмка довжиною 4500мм-5000мм на всю ширину вагона, глибиною 500мм-600мм. Маркування на поверхні вантажу відсутнє. Двері вагона суцільнометалеві. Люки щільно зачинені. Слідів просипання вантажу немає. По документу вага брутто не вказана, тара 22200 кг., вантажопідйомність вагону 69 т. При видачі вантажу різниці проти зазначеного акту не виявлено.
В комерційному акті № 456404/25/410 від 30.10.2010 зафіксовано недостачу вантажу у вагоні № 60027943 та зазначено про те, що при комісійному огляді виявилось навантаження в вагоні нижче бортів 100мм-200мм, нерівномірне. Над 1, 2, 3, 4, 5 люками мається виїмка довжиною 4500мм-5000мм на всю ширину вагона, глибиною 500мм-600мм. Маркування відсутнє. Двері вагона суцільнометалеві. Люки щільно зачинені. Слідів просипання вантажу немає. По документу вага брутто не вказана, тара 23600 кг., вантажопідйомність вагону 70 т. При видачі вантажу різниці проти зазначеного акту не виявлено.
В силу приписів ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт»).
За змістом ст. 23 згаданого Закону у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).
Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відповідно до п. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
За матеріалами справи вартість однієї тони вугільної продукції, відвантаженої позивачем на адресу ВП «Бурштинська ТЕС», ПАТ «ДТЕК Західенерго» (станція Бурштин Львівської залізниці) в вагоні № 61299566 по накладній № 52621984 склала 2 638, 69 грн, в вагонах № 56341324, № 60027943 по накладній № 52589769 - 2 694, 40 грн.
Вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть згідно п. 105 Статуту залізниць України матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами. Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству (пункт 110).
Відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси всіх інших вантажів. Для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки, норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються від маси нетто.
Як встановлено матеріалами справи, при розрахунку суми збитку від втрати частини вантажу позивачем було враховано вище зазначені приписи та встановлено, що недостача у вагоні № 61299566 з урахуванням природних втрат склала 6, 12 тонн (6,12 х 2 638, 69 грн = 16 148, 78 грн), у вагоні № 56341324 - 5, 606 тонн (5, 606 х 2 694, 40 грн = 15 104, 81 грн), у вагоні № 60027943 - 6, 281 тонн (6,281 х 2 694, 40 грн = 16 923, 53 грн). Загальна сума вартості недостачі вугілля склала 48 177, 12 грн.
За приписами п. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення (пункт 114).
Перевізник на підставі ст. 314 ГК України несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
З огляду на наведене та те, що судом встановлено факт незбереження відповідачем прийнятого до перевезення вантажу, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість втраченого під час перевезення залізницею вантажу на суму 48 177, 12 грн, відтак суд першої інстанції вірно визнав позовні вимоги доведеними та обґрунтованими.
Разом з тим, як вище згадувалось, під час розгляду справи місцевим судом, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.
За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк (ч. 5 ст. 315 ГК України).
В силу приписів ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту.
За приписами ст. 134 Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.
Зазначені терміни обчислюються:
а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу;
б) через 30 діб з дня закінчення терміну доставки - для претензій про відшкодування за втрату вантажу;
в) через 2 місяці з дня прийому вантажу до перевезення - для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;
г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу - для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;
д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;
е) після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, - для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначається транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (ч. 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондується з вимогами ст. ст. 909, 920 ЦК України).
Таким чином, ст. 315 ГК України, ст. ст. 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.
За таких обставин, строк позовної давності в цій справі має обраховуватися на підставі ч. 5 ст. 315 ГК України.
Відповідно до ст.ст. 253, 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, в даному випадку підставою відшкодування збитків, заподіяних внаслідок незбереження прийнятого до перевезення вантажу згідно залізничних накладних, є комерційні акти № 410006/347/406 від 29.10.2017, № 456404/23/411 від 30.10.2017, № 456404/25/410 від 30.10.2010, з часу складання яких і починається перебіг строку позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2018 у справі № 905/3245/16.
Відтак, шестимісячний строк для звернення до суду з цим позовом розпочався з дня, наступного за складенням відповідних комерційних актів та сплив 01.05.2018.
ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» звернулось до суду з даним позовом 02.05.2018, що підтверджується календарним штемпелем поштової установи на конверті, в якому надійшла позовна заява.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Оскільки останній день позовної давності за заявленими вимогами у даній справі 01.05.2018 був вихідним днем, в силу приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 02.05.2018, що свідчить про подання позивачем позову в межах позовної давності, відтак доводи апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновки місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 48 177, 12 грн вартості нестачі вугілля є правомірними, а позовні вимоги, які доведено належними та допустимими доказами, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доводи апелянта з приводу не дотримання вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких суди першої та апеляційної інстанцій повинні керуватись правовими висновками Верховного Суду та привести свою практику у відповідність до них, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 240, 269-270, 271, 273, 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/5692/18 - без змін.
Матеріали справи № 910/5692/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.11.2018
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук