490/9377/18 14.11.2018
нп 1-кп/490/905/2018
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/9377/18
14 листопада 2018 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015150410002304 від 05 жовтня 2015 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Кагул, Республіки Молдова, є громадянином України, має базову загальну середню освіту, неодружений, офіційно не працює, проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді номера обслуги 2 розрахунку 2 гаубичного артилерійського взводу 1 гаубично - артилерійської батареї, 1 гаубичного артилерійського дивізіону, у військовому званні матрос, в силу ст.89 КК України не судимий, зареєстрований за адресою: Миколаївська область, Баштанський район, с.Новопетрівка, та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
03.03.2015 року ОСОБА_3 , Баштанським РВК Миколаївської області призвано для проходження військової служби за мобілізацією.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) від 25.04.2015 року №112 матрос ОСОБА_3 , зарахований до списків особового складу частини, поставлений на всі види забезпечення, та призначений на посаду номера обслуги 2 розрахунку 2 гаубичного артилерійського взводу, 1 гаубично - артилерійської батареї, 1 гаубичного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) №244 від 23.10.2018 року матроса ОСОБА_3 , було виключено із списків особового складу військової частини та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на військовий облік.
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також, у ст.1 Закону України «Про оборону України» надається визначення терміну особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З моменту видання виконувачем обов'язків Президента України Указу «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 року, на території України почав діяти особливий період, який триває до теперішнього часу.
Відповідно до п.п.1, 3 ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Про особливий період несення військової служби та порядок її проходження, матросу ОСОБА_3 достеменно було відомо, і до часу нез'явлення вчасно з відпустки до військової частини, останній дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього завдання.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) від 28.07.2018 року за №219, матрос ОСОБА_3 вибув у щорічну основну відпустку за 2015 рік терміном на 22 доби з 28.07.2015 року по 18.08.2015 року.
19.08.2015 року о 08 год. 00 хв., матрос ОСОБА_3 , діючи умисно, з метою ухилитися від військової служби, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, не з'явився на службу з відпустки до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та незаконно перебував поза її межами за місцем реєстрації: АДРЕСА_3 , проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з військовою службою, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, який не з'явився вчасно на службу без поважних причин до військової частини
23.10.2018 року о 08 год. 00 хв. матрос ОСОБА_3 , добровільно з'явився до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), чим повідомив про себе, як про військовослужбовця, та того ж дня приступив до виконання своїх службових обов'язків.
Таким чином, своїми умисними та протиправними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.407 КК України, а саме нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем (крім строкової служби) з відпустки, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.
Під час досудового розслідування 06 листопада 2018 року між прокурором військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 укладено угоду про визнання винуватості. Згідно з угодою ОСОБА_3 повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов'язується: беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні.
Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди ОСОБА_3 буде призначене покарання за ч.4 ст.407 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки та із застосуванням ст.75 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 та прокурор ОСОБА_4 просили затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене сторонами покарання.
Розглядаючи питання про затвердження угоди суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з ч.4 ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Злочин, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винуватим, віднесений до категорії тяжких злочинів, внаслідок якого шкода завдана лише суспільним інтересам, а отже угода про визнання винуватості може бути укладена.
Заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений в присутності захисника, цілком розуміє права, визначені п.1 ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, передбачені п.п.2, 3, 4 ч.4 ст.474 КПК України, та наполягає на затвердженні угоди про визнання винуватості.
Умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам кримінального процесуального закону, кримінального закону та інтересам суспільства. Міра покарання, узгоджена обвинуваченим, захисником та прокурором, з урахуванням наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання, а тому істотно знижують ступінь тяжкості злочину, а саме: з'явлення з зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також особу ОСОБА_3 .
Підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ч.7 ст.474 КПК України, не встановлено.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 та прокурор ОСОБА_4 повністю усвідомлюють зміст угоди про визнання винуватості, наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст.476 КПК України, при цьому обвинувачений ОСОБА_3 цілком розуміє свої права, визначені ч.4 ст.474 КПК України.
Умови угоди про визнання винуватості відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи та інтереси сторін та інших осіб.
Відповідно до роз'яснень пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.12.2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», у випадку вчинення особою декількох кримінальних правопорушень сторони угоди попередньо мають узгодити (визначити) міру покарання за кожне вчинене суспільно небезпечне діяння, остаточну (сукупну) міру покарання і лише після цього звільнення її від відбування покарання з випробуванням. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням згідно з ч.3 ст.75 КК України, визначаються виключно судом. У зв'язку з цим визначені сторонами угоди тривалість іспитового строку та обов'язки, що покладаються на особу, яка звільняється від відбування покарання з випробуванням, не враховуються судом, про що зазначається в мотивувальній частині судового рішення, та не є підставою для відмови у затвердженні угоди.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що умови угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 відповідають вимогам КПК України та КК України, дії ОСОБА_3 кваліфіковані вірно, покарання узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості є достатнім для попередження вчинення нових злочинів, а також для виправлення ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження цієї угоди.
За вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.407 КК України обвинувачений ОСОБА_3 підлягає покаранню, яке узгоджене сторонами в угоді про визнання винуватості, з одночасним встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік відповідно до ст.75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись п.1 ч.3 ст.314, ч.1 ст.369, ч.2 ст.373, ст.ст. 374, 468, 469, 472, 474, 475 КПК України, -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 06 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015150410002304 від 05 жовтня 2015 року, укладену між прокурором військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України та призначити узгоджене сторонами покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 /три/ роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням - якщо він протягом одного року з дня проголошення вироку не вчинить нового злочину.
На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених статтею 394 КПК України до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуючий ОСОБА_1