Справа № 822/1641/18
Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
15 листопада 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Совгири Д. І. Курка О. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
у травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії відповідача по невиплаті позивачу грошової компенсації за неодержане речове майно та зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу грошової компенсації за неодержане речове майно в розмірі 45799,96 грн. шляхом стягнення через виконавче провадження.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи вищенаведене суд ухвалив розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Так, наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 24.05.2017 №94 лейтенанта ОСОБА_2 начальника відділення персоналу 4223 центральної автомобільної бази зберігання та ремонту (1 розряду) озброєння Збройних Сил України звільнено з військової служби у відставку за пунктом "б" (за станом здоров'я).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №171 від 12.06.2017 лейтенанта ОСОБА_2 начальника відділення персоналу 4223 центральної автомобільної бази зберігання та ремонту (1 розряду) озброєння Збройних Сил України виключено із списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення.
Одночасно із виключенням із списків з особового складу військової частини, з позивачем проведено остаточний розрахунок, що включає: виплату грошової допомоги при звільнені в розмірі 50% грошового забезпечення за 11 років календарної вислуги; премії за червень місяць 2017 року в повному обсязі по 12 червня 2017 року; щомісячної додаткової грошової винагороди 60% місячного грошового забезпечення по 12 червня 2017; чергову відпустку за 2017 рік використав. Допомогу для оздоровлення за 2017 рік отримав; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових потреб проблем за 2017 рік отримав; провести розрахунок за неотримане речове майно, та подати заявку в довольчі органи.
Згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_2 , складеною за підписами начальника продовольчої та речової служби в/ч НОМЕР_1 №3 від 12.06.2017, загальна вартість речового майна, що належить до видачі позивачу складає 45799,96 грн.
Оскільки під час звільнення позивача питання про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно вирішене не було, ОСОБА_2 24.04.2018 звернувся до відповідача із рапортом про вирішення вказаного питання, проте відповіді не отримав.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (Закон №2232).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
При цьому, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, врегульовані Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(Закон №2011).
Статтею 1 Закону №2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону №2232 початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Частиною 2 ст. 24 Закону №2232 визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону №2232 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №2011 військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до ст. 9-1 Закону №2011 речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (Порядок № 178).
Пунктами 2, 3 Порядку №178, визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Згідно з п. 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
При цьому, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п. 5 Порядку №178).
Крім того, відповідно до абзаців 1, 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби (Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку підставою звернення до суду слугувала відмова відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості недоотриманого речового забезпечення відповідно до Порядку №178, у зв'язку з його звільненням з військової служби та припиненням службових відносин.
Так, із матеріалів справи вбачається, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 12 червня 2017 року №171 позивача, звільненого відповідно до наказу від 24 травня 2017 року №94, виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та проведено остаточний розрахунок із виплати належних позивачу при звільненні сум. Також, в наказі №171 від 12 червня 2017 року зазначено наступне: «Провести розрахунок за неотримане речове майно, та подати заявку в довольчі органи».
Проте, питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно вирішено не було.
05 січня 2018 року позивачем отримано довідку в/ч НОМЕР_1 №5 про вартість речового майна, відповідно до якої позивачу належить до видачі 285 предметів на загальну суму 45799,96 грн.
Враховуючи те, що грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно позивачу при звільненні виплачено не було, 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 , після отримання відповідної довідки про вартість належного йому речового майна, звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з відповідним рапортом про її виплату, однак належну йому виплату не отримав.
При цьому, колегія суддів критично ставиться до висновків суду першої інстанції про те, що позивач втратив своє право на отримання грошової компенсації, так як рапорт ним подано на її отримання вже після виключення його зі списків особового складу, оскільки в даному випадку в/ч НОМЕР_1 не було в повній мірі виконано наказ №171 від 12 червня 2017 року, що в свою чергу призвело до обмеження прав позивача.
Тобто, фактично не виплата грошової компенсації сталась не з вини позивача, а у зв'язку з невиконанням відповідачем всіх пунктів наказу №171 від 12 червня 2017 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №813/1280/17.
Таким чином, відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих ст. 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку №178, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 по невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неодержане речове майно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неодержане речове майно в розмірі 45799,96 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 2466,80 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Совгира Д. І. Курко О. П.