ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
15 листопада 2018 року № 826/17893/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., здійснюючи розгляд в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі- позивач/ ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі- відповідач/ ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 №0232-17.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки, виходячи з положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідний контролюючий орган наділений правом на формування транспортного податку лише починаючи з 2016 року, також позивач зазначає, що транспортний засіб, не перебуває у власності позивача.
Відповідач проти позову заперечував із посиланням на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, на підставі та в межах повноважень контролюючого органу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2015 відкрито провадження у справі №826/17893/15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2015 зупинено провадження у справі №826/17893/15 до набрання законної сили рішенням по справі №758/8993/15-ц.
Відповідно до Розпорядження від 22.03.2018 №598, у зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала справа №826/17893/15 і не була ним розглянута, вказану справу передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2018 адміністративну справу №826/17893/15 передано судді Каракашьяну С.К.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2018 адміністративну справу №826/17893/15 прийнято до провадження судді Каракашьяна С.К., поновлено провадження в адміністративній справі, суд ухвалив продовжувати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 №0232-17, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України "Транспортний податок".
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 ст. 267 цього Кодексу, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
За об'єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу (підпункт 267.6.6 пункту 266.6 ст. 267 ПК України).
Законом № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Згідно із пунктом 10.2 ст. 10 ПК України, у редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим, відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.
Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 ст. 10 ПК України.
Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України.
Відповідно до пункту 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
Суд приходить до висновку, що оскільки Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію "Транспортний податок", прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.
Таким чином, суд вказує про безпідставність нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, оскільки таке нарахування повинно відбуватися не раніше 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.2015 №0232-17 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись статтями 77, 78, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 08.06.2015 №0232-17.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян