П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1943/17
Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління Державної архітектурно - будівельної інспекції у Миколаївській області, за участю третьої особи ОСОБА_3 про скасування реєстрації декларації,-
20 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до управління Державної архітектурно - будівельної інспекції у Миколаївській області, в якому просила скасувати реєстрацію декларацію № МК 142132560451 про готовність об'єкта до експлуатації, як неправомірну.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана реєстрація декларації про готовність об'єкта - "реконструкція садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1" до експлуатації є незаконною, оскільки узаконений нею тамбур загальною площею 3 кв.м, розміщено у дворі загального користування, що унеможливлює використання співвласниками будинку цього двору за призначенням.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що ОСОБА_3 до початку будівельних робіт набув право власності на земельну ділянку, на якій розташовано об'єкт будівництва, а будівельні роботи виконувались на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт, тому відсутні законні підстави для скасування реєстрації декларації № МК 142132560451 про готовність об'єкта до експлуатації.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року в задоволені адміністративного позову відмолено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що розташування самочинно побудованої споруди ОСОБА_3 припинило доступ до двору загального користування, а також зробило неможливим доступ пожежного чи санітарного транспорту до часток інших співвласників.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін в зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України у зв'язку із відсутністю клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі про слухання за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.
13 серпня 2013 року інспекцією ДАБК у Миколаївській області зареєстровано повідомлення ОСОБА_3 про початок виконання будівельних робіт на об'єкті "Реконструкція садибного (індивідуального) житлового будинку" за адресою м.Миколаїв (Заводський район), АДРЕСА_1. Згідно відомостей наведених у повідомленні, земельна ділянка використовується для будівництва ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 02.07.2002 року серії НОМЕР_1. (а.с.20)
13 вересня 2013 року інспекцією ДАБК у Миколаївській області зареєстровано декларацію № МК 142132560451 про готовність об'єкта до експлуатації. Згідно даних декларації, інформація про проектну документацію (будівельний паспорт) затверджена ОСОБА_3 27.06.2013 року. (а.с.21-23)
Згідно довідки КП "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" № 2-1563 від 21.04.2017 року, у житловому будинку літ.А-1 збільшена загальна площа на 3,0 кв.м. за рахунок тамбура літ. а3 - оформленого оскаржуваною декларацією інспекції ДАБК у Миколаївській області від 13.09.2013 року за № МК 142132560451.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано будь - яких підтверджуючих документів, що прибудова (тамбур) розташована на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні позивача та ОСОБА_3 При цьому суд першої інстанції виходив з підвідомчості спору судам адміністративної юрисдикції.
Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції на підставі наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України, в редакції чинної на час пред'явлення позову, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У частині другій статті 2 КАС України зазначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. До змісту владної управлінської функції відноситься діяльність уповноваженого суб'єкта, що спрямована на виконання законодавства і безпосередньо не пов'язана зі здійсненням правосуддя чи прийняттям законів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
За правилами п.1 ч.1 ст.19 ЦПК України в редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
ОСОБА_2 звертаючись до адміністративного суду з позовом про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, мотивує свої вимоги тим, що ОСОБА_3 здійснив реконструкцію частини будинку шляхом зведення споруди (тамбуру), яка припиняє їй доступ до двору загального користування. Основним мотивом обґрунтування допущення відповідачем протиправних дій і, як наслідок, здійснення реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, позивач зазначає ту обставину, що зведення тамбуру звужує навпіл єдиний заїзд через ворота у двір спільного користування, чим відрізає усіх співвласників домоволодіння від можливості доступу транспорту до своїх частин домоволодіння.
З наведеного вбачається, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вказує на порушення побудованим ОСОБА_3 тамбуром, права ОСОБА_2 на майно, а саме заподіяння перешкод у доступі до двору спільного користування, а отже ці правовідносини виникають із цивільних, житлових відносин і зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в Заводському районному суді м.Миколаєва розглядається цивільна справа № 487/2724/17, за цивільним позовом ОСОБА_3 до співвласників будинку ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визначення порядку користування земельною ділянкою, розташованою за адресою АДРЕСА_1.
Отже вимоги щодо неправомірності реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення ОСОБА_3 робіт на земельній ділянці загального користування.
Аналогічна правова позиція щодо застосування правових норм викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року по справі № 815/1568/16, від 23 травня 2018 року у справі №802/233/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 814/104/17, від 20 вересня 2018 року по справі № 813/1076/17 та постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року по справі № 815/3767/15 та від 18 жовтня 2018 року по справі № 802/2751/14-а.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &?а;…&g ; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?я;…&gл;». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Суд першої інстанції надав невірну правову оцінку обставинам справи, у зв'язку із чим прийшов до помилкового висновку про підсудність даного спору судам адміністративної юрисдикції.
Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлений ст.19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
За таких обставин постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження в ній.
Керуючись ст.ст.308,311, 315,319,321,322,325,329 КАС України, судова колегія -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року - скасувати з прийняттям постанови про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до управління Державної архітектурно - будівельної інспекції у Миколаївській області, за участю третьої особи ОСОБА_3 про скасування декларації.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 15 листопада 2018 року.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко