Справа № 216/6356/18
провадження №2-о/216/116/18
14 листопада 2018 року Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Бутенко М. В.
за участю
секретаря судового засідання: Янчук С. О
розглянувши негайно у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа: Центрально-Міський районний у місті Кривому Розі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України.
13. 11. 2018 року заявник ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, у якій просить суд встановити факт народження її сина, дитини чоловічої статі - ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Ялта Автономна Республіка Крим, Україна. Мати дитини - громадянка України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка не знаходиться у зареєстрованому на території України та згідно законодавства України шлюбі. Отримати свідоцтво про народження у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт народження дитини відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, який може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації народження відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Заявник надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, свою заяву підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Центрально-Міського районного у місті Кривому Розі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, у судове засідання не з'явився, просив суд розглянути справу за їх відсутності, надавши до суду заяву.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Син заявниці ОСОБА_2 ОСОБА_3, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України, у м. Ялта Автономна Республіка Крим, Україна, що підтверджується копією довідки за вих. № 138 від 08.11.2018 року, виданої ОСОБА_2 Державною бюджетною установою охорони здоров'я республіки Крим «Ялтинський пологовий будинок», жіноча консультація.
Встановлення факту народження дитині необхідно заявниці для проведення державної реєстрації народження свого сина, та отримання свідоцтва про його народження. Мати дитини ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянки України НОМЕР_1, виданому Жовтневим РВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, але оскільки її дитина ОСОБА_3 народився на тимчасово окупованій території Україні у м. Ялта АР Крим, мати не може отримати лікарське свідоцтво про народження відповідного зразку, а отримана медична довідка не може бути використана для реєстрації народження дитини на території України та не визнається державними органами України. За наведених обставин, у інший спосіб, крім як за рішенням суду, факт народження дитини не можливо зареєструвати у державному реєстрі, а тому, з метою захисту прав і свобод дитини, заявник змушена звертатися до суду з даною заявою, яку просить суд задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид не позовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У відповідності до п. 1 постанови Пленуму ВС України від 31.03.1995 року № 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Згідно частини 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючихde factoорганів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
За ч. ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначається тимчасово окупованою територією. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою не пізніше трьох днів. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
У випадку неможливості надати до відділу ДРАЦС належним чином оформленого медичного свідоцтва про народження (форми № 103/о) або його дублікат, підставою для державної реєстрації народження дитини буде рішення суду про встановлення факту народження, як це передбачено ч. 4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Відповідно до «Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18.10.2000 року № 52/5, якщо реєстрація народження дитини, народженої в іншій державі, не була проведена компетентним органом такої держави або дипломатичним представництвом чи консульською установою України, підставою для проведення державної реєстрації в Україні є документ іншої держави, що підтверджує факт народження дитини, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ці документи подаються до органу державної реєстрації актів цивільного стану, де реєструється народження. При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою.
Відповідно до ст. 317 ЦПК України, у рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України, або є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з народження. Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства.
Так п.1 п.п. 2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану передбачено, що підставами для проведення державної реєстрації народження дитини є: а) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - медичне свідоцтво про народження), що видається закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи.
При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою.
На даний час заявник ОСОБА_2 бажає отримати свідоцтво про народження свого сина, встановленого Українським законодавством зразка, але не має змоги, оскільки в неї відсутнє медичне свідоцтво про народження дитини яке відповідає формі, визначеної наказом Міністерства охорони здоров'я від 08. 08. 2006 року № 545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25. 10. 2006 року за № 1150/13024.
На підставі вищевикладеного, враховуючи те, що заявник не має можливості надати документи, необхідні для проведення державної реєстрації народження дитини, зокрема медичне свідоцтво про народження дитини належної форми, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість заяви ОСОБА_2 про встановлення факту народження дитини, оскільки реєстрація народження дитини не можлива без відповідного рішення суду.
На підставі викладеного, та, керуючись ст. 52 Конституції України, ст.ст. 122, 144, 258 СК України, ст.ст. 1, 3, 9, 17, 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р., ст.ст. 2, 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р., ст.ст. 315-317 ЦПК України, -
Заяву ОСОБА_2 про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт народження громадянкою України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, дитини чоловічої статі ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Ялта Автономна Республіка Крим, Україна.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов*язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя М. В. Бутенко
З оригіналом згідно. Ориінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної
справи № 216/6356/18. Станом на 14. 11. 2018 року, рішення не набрало чинності.
Копія рішення видана 14. 11. 2018 року.
Суддя: М. В. Бутенко
Секретар: