Іменем України
06 листопада 2018 року м. Кропивницький
справа № 402/1289/17
провадження № 22-ц/4809/148/18
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Черненка В.В.,
при секретарі - Федоренко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області у складі судді Бондаренка А.А. від 18 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя, -
встановив:
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що з 21 листопада 1981 року вона прожила з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. З 2012 року вони проживають окремо та в жовтні 2017 року відповідач подав до суду позовну заяву про розірвання шлюбу. За час спільного проживання ними було придбано майно на загальну суму 898 236 грн., а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 Кіровоградської області - вартістю 110 000 грн.; житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 - вартістю 628 236 грн.; автомобіль марки SUBARU TRIBEKA, 2006 року виписку, шасі № НОМЕР_2, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 - вартістю 160 000 грн., а також було придбано у 2010 році холодильник марки SAMSUNG вартістю 3200 грн., телевізор марки SAMSUNG вартістю 2900 грн., бойлер марки ARISTON вартістю 2850 грн., пральну машину марки LG вартістю 4000 грн.
Також зазначала, що житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, був придбаний ними за спільні кошти подружжя, які були отриманні від продажу іншого належного їм житлового будинку, що підтверджується договором купівлі-продажу від 02.06.1998 року, але власником придбаного будинку був батько її чоловіка - ОСОБА_3, який у 2008 році подарував йому цей будинок. З 26 березня 1998 року вони проживали та були зареєстровані у вказаному будинку, а з 2012 року її чоловік у будинку не проживає, що підтверджується актом обстеження від 02.11.2017 року та копією позовної заяви про розірвання шлюбу. З цього часу вона самостійно доглядає за домоволодінням, за власні кошти проводить поточний ремонт та оплачує комунальні послуги, тому вважає, що спірний будинок є об'єктом спільної сумісної власністю подружжя.
Посилаючись на ці обставини, позивач просила визнати житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на ? частину вказаного будинку, визнати за нею право власності на ? частину спірного автомобіля, визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 Кіровоградської області.
Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2018 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину автомобіля марки SUBARU TRIBEKA, 2006 року виписку, шасі № НОМЕР_2, державний реєстраційний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 - вартістю 160 000 грн.; визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 Кіровоградської області. В решті вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, був придбаний за спільні кошти подружжя, які були отримані від продажу належного їм будинку у м. Голованівськ. Однак, покупцем спірного будинку був батько відповідача, оскільки на той час існувало рішення про стягнення з ОСОБА_2 грошового боргу. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не були враховані пояснення ОСОБА_5, яка повідомила суду, що її чоловік ОСОБА_3 не мав грошей на придбання будинку та він їм був не потрібен, а також суд не встановив та не дослідив збільшення вартості майна внаслідок його капітальної реконструкції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_4 право власності на ? частину вказаного будинку, виходив з того, що спірне домоволодіння є особистою приватною власністю ОСОБА_2, а тому воно не може бути визнано об'єктом права спільної сумісної власності.
Такий висновок є правильним та узгоджується із встановленими обставинам справи.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Відповідно до частини статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як встановлено судом, житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, що підтверджується договором дарування житлового будинку від 03 червня 2008 року. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_3 безоплатно та безумовно передав у власність ОСОБА_2 вказаний житловий будинок /а.с.30/.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Посилання скаржника на те, що спірний будинок придбаний ними в період шлюбу за спільні кошти, не знайшли свого підтвердження, оскільки згідно договору купівлі-продажу від 02 червня 1998 року покупцем спірного домоволодіння є батько відповідача - ОСОБА_3. /а.с.15/. Даний правочин позивачем не оспорювався, і недійсним судом не визнавався.
Також не заслуговують на увагу суду доводи скарги щодо збільшення вартості спірного житлового будинку внаслідок його реконструкції, оскільки дані роботи були проведені у період, коли власником будинку був батько відповідача.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а лише зводяться до переоцінки доказів та незгодою з ухваленим рішенням суду.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 14.11.2018 року.
Головуючий:
Судді: