«31» жовтня 2018 р. м. Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
військового прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві кримінальне провадження № 42017220750000502 від 18.11.2017 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кременчук Полтавська область, раніше судимого: 08 грудня 2017 Октябрським районним судом м. Полтави за ч. 4 ст. 407 КК України до позбавлення волі строком на З роки, на підставі ст. 2 ЗУ «Про амністію у 2016 році» звільнено від відбування вказаного покарання, одруженого, з середньою спеціальною освітою, призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації, командира відділення кулеметного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 407 КК України, -
За Конституцією України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, а відповідний Указ Президента України підлягає затвердженню Верховною Радою України (пункт 31 частини першої статті 85, пункт 20 частини першої статті 106).
Протягом 2014 - 2015 років Президентом України неодноразово приймались рішення про часткову мобілізацію, а саме: Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303 (затверджено Законом України від 17 березня 2014 року №1126VII), Указ Президента України від 6 травня 2014 року №454 (затверджено Законом України від 6 травня 2014 року №1240VII), Указ Президента України від 21 липня 2014 року №607 (затверджено Законом ^України від 22 липня 2014 року №1595УІІ), Указ Президента України від 14 січня 2015 року №15 (затверджено Законом України від 15 січня 2015 року №113 VIII).
Крім того, відповідно до п. 5 Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію» Кабінету Міністрів України було доручено перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність, установити з метою мінімізації негативних наслідків для економіки держави обмеження, під час виконання мобілізаційних завдань та довести їх до визначених суб'єктів національної економіки, які переводяться на функціонування в умовах особливого періоду, з введенням ступеня повна готовність.
Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», у якому передбачено,що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів,органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно- рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Таким чином, визначення особливого періоду, наведеного в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не суперечить визначенню наведеному у Законі України «Про оборону України», а лише містить ширше визначення цього поняття.
Обставинами (умовами), що визначають момент настання особливого періоду є: або оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової), або доведення такого рішення до виконавців стосовно прихованої мобілізації, або момент введення воєнного стану в Україні чи окремих її місцевостях.
Таким чином, часткова мобілізація, яка оголошувалася Указами Президента України, є складовою частиною особливого періоду.
Згідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.
В силу положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Збройні Сили України та інші військові формування приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів.
У відповідності до абзацу 8 статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Президент України приймає рішення про демобілізацію із внесенням відповідного Указу на затвердження Верховною Радою України.
Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
За викладених обставин особливий період як часовий проміжок, що охоплює мобілізацію, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, не завершився.
Так, молодший сержант ОСОБА_4 на підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №217 від 05 жовтня 2015 року відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу зазначеної військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду командира відділення кулеметного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, молодший сержант ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України. Крім цього, згідно вищевказаних положень, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України с конституційним обов'язком громадян України.
Проте, молодший сержант ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеними вище вимогами законодавства, що регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби та маючи можливість належно їх виконувати, свідомо, діючи умисно, 08 ^ лютого 2016 року допустив їх порушення та вирішив стати на злочинний шлях, шляхом неповернення вчасно із відпустки до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, молодший сержант ОСОБА_4 , в порушення ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, розуміючи наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби, 08 лютого 2016 року не повернувся вчасно із відпустки до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 та до 07 квітня 2016 року до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 не повертався, а вільний час, що з'явився у зв'язку із відсутністю на військовій службі, використовував на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків по військовій службі.
У подальшому 07 квітня 2016 року молодший сержант ОСОБА_4 самостійно повернувся до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час першої черги часткової мобілізації» молодшого сержанта ОСОБА_4 07 квітня 2016 року звільнено з військової служби у запас.
Молодший сержант ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем призваним на військову службу під час мобілізації, і проходячи її на посаді командира відділення кулеметного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи в умовах особливого періоду, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби, без поважних на те причин 08 лютого 2016 року не повернувся вчасно із відпустки до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 та до 07 квітня 2016 року до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 не повертався, а вільний час, що з'явився у зв'язку із відсутністю на військовій службі, використовував на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків по військовій службі.
У судовому засіданні обвинувачений провину у скоєнні даного кримінального правопорушення визнав повністю про обставини його скоєння пояснив так, як викладено у вироку.
Згідно клопотання сторін кримінального провадження з'ясування обставин та перевірка їх доказами проводилися з урахуванням вимог ч.3 ст.349 КПК України без дослідження тих фактичних даних, які не оспорюються сторонами кримінального провадження.
Винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення суд вважає доведеною та підтвердженою зібраними по справі доказами.
Відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України у судовому засіданні досліджені характеризуючі дані на обвинуваченого ОСОБА_4 , який згідно, довідок лікарів нарколога та психіатра на обліку не знаходиться, за місцем служби характеризується формально.
Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 4 ст.407 КК України - тобто нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд відповідно до п.1 ч.1 ст. 66 КК України, визнає щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України не встановлено.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує тяжкість даного злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, враховуючи особу винного, який не судимий, формально характеризується за місцем служби, у скоєнні злочину щиро розкаявся, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, пом'якшуючі та відсутність обтяжуючих покарання обставини, у зв'язку з чим приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, з застосуванням до нього ст.ст.75,76 КК України.
Цивільний позов не заявлений.
Судові витрати та речові докази відсутні.
Керуючись ст.ст. 368-371,373-374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, і призначити йому покарання у вигляді 3 (три) років позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України засудженого звільнити від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.
Відповідно до ст.76 КК України зобов'язати засудженого ОСОБА_4 не виїжджати за межі України на постійне місце мешкання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції(органів пробації), повідомляти вказані органи про зміну місця мешкання та праці, періодично з'являтись на реєстрацію до органів кримінально-виконавчої інспекції (пробації).
Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.
Вирок може бути оскаржений в апеляційний суд Харківської області, через Чугуївський міський суд, протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: