Номер провадження: 22-ц/785/3147/18
Номер справи місцевого суду: 2-7389/11
Головуючий у першій інстанції Пучкова І.М.
Доповідач Кононенко Н. А.
01.11.2018 року м. Одеса
Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого: Кононенко Н.А.
суддів: Цюри Т.В.,
Сегеди С.М.,
за участю секретаря: Ткачука В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_6, про зменшення обов'язкової частки у спадщині, визнання права власності, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_6, до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про встановлення факту належності частки у спадщині, визнання права власності, за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року, -
встановив:
24 листопада 2010 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовною заявою, яка згодом уточнювалась, про зменшення обов'язкової частки у спадщині, визнання права власності, в якій просив визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований у АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9.
Ухвалою суду Київського районного суду м. Одеси від 20.08.2013 року провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_8 до Одеської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_6, про зменшення обов'язкової частки у спадщині, визнання права власності в порядку спадкування за законом, закрито у зв'язку зі смертю позивача.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2013 року у частині закриття провадження скасовано та в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 24 червня 2015 року до участі в справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_8, було залучено ОСОБА_3.
Надалі ОСОБА_3 уточнила свої позовні вимоги, та в останній редакції від 15 липня 2015 року просила визнати за нею право власності в поряду спадкування за заповітом після смерті чоловіка, ОСОБА_8, на 11/27 у частин будинку АДРЕСА_1, та зменшити розмір обов'язкової частки спадщини ОСОБА_4 після смерті батька до 1/27 частки будинку АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9, на той час дружина її померлого чоловіка. Після смерті ОСОБА_9 залишилось спадкове майно - будинок АДРЕСА_1, з надвірними спорудами. ОСОБА_8, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину, проте не зміг її оформити через вчинення перешкод з боку іншого спадкоємця, ОСОБА_4 Це стало приводом для його звернення до суду з відповідним позовом. 13 вересня 2012 року ОСОБА_8 склав нотаріально посвідчений заповіт, за умовами якого заповів ОСОБА_3 все належне йому майно. Однак, оскільки на момент смерті батька ОСОБА_4 була інвалідом 2 групи, то ОСОБА_3, просила зменшити розмір обов'язкової частки ОСОБА_4 після смерті батька ОСОБА_8 до 1/27 частки будинку АДРЕСА_1, та визнати за нею, ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на 11/27 частин у зазначеному будинку.
Представник відповідачки ОСОБА_4 пред'явлений позов не визнав. Просив у його задоволенні відмовити через пропуск строку позовної давності та неприйняття спадщини з боку ОСОБА_8
Законний представник ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом до Одеської міської ради, треті особи, що заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про встановлення факту належності та визнання права власності на спадкове майно. Просив суд встановити факт належності ОСОБА_10 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, визнати за малолітнім ОСОБА_6 право власності на 1/3 частку будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 Пред'явлений позов просив розглядати без його участі.
Ухвалою суду від 21.12.2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_6, прийнято до провадження для спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_6, про зменшення обов'язкової частки у спадщині, визнання права власності задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 права власності на 5/18 частин будинку АДРЕСА_1, що в цілому складається із одного житлового будинку, загальною житловою площею 28,4 кв.м., та надвірних споруд: «Б» літня кухня, «В» сарай, «Ж» вбиральня, №1-6 огорожа, І мощення, що розташовані на земельній ділянці, розміром 886 кв м.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_6, до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про встановлення факту належності частки, визнання права власності задоволено в повному обсязі.
Визнано за ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 права власності на 1/3 частини будинку АДРЕСА_1, що в цілому складається із одного житлового будинку, загальною житловою площею 28,4 кв.м. та надвірних споруд: «Б» літня кухня, «В» сарай, «Ж» вбиральня, №1-6 огорожа, І мощення, що розташовані на земельній ділянці розміром 886 кв м.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить прийняти постанову суду, якою її скаргу задовольнити в повному обсязі та змінити рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року, позов задовольнити, зменшити розмір обов'язкової частки ОСОБА_4 після смерті батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, до 1/27 частки будинку АДРЕСА_1, який в цілому складається із одного житлового будинку, загальною житловою площею 28,4 кв.м. та надвірних споруд : «Б» літня кухня, «В» сарай, «Ж» уборна, №1-6 огорожа, І мощення, розташованих на земельній ділянці 886 кв. м.
Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті , ОСОБА_8 померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 на 8/27 частин будинку АДРЕСА_1, що в цілому складається із одного житлового будинку, загальною житловою площею 28,4 кв.м. та надвірних споруд: «Б» літня кухня, «В» сарай, «Ж» уборна, №1-6 огорожа, І мощення, розташованих на земельній ділянці 886 кв. м.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
У свою чергу, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд частково скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року, а саме: скасувати часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_6, про зменшення обов'язкової частки у спадщині, визнання права власності. У відповідній скасованій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позову.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скаргОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання за нею права власності в поряду спадкування за заповітом після смерті чоловіка, ОСОБА_8, на 11/27 у частин будинку АДРЕСА_1, районний суд виходив з того, що ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_8, постійно проживаючи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а та обставина, що вони були зареєстровані у різних будинках, не свідчить про те, що ОСОБА_3 не прийняла спадщину. Стаття 1268 Цивільного кодексу України вимагає, щоб спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не був лише зареєстрованим з ним в одному помешканні. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_3 в частині зменшення обов'язкової частки у спадщині ОСОБА_4, визнання права власності, районний суд виходив з того, що позивачкою не представлено жодного доказу, які є підставою для зменшення розміру обов'язкової частки ОСОБА_4 після смерті батька ОСОБА_8, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3, які б свідчили, що між батьком та дочкою були неприязні стосунки або мали місцеінші обставини, що мають істотне значення .
Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_6, районний суд виходив з того, що малолітній син ОСОБА_10 - ОСОБА_6 - в установленому законом порядку успадкував, як спадкоємець першої черги за законом, належну матері 1/3 частину спірного будинку.
З такими висновками районного суду повністю погоджується апеляційний суд, з огляду на наступні обставини.
Судом встановлено,що 29 березня 1969 року було укладено шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9. Від шлюбу у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_4 народились доньки - ОСОБА_10 та ОСОБА_4.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9 та після її смерті відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1. Зазначений будинок належав померлій ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право спадкування за заповітом.
Відповідно до вимог статті 529 ЦК УРСР (що діяла на момент відкриття спадщини) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі, усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Після смерті ОСОБА_9 з заявою про прийняття спадщини до Третьої державної нотаріальної контори міста Одеси 27 травня 2002 року звернулась дочка ОСОБА_10 В якості інших спадкоємців ОСОБА_10 зазначила свого батька ОСОБА_8 та свою сестру ОСОБА_4, які також звертались із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9, вважаючи себе спадкоємцями, які прийняли спадщину .
На час відкриття спадщини до майна ОСОБА_9, чинними були норми ЦК УРСР, які передбачали здійснення певних дій, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі, прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), що діяла на момент смерті ОСОБА_9, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він :
-фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
-подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Фактичний вступ у володіння спадковим майном це конклюдентні дії, які підтверджують волю особи прийняти спадкове майно. Таким чином, прийняття спадщини могло бути підтверджено будь-якою дією спадкоємця. В зазначеному сенсі під сутністю володіння приймається відношення до майна, як до свого.
До ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на день відкриття спадщини, ОСОБА_8 мав єдине житло - спадковий будинок за адресою: АДРЕСА_1, у якому він проживав та був зареєстрований з дружиною ОСОБА_9 Продовжуючи проживати в цьому будинку після ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8 вступив в управління та володіння спадковим майном.
З довідки № 816, виданої в серпні 2003 року на ім'я ОСОБА_8, вбачається, що останній був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1. Разом із ОСОБА_8 мешкала його дружина ОСОБА_9 з 21.04.1938 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто, по день смерті. В заяві про прийняття спадщини ОСОБА_8 також зазначив адресу свого проживання - АДРЕСА_1. Ця ж адреса, як місце проживання ОСОБА_8, зазначена у нотаріальній довіреності ОСОБА_10 на ім'я ОСОБА_8
У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року ( справа 6-1397цс15) зроблений наступний висновок щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, статті 549 ЦК УРСР. Відповідно до п. 124 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР» від 31 жовтня 1975 року та п. 113 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 14 червня 1994 року (які були чинними на момент відкриття спадщини), доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка, що «спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним».
Доказів, які б свідчили, що ОСОБА_8 не проживав в будинку АДРЕСА_1, протягом 6 місяців після смерті дружини ОСОБА_9, що не вступив в управління та володіння спадковим майном, стороною відповідача не надано. Апеляційний суд вважає, що районний суд правильно дійшов висновку про те, що посилання представника відповідачки на акти сусідів, датовані 2011 роком, та довідки є неоґгрунтованими, оскільки в них йдеться про непроживання ОСОБА_8 в спірному будинку станом на момент складання документів, тобто, на 2011 рік, а не на момент відкриття спадщини.
Апеляційний суд погоджується із районним судом щодо доведеності факту прийняття спадщини ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9 у встановлений законом спосіб.
Відповідачка ОСОБА_4 також мешкала в спадковому будинку після смерті матері та продовжує мешкати в спірному будинку зараз, таким чином вона також прийняла спадщину у встановлений законом спосіб.
Враховуючи вищезазначене, після смерті ОСОБА_9 спадщину прийняли в рівних частинах, тобто по 1/3, чоловік померлої ОСОБА_8, а також їхні доньки ОСОБА_10 та ОСОБА_4
Разом з тим, в нотаріальному порядку спадкові права після смерті ОСОБА_9 належним чином оформлені не були в зв'язку з неможливістю проведення інвентаризації приміщення.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_10 Оскільки вона не залишила заповіту, спадкоємцями за законом після її смерті залишились батько ОСОБА_8, чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_6 28 листопада 2011 року ОСОБА_5 подав до нотаріальної контори заяву, відповідно до якої відмовився від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 на користь малолітнього сина ОСОБА_6 ОСОБА_8 не прийняв спадщину після смерті доньки, оскільки на момент смерті з нею не проживав та не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Таким чином, малолітній син ОСОБА_10 - ОСОБА_6 - в установленому законом порядку успадкував, як спадкоємець першої черги за законом, належну матері 1/3 частину спірного будинку.
Позивачка ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_8 з 30 квітня 2004 року.
13 вересня 2012 року ОСОБА_8 склав заповіт, який був нотаріально посвідчений, за умовами якого, все належне йому майно заповідав ОСОБА_3 Зазначений заповіт на час судового розгляду справи є чинним, ніким не оскаржувався та не визнавався недійсним.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на належну йому, проте, не оформлену частку в будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог статті 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї.
Таким чином, ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_8, постійно проживаючи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Стаття 1268 Цивільного кодексу України вимагає, щоб спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не був лише зареєстрованим з ним в одному помешканні. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. ( ч. 1 ст. 29 ЦК України).
Судом встановлено, що у ОСОБА_8 на день смерті єдиним місцем проживання був будинок АДРЕСА_1, де він підписав заповіт на користь дружини, з якою прожив останніх 8 років життя.
ОСОБА_4 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_8
Відповідно до вимог ч.2 ст.1223 Цивільного кодексу України заповіт має пріоритет перед спадкуванням за законом.
В той же час, на час смерті батька ОСОБА_4 була інвалідом 2 групи, а отже, відповідно до вимог ч.1 статті 1241 Цивільного кодексу України незалежно від змісту заповіту, ОСОБА_4 має право на обов'язкову частку після смерті батька.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК України, розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин у справі, які мають істотне значення по справі.
Як роз'яснив Пленум Верховного суду України в п. 19 постанови № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», суд може зменшити розмір обов'язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема, майнового стану спадкоємця.
Аналогічна правова позиція викладена в п. 7 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої при вирішенні спорів про зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині (абз. 2 ч.1 ст.1241 ЦК України) встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо.
Апеляційний суд приймає до уваги доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що між покійним ОСОБА_8 та його донькою ОСОБА_4 існував спір, що розглядався Київським районним судом. Разом з тим, апеляційний суд вважає таку підставу недостатньою для зменшення обов'язкової часткиОСОБА_4 у спадщині після померлого батька. Більше того, з матеріалів справи вбачається, щоОСОБА_4 зазначає, що саме ОСОБА_3 намагалася зіпсувати стосунки між батьком та донькою.
Посилання апелянта ОСОБА_4 на те, що ОСОБА_3 не є правонаступником ОСОБА_8 і тому не може виступати стороною у справі є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на законі, та спростовуються матеріалами справи.
Доводи апелянта ОСОБА_4 про те, що районним судом при ухваленні рішення було взято до уваги неналежний доказ - заповіт, складений померлим ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_3, апеляційний суд вважає необґрунтованими, та погоджується із висновком районного суду про те, що протягом усього періоду розгляду справи ОСОБА_4 не піднімала питання про оскарження заповіту, не зверталася із позовом про визнання зазначеного заповіту недійсним.
Апеляційний суд не знайшов підтвердження доводам апелянта ОСОБА_4 про те, що рішення суду містить суперечливі, неузгоджені між собою дані щодо спільного проживання померлого ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_3 Більше того, стаття 1268 Цивільного кодексу України вимагає, щоб спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не був лише зареєстрованим з ним в одному помешканні. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. ( ч. 1 ст. 29 ЦК України).
Доводи апелянта ОСОБА_4 про те, що районний суд оскаржуваним рішенням фактично неправомірно поклав на неї обов'язок доказувати, щоОСОБА_8 не проживав протягом 6 місяців після смерті матері у спадковому будинку, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апелянта ОСОБА_4 про те, що районним судом неправомірно не було застосовано строки позовної давності до заявлених 24.11.2011 р. ОСОБА_8 позовних вимог про визнання права власності, є необгрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Зокрема, з копій рішення Київського районного суду від 21.05.2007 року, касаційної скарги ОСОБА_8 від 13.12.2007 року та ухвали Верховного Суду України від 15.04.2008 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4, третя особа: комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» про усунення перешкод в оформленні права власності, вбачається, що ОСОБА_4 мав поважні причини пропуску строку позовної давності, що не залежали від його волі.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, апеляційний суд Одеської області прийшов до висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14 листопада 2018 року.
Судді апеляційного суду Одеської області:
Н.А. Кононенко
С.М. Сегеда
Т.В. Цюра