Справа № 357/8864/17
4-с/357/54/18
Категорія
08 листопада 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Тодосієнко О. А.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 6 скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_2 щодо примусової реалізації арештованого майна,-
ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду з вказаною скаргою мотивуючи тим, що на виконанні у міському відділі ДВС знаходиться виконавчий лист №2/357/3187/17, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 10.01.2018 року на підставі рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 802 050,30 грн.
30.01.2018 року державним виконавцем Кичкою Тетяною Василівною. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, а в подальшому складено акт опису і арешту майна та накладено арешт на майно, що належить боржнику, а саме: 1/2 частина квартири, за адресою АДРЕСА_1. 27.08.2018 року відбулися електронні торги, на яких реалізовано зазначену частку квартири. Скаржниця зазначає, що про проведення аукціону не знала, вважає, що дії державного виконавця щодо проведення оцінки майна та реалізації її частини квартири є неправомірними, а проведені торги незаконні, в зв'язку із чим і звернулася до суду з вказаною скаргою.
Скаржниця та державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, про час та день слухання справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд, оглянувши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги з наступних підстав.
Так, з матеріалів зазначеної справи вбачається, що згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі № 357/8864/17, 2/357/387/17 від 20.11.2017 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, стягнуто з відповідача ОСОБА_1 борг на користь ОСОБА_3 в розмірі 802 050,30 грн.
Вказане рішення суду набрало законної сили 10.01.2018 року і Білоцерківським міськрайонним судом 10.01.2018 року стягувачу було видано виконавчий лист по даній справі для пред'явлення до примусового виконання до відділу ДВС.
30.01.2018 року державним виконавцем Кичка Т.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 55680579 щодо примусового виконання вказаного рішення суду на підставі виконавчого листа, боржником за яким є скаржник ОСОБА_1І, що підтверджується копією цієї постанови.
22.03.2018 року державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції ОСОБА_2 винесено постанову про опис та арешт майна боржника, згідно якої описано та накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, що належить боржнику ОСОБА_1
Судом встановлено, що 27.08.2018 року відбулися електронні торги на яких реалізовано 1/2 частини трикімнатної квартири №37, загальною площею 66,60 кв.м., що знаходиться за адресою Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 30, що підтверджується копією протоколу № 354433 по лоту 296866, складений Державним Підприємством «СЕТАМ».
Як стверджує скаржниця, постанова про відкриття виконавчого провадження надійшла на адресу, за якою вона не проживає, але, як вбачається з копії конверта та роздруківки із сайту «УкрПошта» вручена особисто 13.09.2018. Крім того, про інші постанови і дії державного виконавця вона дізналась після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження
При розгляді скарги суд враховує наступне.
В ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень ст.10 цього Закону заходами примусового виконання рішень є: в т.ч. звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
За ч.1 ст.18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 48 Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
За положеннями ст. 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Таким чином, приписи вищенаведеної норми надають учаснику виконавчого провадження право на оскарження оцінки майна як процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до ст. 57 Закону державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
При цьому, згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
В п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 « Про практику розгляду судами скарг на рішенні, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57, 58 Закону про виконавче провадження. При цьому суди мають враховувати, що суб'єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. Тому вимоги заявника в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Такі вимоги сторони виконавчого провадження розглядаються не у позовному проваджені, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб'єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб'єктом оціночної діяльності.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невідємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового розгляду.
В даному випадку рішення суду не виконується добровільно боржником, а тому державний виконавець зобов'язаний вчиняти виконавчі дії, необхідні для виконання рішення в спосіб та на умовах, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з частинами 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, з матеріалів справи не вбачається можливим встановити ознаки неправомірності дій державного виконавця, оскільки будь-яких доказів, що державний виконавець порушив порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника скаржником суду не надано, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи встановлені по справі обставини та наведені вимоги закону суд вважає, що скаржник не довів належними та допустимими доказами заявлені вимоги, а тому у задоволенні скарги слід відмовити.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-449 ЦПК України, суд-
В задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
Ухвала може бути оскаржена.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СуддяОСОБА_4